Кримінальне право України - Кузнецов В.В. - Білет № 67

1. Правова характеристика виправних робіт. Відмінність від громадських робіт

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання"

1. Виправні роботи є основним видом покарання, яке характеризується тим, що особа примусово залучається до роботи на вказаний у вироку строк з утриманням у доход держави визначеного судом відсотка її заробітку.

2. Виправні роботи мають такі ознаки:

а) втілює в собі докір держави;

б) обмежує права засудженого на зміну місця роботи та побічно можливості професійної кар'єри в деяких сферах (на державній службі, в банківській діяльності, системі освіти тощо);

в) породжує майнові наслідки, зменшуючи заробіток засудженого;

г) час відбування покарання, як правило, не включається до загального та безперервного стажу. Втім, при певних умовах час відбування виправних робіт може бути включений до загального трудового стажу.

Виправні роботи як вид покарання, в цілому мають економічний характер і не пов'язані з розривом позитивних суспільних зв'язків засудженого.

Згідно п. 12 постанови виправні роботи можуть бути призначені, як правило, особам, котрі вчинили менш небезпечні злочини і не потребують ізоляції від суспільства. Виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених. Місцем роботи засудженого можуть бути підприємства, установи та організації будь-якої форми власності, тому що на кожне з них поширюються конституційні гарантії та норми трудового законодавства. Роботою засудженого є його діяльність, щодо здійснення якої складений трудовий договір.

Суди не повинні призначати виправні роботи особам, які вчинили злочини, пов'язані з виконанням ними службових або професійних обов'язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь.

Під час відбування покарання засудженому забороняється звільнятись з роботи за власним бажанням без дозволу спеціальних органів, що здійснюють виконання вироків. Дозвіл може бути виданий після перевірки обґрунтованості причин звільнення. Відмова у видачі дозволу на звільнення повинна бути мотивованою та може бути оскарженою в установленому законом порядку. Якщо засуджений не має місця роботи, він повинен самостійно працевлаштуватися або стати на облік в органах служби зайнятості. В останньому випадку засуджений не може відмовитися від запропонованої органами служби зайнятості роботи або перекваліфікації.

Виправні роботи є строковим видом покарання. КК встановлений їх мінімальний строк призначення - 6 місяців. Максимальний строк виправних робіт - 2 роки.. Строк відбування виправних робіт, що обчислюється роками і місяцями, розглядається як строк, упродовж якого засуджений працював та із його заробітку проводились відрахування. Якщо під час перебігу строку засуджений не працював по причинах, що визнані нормативно-правовими актами поважними, цей час включається у строк відбування покарання. Обчислення строку відбування покарання може мати юридичне значення при заміні невідбутого покарання або при призначенні покарання за сукупністю вироків. Таким чином, строк покарання продовжується до повного відпрацювання засудженим належної кількості робочих днів, враховуючи час, коли він не працював з поважних причин але отримував заробітну плату, час, коли він хворів, час відпустки по вагітності і пологам.

Розміри відрахувань в доход держави мають бути в межах від десяти до двадцяти відсотків. Відрахування проводяться від усієї суми заробітку, без виключення з неї податків та інших платежів, а також претензій по виконавчим документам. Відрахування не проводяться від пенсій, допомог, які одержуються в порядку соціального забезпечення та соціального страхування, виплат одночасного характеру та не передбачених системою заробітної плати. При скасуванні вироку та закритті справи суми, відраховані із заробітку, повертаються засудженому.

Виправні роботи застосовуються як основний вид покарання у випадках, передбачених санкціями статей Особливої частини Кодексу.

У той же час передбачаються випадки призначення виправних робіт навіть тоді, коли вони не передбачені санкцією статті, по якій засуджується особа, а саме у разі: заміни штрафу при неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК) у порядку, передбаченому ст. 410 КПК; призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК); заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК); заміни більш м'яким покаранням жінки, засудженої до обмеження або позбавлення волі не більше як на 5 років, після досягнення дитиною трирічного віку або її смерті (ч. 4 ст. 83 КК); заміни покарання на більш м'яке на підставі закону про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

Звільнення від відбування виправних робіт можливе: при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (ст. 81 КК); за хворобою (ст. 84 КК); при звільненні від відбування покарання на підставі закону про амністію або акта про помилування.

Ч. 2 ст. 57 КК передбачає випадки, коли виправні роботи не застосовуються: до вагітних жінок та таких, що знаходяться у відпустці по догляду за дитиною; до непрацездатних; до осіб, що не досягли 16 років; до осіб пенсійного віку; до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Якщо особа стала непрацездатною після постановления вироку про застосування виправних робіт, суд може у порядку, передбаченому ст. 410 КПК, замінити виправні роботи штрафом із розрахунку: три встановлені законодавством неоподатковувані мінімуми доходів громадян за один місяць виправних робіт але на строк не більше двох років.

Ухилення засудженого від відбування виправних робіт передбачає кримінальну відповідальність зач. 2 ст. 389 КК.

Основні відмінності виправних робіт від громадських:

1) виправні роботи є більш суворим видом покарання ніж громадські роботи;

2) в місці відбування покарання (виправні - на місці роботи, а громадські - поза місце роботи);

3) в характері робіт (виправні - особа виконує свої трудові обов'язки, а громадські - виконує суспільно-корисну роботу (прибирання вулиць);

4) в часі відбування (виправні - під час виконання обов'язків за місцем роботи, а громадські - у вільний від роботи чи навчання час);

5) в строках відбування (виправні - від 6 міс. до 2-х років, а громадські - у кількості від 60 до 240 годин);

6) в майновому обмеженні (виправні - особа отримає заробітну плату, а розміри відрахувань в доход держави складають в межах від десяти до двадцяти відсотків, а громадські - особа безоплатно працює);