Дитяча психологія - Дуткевич Т.В. - 1. Зародження уяви в ранньому дитинстві

ПЛАН

1. Зародження уяви в ранньому дитинстві

2. Особливості розвитку уяви у дошкільному віці

2.1. Уява в молодшому та середньому дошкільному віці

2.2. Уява старшого дошкільника

3. Психолого-педагогічні умови розвитку уяви дошкільника

Література

1. Артемова Л. В. Вчись граючись. Навколишній світ у дидактичних іграх дошкільників. - К.: Томіріс, - 112 с.

2. Балацька Л. К. Уява в житті дитини. - К.: Знання, 1974. - 46 с.

3. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте. - М.: Просвещение, 1991. - 93 с.

4. Галигузова Л. Н. Творческие проявления в игре детей раннего возраста // Вопросы психологии. - № 2. - 1993. - С. 17-26.

5. Давидчук А. Н. Конструктивное творчество дошкольника. - М.: Просвещение, 1973. - 76 с.

6. Дьяченко О. М. Воображение дошкольника. - М., 1986.

7. Дьяченко О. Особенности развития воображения умственно одаренных детей // Дошкольное воспитание. - 1993. - № 8. - С. 46-51.

8. Захаров А. И. Как преодолеть страхи у детей. - М.: Педагогика,1986. -112 с.

9. Кириллова Г. О воображении детей младшего дошкольного возраста в игре // Дошкольное воспитание. - 1973. - № 12. - С. 35-40.

10. Кириллова Г. Подражание и самостоятельность в словесном творчестве детей // Дошкольное воспитание. - 1978. - № 12. -С. 63-69.

11. Кириллова Г. Реалистические тенденции в воображении детей // Дошкольное воспитание. - 1981. - № 12. - С. 45-47.

12. Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С. А. Обучение старших дошкольников. - К.: Рад школа, 1986. - 152 с.

13. Кравцова Е. Развитие воображения // Дошкольное воспитание. - 1989. - № 12. - С. 37-41.

14. Кравцова Е. Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в школе. - М.: Педагогика, 1991. - 152 с.

15. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. - К.: Вища школа, 1974. - С.167-198.

16. Мухина В. С. Изобразительная деятельность ребенка как форма усвоения социального опыта. - М.: Педагогика, 1981. - 240 с.

17. Новлянская З. Н. Почему дети фантазируют. - М.: Знание, 1978. - 48 с.

18. Палагина Н. Н. Развитие воображения в русской народной педагогике // Вопросы психологии. - 1989. - №6. - С. 69-73.

19. Палагина Н. Развитие воображения у детей второго года жизни // Дошкольное воспитание. - 1993. - № 6. - С. 40-46.

20. Пороцкая Е. Ребенок: слово и его роль в развитии воображения // Дошкольное воспитание. - 1989. - № 9. - С. 70-72.

21. Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. - М.: Изд. центр "Академия", 1997. - С. 168-187.

1. Зародження уяви в ранньому дитинстві

Уява - це специфічно людський пізнавальний психічний процес, який називають також імажинативною діяльністю. Її значення в житті людини розкривають функції уяви.

Уява - своєрідна форма відображення об'єктивної дійсності, психічний процес, що полягає у створенні нових образів шляхом переробки матеріалу сприймань і уявлень, що виникли у попередньому досвіді. Тому образи уяви називають вторинними.

Уява становить певний відхід від безпосередньо даного, від оточуючої реальності, але в ній завжди зберігається зв'язок з дійсністю. Цей зв'язок полягає у наступних фактах.

1. Нові образи виникають із життєвих вражень, елементи образу існують реально, хоча в інших поєднаннях (мавка, сфінкс, кентавр).

2. При створенні нових образів враховуються відомі закономірності. Завдяки цьому образи уяви можуть реально втілюватись. Зі 108 ідей, описаних в творах Ж. Верна, нереалізованими залишаються десять, а з 50 ідей, що містяться в творах О. Бєляєва - три.

3. Завдяки уяві відновлюємо картини, відомі за описами: події минулого, поверхні недосяжних планет.

4. Через уявні образи людина висловлює свої емоційні стани. З іншого боку, образи уяви викликають у людини емоції, супроводжуються реальними переживаннями. Так, дитина по-справжньому лякається від страхітливих казкових героїв. Л. С. Виготський назвав цей факт "законом емоційної реальності уяви".

Розвиток уяви спирається, насамперед, на такі пізнавальні процеси, як сприймання та пам'ять. Закріплення у пам'яті образів сприймання відбувається у формі уявлення. Безпосередньою передумовою дитячої уяви є оперування уявленнями. Така здатність з'являється пізніше, ніж самі уявлення. Г. О. Люблінська наводить такі етапи у розвитку уявлень:

1. Впізнавання, тобто образи уявлень виникають лише при повторному сприйманні відповідного предмету.

2. Спричиненого відтворення, в основі якого лежать асоціації за схожістю або суміжністю. Уявлення виникає під впливом опису, загадок.

