Аналіз фінансової звітності - Тігова Т.М. - Витрати підприємства. Показники витрат

Величина прибутку, як було визначено, залежить від багатьох факторів. Основний вплив на величину прибутку спричиняють витрати підприємства на виготовлення та реалізацію продукції.

Витрати - це сукупність переданих у грошовій формі витрачань підприємства, пов'язаних з виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт та їх реалізацію. Основну частину витрат підприємства становлять виплати на користь власників ресурсів залучених до виробництва (матеріальний, трудових, фінансових).

Діяльність підприємства неможлива без відповідних витрат. Найбільш загальний їх поділ передбачає наступні напрямки витрачань:

1. Витрати, пов'язані з основною діяльність підприємства (операційні витрати). Це витрати на виробництво і реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які підприємство відшкодовує за рахунок виручки від реалізації товарів, робіт, послуг.

2. Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю (на розширення та оновлення виробництва). До таких витрат слід віднести: одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів; приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування таких витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредитні ресурси тощо.

3. Витрати на соціальний розвиток. Такі витрати не пов'язані безпосередньо з виробництвом та реалізацією продукції і залежать від рішень власників та величини прибутку.

Світова практика групування витрат, як і прибутку, має свою специфіку. Так, в аналізі своєї діяльності підприємство, фірма в загальній класифікації витрат поділяє їх на витрати для підприємця та економічні витрати.

Витрати підприємця - це витрати на користь постачальників ресурсів. Це так звані явні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. їх підрахунок здійснюється на основі підтверджених даних бухгалтерського обліку.

Явні витрати - це бухгалтерські витрати, що впливають на реальні результати діяльності підприємства, фірми і безпосередньо впливають на величину валового (бухгалтерського) та чистого прибутку.

Економічні (неявні) витрати це - витрати втрачених можливостей або

альтернативні витрати. По суті це ті доходи, від яких підприємство відмовилось при виборі варіанту більш ефективного використання ресурсів, що йому належать. До таких витрат відносять: процент на власний капітал, орендна плата за приміщення, плата за менеджерську роботу власника підприємства тощо. Витрати втрачених можливостей дозволяють вибрати з усіх можливих варіантів використання власних ресурсів найбільш ефективний. В умовах ринкової економіки неявні витрати визначають значення економічного прибутку і перспективи діяльності підприємства на обраному напрямку.

Вибір діяльності це насамперед вибір капіталовкладень. Подальші управлінські рішення пов'язані з вибором оптимального обсягу продукції, що забезпечує підприємству максимальний прибуток.

У практиці вітчизняних підприємств при підрахунку витрат віддають перевагу показнику собівартості продукції.

Собівартість - це синтетичний показник, який характеризує витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Дане визначення включає такі важливі положення:

- собівартість відображає скільки і яких ресурсів було використано при виробництві продукції та її реалізації;

- величина використаних ресурсів має грошовий характер вираження;

- визначення собівартості завжди пов'язане з конкретними цілями і завданнями (виробництво, функціонування відділу, цеху, виріб тощо).

Залежно від функціонального призначення розрізняють: оптимальну, рахункову (нормативну), фактичну, середню, виробничу, комерційну собівартість.

Оптимальна собівартість. Установлюється за ідеальних умов виробництва. Визначити її можливо, але дотримуватися практично ні. Тому її величину завжди буде меншою за фактичну.

Рахункова собівартість відображає затрати, що очікуються у періоді підготовки виробництва того, чи іншого товару (послуги). При визначенні такої собівартості виходять з існуючого на час розрахунку рівня затрат.

Фактична собівартість - відображає дійсний рівень затрат, що склався за підсумковий період. Цей вид собівартості включає всі витрати включаючи (штрафи, пені, неустойки, збитки від стихійного лиха, скасування замовлень, тощо) і використовується для пошуку шляхів зниження витрат.

Виробнича складається із затрат на виготовлення товару і затрат на оплату праці управлінського, допоміжного персоналу, утримання офісів, тощо.

Середня - це довідкова собівартість, яка базується на попередніх результатах визначення собівартості і не відображає фактичних втрат.

Комерційна - включає виробничу собівартість та затрати, пов'язані з реалізацією товару.

Побудова обліку витрат на виробництво продукції підприємств здійснюється згідно вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; П(С)БО 3; Ц(С)БО 16; типовими положеннями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції за видами діяльності, галузевими інструкціями та методичними рекомендаціями відповідно до особливостей організації виробництва.

На підприємствах собівартість розглядається у двох площинах:

А) за елементами витрат; Б) за статтями калькуляції.

Структура собівартості за елементами витрат характеризує загальний економічний стан підприємства, висвітлює джерела перевитрат або економії, а також виявляє загальні потреби підприємства у матеріальних, трудових, фінансових ресурсах для їх подальшого збалансування з усіма розділами виробничої програми. Структура собівартості за елементами витрат визначається у розрахунку на плановий обсяг виробництва. Розрізняють такі елементи: матеріальні витрати, затрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи. амортизація тощо. Групування витрат за елементами дає можливість сформувати кошторис витрат на виробництво та визначити структуру собівартості на підприємстві. На кожному підприємстві, у кожній галузі складається своє співвідношення між елементами витрат. Тому з точки зору підрахунку собівартості розрізняють: трудоємні, матеріалоємні, енергоємні, фондоємні та змішані галузі (підприємства).

Групування витрат за калькуляційними статтями використовується при калькулюванні різних об'єктів (продукції, робіт, послуг) і здійснюється відповідно до чинних типових положень з калькулювання собівартості продукції, які затверджуються урядом. Об'єкт калькулювання - це та продукція чи роботи, собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання належать: основна, допоміжна продукція (інструменти, енергія, запчастини та інше), послуги та роботи. Головним об'єктом калькуляції є готова продукції призначена на продаж. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення. Для кожного об'єкту калькулювання обирається калькуляційна одиниця (штук, маса, площа, об'єм тощо).

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання. Найчастіше використовується калькулювання за повними та неповними витратами.

Метод калькулювання за повними витратами передбачає, що всі види витрат на виробництво і реалізацію включаються у собівартість. Такий метод є традиційним для вітчизняних підприємств.

Європейські країни найчастіше застосовують метод калькулювання за неповними витратами. Класичним методом калькулювання за неповними втратами є метод "direct - cost", коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі на повний період.