Цивільне право. Том 1 - Борисова В.І. - 2. Загальні положення інтелектуальної власності

Загальні норми насамперед визначають коло об'єктів права інтелектуальної власності. Стаття 420 ЦК до них відносить: літературні та художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин та породи тварин: комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності здійснюється за допомогою надання їх створювачу виключних прав. "Виключність" прав означає, що жодна особа, крім тієї, кому вони належать, не може здійснити використання об'єкта, не маючи на це відповідного дозволу особи, яка володіє виключними правами. Виключне право - це виключна можливість здійснювати щодо об'єкта закріплені законам правомочності на власний розсуд. ЦК закріпив у ст. 418 важливий принцип їх непорушності: ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Зазначені обмеження можуть бути встановлені заради суспільних та державних інтересів.

Виключні права інтелектуальної власності за своїм характером та об'єктом поділяються на дві групи - особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові права необхідні для охорони гідності відповідного суб'єкта, його імені, творчої репутації, забезпечення його суспільного визнання. Майнові права дозволяють реалізувати майновий інтерес правовласника в отриманні доходів або від самостійного використання інтелектуального продукту, або від розпоряджання правом його використання на користь інших осіб.

До особистих немайнових прав загальні норми відносять: право на визнання людини творцем об'єкта інтелектуальної власності, право перешкоджати будь-якому посяганню, здатному завдати шкоди його честі чи репутації, а також інші немайнові права, встановлені законом. Стаття 423 ЦК закріплює невичерпний перелік особистих немайнових прав, а тому спеціальне законодавство може містити зазначення інших немайнових прав, що обумовлені особливостями певного об'єкта інтелектуальної власності. Наприклад, винахіднику належить особисте немайнове право на присвоєння власного імені створеному винаходу; автору сорту - право пропонувати назву сорту і включати до неї своє ім'я; виконавцю надане право вимагати забезпечення належної якості запису його виконання, а автору художнього чи наукового твору - право публікувати його під власним ім'ям, анонімно або під псевдонімом.

Особисті немайнові права належать і можуть бути здійснені тільки особою, що створила інтелектуальний продукт. Ці права є невідчужуваними, тобто не можуть передаватися іншим особам. Невідчуженість цих прав виключає можливість відмови від них або їх примусового припинення. Згідно зі ст. 425 ЦК вони є чинними безстроково і обов'язок їх дотримання лежить на будь-якій особі незалежно від спливу строку існування майнових прав.

Майнові права інтелектуальної власності можуть бути різноманітними залежно від особливостей самого інтелектуального продукту та способів його використання. Останні є одним із класифікаційних критеріїв поділу майнових прав на види. Так, до майнових прав автора твору належать право опублікування, право на відтворення, право на публічне сповіщення, право на переклад, право на розповсюдження твору та ін. За цим критерієм визначаються й майнові права, наприклад, на торговельну марку: право на застосування торговельної марки на товарах та упаковці, право на згадування торговельної марки у рекламі, право на її зазначення на бланках та іншій документації тощо.

Однак незалежно від того, яким є конкретний зміст того чи іншого майнового права на певний об'єкт, його сутність визначається складовими елементами, переліченими у ст. 424 ЦК. По-перше, це можливість використання об'єкта права інтелектуальної власності, тобто право на власні активні дії щодо використання об'єкта на власний розсуд. По-друге, це можливість дозволяти його використання іншим особам, тобто розпоряджатися правом на використання і, як наслідок, одержувати відповідний дохід. По-третє, це можливість перешкоджати його неправомірному використанню, що може бути реалізована у формі прямої заборони, адресованої конкретній особі, або публічно оголошеної необмеженому колу осіб з метою попередити можливі порушення з їх боку. Крім того, під можливістю перешкоджати неправомірному посяганню слід розуміти застосування будь-яких передбачених законом способів захисту інтелектуальних прав.

Майнові права відчужувані, вони можуть передаватися іншим особам за договором як у повному обсязі, так і у частині правомочностей щодо одного чи декількох способів використання. Крім того, ч. З ст. 424 ЦК передбачає, що майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільно-правових відносинах. Згідно зі ст. 425 ЦК майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених Кодексом, іншим законом чи договором.

При здійсненні інтелектуальних прав діє важливий принцип співвідношення майнових та немайнових прав, закріплений у ч. З ст. 423 ЦК: особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Із цього випливає, що передача майнових прав за договором, або їх обмеження згідно із законом, або нездійснення майнових прав не обмежує і не припиняє немайнових прав та не означає відмову від них.

