Основи психології - Киричук О.В. - ПРОБЛЕМА ПРИРОДИ ПСИХІКИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Умовний рефлекс, що примирив психологію з фізіологією.

Вітчизняна психологія формувалася, спираючись як на досягнення світової науки, передової української філософсько-психологічної думки (Ф.Прокопович, К.Калиновський, Г.Кониський, Г, Сковорода та ін.), так і на здобутки в галузі розробки проблем психічної причинності, зв'язку мозку й психіки, проблем рефлексології, психотехніки та ін.

Істотно вплинула на розвиток уявлень про природу психічного, що склалися в українській психології, діяльність таких видатних психологів, як Т.М.Сеченов, К.Д.Ушинський, В.В .Зепьківський, MM,Лате у О.О.Ухтомсышй, В.М.Бехтерев, Г.І.Челпанов, К.М.Корнілов, П.П.Блонський, Л.С.Виготський, І.П.Павлов та ін.

Психологія стала самостійною наукою наприкінці минулого століття. Біля її колиски стояли фізіологи-дослідники. Експериментальна фізіологія, що швидко розвивалася в той час, вимушена була визнати, що існують певні явища, які хоча й пов'язані з функціонуванням тілесних органів, проте мають бути віднесені до розряду "душевних". Було з'ясовано, що той чи інший вплив на органи чуття викликає зміну не лише в нервовій системі, а й у сфері відчуттів — слухових, зорових, тактильних та ін., тобто у психічній сфері. Проте будь-які спроби "об'єктивно" вивчити психічне тими ж способами і за тими ж принципами, що й фізіологічне, виявилися марними.

Вихід з методологічного "глухого кута" був намічений працями І.М.Сеченова в його вченні про умовний рефлекс і про психічне як про його середню ланку. "Всі психічні акти, що здійснюються за типом рефлексів, — писав він, — повинні цілком підлягати фізіологічному дослідженню, тому що до царини цієї науки належать безпосередньо початок їх, чуттєве збудження зовні і кінець — рух; але їй же має підлягати і середина — психічний елемент у вузькому розумінні слова, оскільки останній виявляється дуже часто, а можливо, й завжди, не самостійним явищем, як вважали раніше, а інтегральною частиною процесу".

Навіть коли свідомі психічні акти залишаються без будь-якого зовнішнього виразу, вони зберігають природу рефлексів.

Вивчення фізіологічних механізмів психіки, її матеріального субстрату, як відомо, було пов'язане з ім'ям і школою І.П.Павлова. У постійних намаганнях її представників установити контакт фізіології з психологією виникла ідея: відшукати і визначити таке елементарне психічне явище, яке водночас можна було б вважати і чистим фізіологічним явищем, що дало б можливість дослідним шляхом одержати об'єктивну картину роботи головного мозку.

Це явище, на думку Павлова, і було тим, що тепер означає термін "умовний рефлекс" — тимчасовий нервовий зв'язок, який є найуніверсальнішим фізіологічним явищем у тварин і в нас самих. А водночас воно є і психічним явищем, тим, що психологи називають асоціацією.

Великий внесок у розробку ідеї об'єктивної психології зробив В.М.Бехтерев, намагаючись довести можливість поширення на психічні і соціально-психологічні явища законів природи, фізичних законів. Як послідовний рефлексолог В.М.Бехтерев запропонував замінити психологію рефлексологією. З часом замість поняття "рефлекторної дуги" (що існувало ще за часів Декарта), яке не розкривало всієї сутності сигнального управління пристосовницькою діяльністю організму, була введена модель "рефлекторного кільця".

Так, П.К.Анохін, М.О.Бернштейн установили, що будь-який рух організму знаходить своє відображення в мозку у вигляді афферентного імпульсу, який сповіщає про ефект цього руху. У мозку немовби представлена модель бажаного результату, з яким порівнюється те, що фактично досягнуто. Якщо ж одержаний результат не відповідає заданій програмі, то корекція рухового акту й тренування ефекторної системи продовжується до досягнення автоматизму. Апарат "випереджаючого відображення" — "акцептор дії" — контролює результати дій і зіставляє їх з поставленою метою.

Ці ідеї ознаменували суттєве зрушення у всій системі психофізіологічних уявлень. Вони переводили думку на нові рейки. Замість простого причинно-наслідкового ланцюжка, що здавався з часів Галілея і Декарта ідеалом детерміністичного пояснення, вводилося поняття колового управління рухом. Незвичним було й уявлення про те, що причинною інстанцією є, поряд із зовнішніми подразниками, вже закладені в організмі схеми та моделі того, що має бути досягнуто. Цікаво, що ця думка діставала вагоміше підтвердження, якщо предметом аналізу обиралися складніші форми активності, насичені високим потенціалом суб'єктивності і суб'єктності, наприклад, вчинки.