3. Мимовільного використання. Зростає керованість уявлень, дитина може навмисне їх викликати, щоб використати у грі, малюванні, описах.

4. Творче відтворення. Комбінування уявлень та їх елементів зі створенням нових образів [79, с. 182].

У півтора роки спостерігається перенос уявлення про реальний предмет на його зображення: малюк, який раніше неодноразово бачив годинник, впізнає його на малюнку, переживає бурхливі позитивні або негативні емоції при цьому. Малюнок відображає дійсність узагальнено, підкреслює найвиразніше в реальному об'єкті і виступає його знаком, а не копією. Впізнаючи предмет за його зображенням, дитина орієнтується вже не на конкретні його ознаки, а на найбільш виразні. Уява дозволяє компенсувати різницю між малюнком і уявленням. Така уява пасивна, вона набуває свого розвитку у процесі роботи над розвитком мовлення дитини (Н. Н. Палагіна, Л. Павлова) з використанням фольклору, невеликих літературних творів. Зародження відтворювальної уяви зумовлює появу відгуку дитини щодо змісту прослуханого. Дитина показує дії персонажів по ходу слухання; б'є ручкою об стіл, удавано плаче, тобто у неї з'являється уявлення через дію. Л. К. Балацька наводить такий приклад: "Коли Лесі не було ще й року, батько розповідав їй кілька разів відому казку про курочку рябу. Чим знайомішою ставала казка дівчинці, тим активніше вона ставилась до її змісту. Випереджаючи наступ подій в уяві, вона промовляла: "бах, бах", коли батько тільки но починав читати слова"дід бив, бив..." А наприкінці, де мова йде про те, що баба плаче, Леся промовляла: "у-у-у"" [10, с. 23].

Окремою умовою розвитку уяви виступає наслідування, особливо у складних своїх формах, далеких від простого копіювання дій дорослого. Наслідування у дитини раннього віку набуває ігрового характеру і спочатку не містить у собі елементів уяви. Головне у ньому - відпрацювання знайомих дитині з досвіду дій. Згодом дитина починає відступати від зразків дій дорослого, додає у них нові нюанси, варіює і апробує різні схеми їх виконання, здійснює самостійні ігрові дії. З двох років спостерігається відкладене у часі наслідування малюка побаченому, що говорить про вміння діяти на основі сформованого образу.

Уява носить репродуктивний характер, але й з'являються елементи творчості (Л. М. Галігузова). Про перші прояви уяви у 2,5-3 р. свідчить уміння дитини діяти в уявній ситуації з уявними предметами. Уявна ситуація виникає, коли дія з предметами доповнюється їх перейменуванням, починають вживатись замінники.

Однією з причин виникнення уяви є суперечність між прагненням дитини наслідувати дорослого, бути таким, як він, і об'єктивними можливостями реалізації цього прагнення. Поява сюжетно-рольової гри дозволяє подолати цю суперечність: малюк діє в умовній уявній ситуації, але як дорослий (Г. Д. Киріллова). Потреба в ігровій діяльності набуває самостійного статусу. Ускладнюється структура ігрових дій, дитина моделює доступну її розумінню сферу діяльності дорослих і у цьому процесі оволодіває способами побудови дій, їх взаємозв'язку і послідовності. Розвивається символічне використання предметів, які у грі виконують функцію замінників (Л. М. Галігузова). Ігрова дія виконується "неначе", "ніби-то". Дитина діє з одним предметом, а уявляє на його місці інший.

Російський психолог Дьяченко О. М. вирізняє три етапи розвитку уяви дошкільника. Перший з них припадає на ранній, а два наступних - на дошкільний вікові періоди. У 2,5-3 роки, виникає уява афективна, змістом якої виступають емоції й переживання дитини, та пізнавальна, змістом якої є образи уявних предметів, ситуацій. Породження ідеї відбувається в образі конкретного предмету (квадрат дитина домальовує до цеглини), а план реалізації ідеї відсутній.

Найважливішим чинником, який забезпечує можливість перенесення значення на інші предмети, є мова. У грі з'являються перші самостійні заміщення, спочатку однозначно не зафіксовані у мовленні (паличку дитина називає і паличкою, і ложкою), а потім використовуються тільки ігрові назви (паличку називає тільки ложкою).

До кінця 3 року діти вводять у гру власні оригінальні заміщення, позначають їх словом до початку гри, що говорить про усвідомлення нового способу діяльності. Вибір предметів-замінників відбувається як пошук потрібного об'єкту, що свідчить про його цілеспрямованість.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку уяви в ранньому віці:

- першими виникають прояви репродуктивної уяви, а до кінця періоду - елементи творчої;

- важливими психологічними передумовами розвитку уяви є збагачення уявлень і наслідування дорослого, відкладене у часі з внесенням нових елементів;

- уява з'являється в грі, коли виникає уявна ситуація та ігрове перейменування предметів - заміщення;

- уява пов'язана із зовнішніми предметними та ігровими діями і водночас з мовою, як засобом подолання ситуативності.