Правова система охорони об'єктів інтелектуальної власності побудована на принципі поєднання інтересів створювача інтелектуального продукту та інтересів суспільства. Цей принцип у загальному вигляді був утілений у норму ч. 2 ст. 424 ЦК, якою передбачено, що законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності, але за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав. Винятки означають, що за певних обставин та у межах, встановлених законом, майнові права інтелектуальної власності не діють. Інакше такі випадки у законодавстві називаються правомірним використанням об'єкта права інтелектуальної власності без дозволу правоволодільця. Обмеження майнових прав слід розуміти як певне звуження обсягу майнового права у випадках, зазначених законом. Спільним для винятків та обмежень є те, що вони можуть застосовуватися тільки тоді, коли встановлені законом, причому тільки у тих межах, які окреслює правова норма. Ніякого розширеного тлумачення ці норми не допускають.

Для здійснення інтелектуальних прав істотне значення має визначення моменту їх виникнення. Правова охорона інтелектуального продукту базується на двох основних правилах щодо виникнення виключних прав на нього. Перше - це правило фактичного створення об'єкта інтелектуальної власності, з яким і збігається момент виникнення виключних прав. Це правило діє стосовно творів науки, літератури та мистецтва, оскільки ці об'єкти охороняються незалежно від їх художньої або наукової цінності, призначення або форми виразу. Друге правило - про дотримання формальностей як умови виникнення виключних прав. Процедура формальностей складається з подання заявки і відповідних документів до реєструючого органу1, проведення експертизи на предмет відповідності заявленого об'єкта умовам обороноздатності та за умови позитивного висновку завершується видачею охоронного документа і реєстрацією відомостей про це у спеціальному реєстрі. За правилом виконання формальностей інтелектуальні права надаються на всі об'єкти промислової власності, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, сорти рослин, торговельну марку, географічне зазначення.

Загальні положення про право інтелектуальної власності містять також основні підходи до визначення кола осіб, які можуть бути суб'єктами виключних прав. Згідно зі ст. 421 ЦК, ними є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК, іншого закону чи договору. За підставами набуття інтелектуальних прав всіх суб'єктів можна поділити на дві групи: первинні та похідні. До первинних належить створювач, чиї творчі зусилля були втілені у певний результат у вигляді об'єкта інтелектуальної власності. Якщо у творчому процесі із створення інтелектуального продукту брали участь спільно кілька осіб, у них всіх виникають виключні права незалежно від ступеня їх творчої участі. Не можуть спільно набути виключних прав особи, які не брали творчої участі у створенні інтелектуального продукту, а здійснювали матеріальну, технічну або організаційну допомогу. Стаття 428 ЦК встановлює загальне правило, що здійснення інтелектуальних прав, які належать кільком особам, відбувається ними спільно, тобто за взаємною згодою.

Первісне виникнення майнових інтелектуальних прав одночасно у декількох осіб можливе також у випадках створення інтелектуального продукту за замовленням (ст. 430 ЦК) або у зв'язку з виконанням створювачем обов'язків, що покладені на нього трудовим договором (ст. 429 ЦК). Виникнення спільних майнових прав інтелектуальної власності у працівника, який створив об'єкт, та юридичної або фізичної особи, де або у якої він працює, а також спільних майнових прав у творця та замовника об'єкта є загальним правилом, закріпленим відповідно у ч. 2 ст. 429 та ч. 2 ст. 430 ЦК. Воно обумовлено необхідністю захистити майнові інтереси осіб, які були ініціаторами, а можливо, авторами ідеї, надавали організаційну, матеріально-фінансову та іншу підтримку, передавали у користування створювача секрети виробництва, обладнання, та які заінтересовані у застосуванні кінцевого результату, що відповідає певним характеристикам, призначенню та якості. Зазначене загальне правило може бути змінено за згодою сторін. У будь-якому випадку особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору або замовлення, належать творцеві цього об'єкта.

