Психологія сексуальності - Діденко С.В. - 6.4. Період статевої зрілості (18-55 років)

Найтривалішим є період статевої зрілості, коли людина досягає найвищого рівня розвитку, реалізації своїх можливостей, самостверджується в усіх сферах, знаходить життєвого супутника, розкривається у сексуальному аспекті. Водночас їй доводиться долати вікові кризи, які позначаються на її особистісному самопочутті, інтимних аспектах життєдіяльності.

Психофізіологічні аспекти сексуальності у період статевої зрілості

Статева зрілість характеризується високою активністю в усіх сферах життя, передусім професійній та сексуальній. Із часом результативно закінчується пошук досконалої сексуальної насолоди, увиразнюється, конкретизується, набуває зрілих ознак підліткова мрія. Достатня кількість сил, багаті сексуальні фантазії ще підтримують бажання поекспериментувати, однак сім'я, турбота про дітей, кар'єра роблять людину відповідальнішою, прогнозованою і зрозумілою у своїй поведінці.

Психосоціальний розвиток особистості у період статевої зрілості за Е.-Г. Еріксоном

У теорії психосоціального розвитку Б.-Г. Бріксона періоду статевої зрілості відповідають стадія ранньої дорослості і початок стадії середньої дорослості.

Рання дорослість (20-25 років). На цій стадії психосоціального розвитку настає формальний початок дорослого життя. Вона є періодом залицянь, раннього шлюбу, початку сімейного життя, формування інтересів, пов'язаних із професією. За переконанням Е.-Г. Еріксона, як і 3. Фройда, лише в цьому віці людина стає по-справжньому соціально і сексуально готовою до інтимних стосунків (до цього більшість проявів сексуальної поведінки було спрямовано пошуком Его-ідентичності). Раннє досягнення ідентичності і початок продуктивної праці спонукають до нових міжособистісних стосунків. На одному полюсі цього виміру - інтимність, на іншому - ізоляція. Інтимність (лат. inti-mus - найглибший, щирий) є глибинним почуттям до шлюбного партнера, друзів, батьків, братів, сестер та інших родичів. Інтимність - це здатність "злити" в одне ціле свою ідентичність з ідентичністю іншої людини без побоювання щось у собі втратити. Саме цей аспект інтимності Еріксон вважав основою міцного шлюбу. Однак справжнє почуття інтимності неможливе, доки не буде досягнута стабільна ідентичність: щоб перебувати у справжніх інтимних стосунках, людині необхідно усвідомити, ким є вона сама. А підліткове "кохання" може бути лише спробою перевірити власну ідентичність з використанням при цьому іншої людини. Тому юнацькі шлюби, укладені у віці 16-19 років, не такі тривалі порівняно із шлюбами тих, кому за двадцять. На думку Еріксона, багато молодих людей, особливо жінок, вступає у шлюб, щоб здобути свою ідентичність в іншій людині та завдяки їй. Однак не можна побудувати здорові стосунки, здобуваючи у такий спосіб ідентичність. Інтимність передбачає більше, ніж просто сексуальну близькість, вона може включати емпатію (співпереживання, співчуття), відкритість між друзями. У широкому розумінні - здатність віддавати себе комусь.

Головна небезпека цього періоду полягає в надмірній захопленості собою, уникненні міжособистісних стосунків. Наслідком нездатності встановлювати спокійні, довірливі міжособистісні стосунки є почуття самотності, соціального вакууму та ізоляції (франц. isolation - відділення). Занурені в себе молоді люди можуть вступати у виключно формальні (роботодавець - працівник) чи поверхові контакти, відгороджують себе від справжніх взаємин, оскільки пов'я* зані з інтимністю високі вимоги загрозливі для них. Часто вони виявляють відчуженість та незацікавленість у стосунках Із колегами.

Нормальним виходом із кризи цього періоду є кохання. Крім романтичного, еротичного смислів, Е.-Г. Еріксон вбачав у ньому здатність довіряти себе іншій людині, бути вірним у цих стосунках, навіть якщо вони потребують поступок, самопожертв. Цей тип кохання виявляється у взаємній турботі, повазі, відповідальності за іншу людину.

Середня дорослість (26-64 років). Основна проблема цієї стадії психосоціального розвитку полягає у виборі між продуктивністю та інертністю.

Продуктивність з'являється разом із стурбованістю людини добробутом майбутнього покоління, станом суспільства, в якому воно житиме і працюватиме. Продуктивність - турбота про тих, хто прийде на зміну, про те, як допомогти їм ствердитися в житті, обрати правильний шлях. Отже, основною темою психосоціального розвитку особистості в цей час є турбота про майбутній добробут людства. Творчі і виробничі елементи продуктивності персоніфіковані в усьому, що передається від покоління до покоління (технічні вироби, ідеї, витвори мистецтва).

Позитивна якість цього періоду - турбота, яка виникає з усвідомленням значущості певних людей, справ, питань тощо. Вона є психологічною протилежністю байдужості й апатії, природним бажанням зробити щось для майбутніх поколінь.

Дорослі люди, яким не вдається стати продуктивними, поступово переходять у стан захопленості собою, основним предметом їхньої турботи стають особисті потреби та зручності. Ці люди не піклуються ні про кого і ні про що, а лише потурають власним бажанням. Із втратою продуктивності припиняється діяльне функціонування особистості в суспільстві (інертність), Ті життя пов'язане із задоволенням власних потреб, збіднюються міжособистісні стосунки. Це явище - "криза старшого віку" - виражається в усвідомленні безнадійності, безглуздості життя.