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності є ті особи, які самостійно не створювали інтелектуальний продукт, а набули виключних майнових прав на нього в порядку правонаступництва, яке може відбутися на підставі договору з їх первісним суб'єктом (-ами), або на підставі спадкування, або в результаті злиття, приєднання, поділу та перетворення юридичної особи, що володіла інтелектуальними правами, а також внаслідок передачі майнових прав як внеску до складу статутного чи складеного капіталу господарського товариства. Таким чином, обсяг прав похідного суб'єкта може визначатися: умовами договору про розпоряджання майновими правами, відповідними документами про правонаступництво юридичної особи (установчими документами, передавальним актом, розподільчим балансом, актом про передачу майнових прав до статутного (складеного) капіталу тощо). У разі спадкування залежно від його підстав цей обсяг або дорівнює сукупності майнових інтелектуальних прав, що належали спадкодавцю на день його смерті, або визначається заповітом.

Глава 35 ЦК містить загальні принципи використання об'єкта інтелектуальної власності іншими особами. Регулювання цих питань базується на тому, що набути право на використання інтелектуального

Продукту можливо не тільки в результаті безпосередньою його створення, а й шляхом укладення договору з особою, яка мас виключне право л от вол я і и такс використання. На підставі такого договору первинний володілець майнових прав може розпорядитися ними на користь іншої особи і. і л ким чином, надати їй правомочне їси щодо користування майновими правами інтелектуальної власності.

Цей особливий договорів маг назву договори про розпорядження майновими провалю інтелектуальної власності. Особливість них договорів полягає у тому, що їх об'єктом і певний інтелектуальний

Тобто блат, а правовою метою - - набуття, зміна чи припинення майнових прав на. Порядок та мови розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності можуть відрі шитися залежно віл специфіки використання певного об'єкта, але способи такою розпоряджання зводяться до двох. Перший - це передача майнового права (відчужений), передбачена ст. 427 ЦК. Характерна остаточна і безповоротна передача майнових прав іншій особі. Спосіб розпоряджання майновими правами, встановлений ст, 4261ІК. - видача дозволу (ліцензії) на використанні в власності головна його відмінність від передачі прав полягає у тому, що при видачі ліцензії володілець виключних майнових прав не відчужує їх назавжди, а лише надає дозвіл використовувати об'єкт інтелектуальної власності у певній сфері та протягом певного строку. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної свої підвиди (юна може бути виключною, одиничною, примусовою, а також.

У статті 432 І ІК викладені загальні положення про захист права інтелектуальної власності. Під захистом інтелектуальних прав слід розуміти сукупність законом мір, що спрямовані на відновлений або нинішній виключних прав на інтелектуальний продукти їх порушенні або оспорюванні. Об'єктом захисту с суб'єктивні права інтелектуальної власності і немайнового та майнового характеру. Суб'єктами права на захист визнаються не тільки створювач інтелектуальною продукту, а і його правонаступники.

Особа маг право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності, застосувавши способи, передбачені ст. 16 ЦК.

У порядку реалізації того чи іншого способу захисту суд для відновлення порушених прав, компенсації майнових ні раї правоволодільця відшкодування моральної шкоди та попередження порушень у майбутньому може постановити, зокрема, такі рішення: про здійснення негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; про зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорті яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної класності: про вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот із порушенням права інтелектуальної власності; про вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів із порушенням права інтелектуальної власності; про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; про відшкодування збитків (матеріальної школи), включаючи вигоду, за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності; про застосування разового грошовою відшкодування збитків; про опублікування у засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та "міст судового рішення щодо такого порушення'.

Для застосування будь-якої міри захисту, включаючи міру відповідальності, необхідно встановити факт порушення права, тобто наявність протиправної поведінки. Поняття порушення інтелектуальних прав щодо різних об'єктів розкривав спеціальним законодавством, a саме ст. 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст. 53 Закону України "Про охорону прав на сорт рослин", ст. 34 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні ст. 26 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", ст. 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів із послуг", ст. 23 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів", ст. 2) Закону України "Про охорону прав на топографи мікросхем". У загальному вигляді його можна визначити так: порушення прав інтелектуальної власності мас місце у випадку вчинення без дозволу правоволодільця будь-яких дій щодо об'єкта інтелектуальної власності, які потребують відповідного та (або) виплати винагороди.

Порушення немайнового інтелектуальної права залежно від виду інтелектуального продукту може полягати у: привласненні авторства (плагіат), невизнанні, запереченні дійсного авторства, використанні об'єкта без зазначення імені автора, якщо таке зазначення практично можливе; розголошенні імені автора, коли він бажав залишитися анонімним, розголошенні проти волі автора його псевдоніма; перекрученні, спотворенні та іншій істотній зміні твору, яка зашкодила честі і репутації автора; недодержанні вимог щодо якості запису виконання тощо.