Вступ до філософії - Лузан А.О. - 6.3 Концепція матеріалістичної діалектики

Внесок філософії марксизму у світову філософську думку не вичерпується створенням нової концепції суспільного розвитку. Марксистська філософія знаменує разом з тим і новий підхід до розуміння природи і людського пізнання. Філософію марксизму називають діалектичним матеріалізмом ². У ній уперше поєднано діалектику і матеріалізм, якщо, звичайно, не брати до уваги наївну діалектико-матеріалістичну концепцію Геракліта. Матеріалізм французьких філософів XVIII століття і Фейєрбаха був метафізичним ³, механічним матеріалізмом. Усі вони вважали природу первинною, виключали будь-який вплив на неї надприродних сил, але при цьому заперечували зміни, розвиток природи. Навіть "...у Гегеля панувало уявлення про природу як таке ціле, що завжди дорівнює собі, що рухається в тих самих обмежених колах, з вічними небесними тілами, як учив Ньютон, і з незмінними видами органічних істот, як учив Лінней, -писав Ф. Енгельс, - на противагу цьому уявленню про природу сучасний матеріалізм узагальнює найважливіші успіхи природознавства, згідно з якими природа також має свою історію в часі, небесні тіла виникають і зникають, як і всі ті види організмів, що за сприятливих умов населяють ці тіла..." [6, с. 24-28]. При цьому Ф. Енгельс не тільки констатує розвиток природи, але і формулює в "Діалектиці природи" закони, за якими відбувається цей розвиток, - закони діалектики. Таких законів три:

1 Закон переходу кількості в якість і назад.

2 Закон взаємного проникнення протилежностей.

3 Закон заперечення заперечення.

Ці закони, за словами Енгельса, були розроблені ще Гегелем. Але в Гегеля вони є законами розвитку абсолютного духу і потім нав'язуються природі, історії і людському пізнанню. У Гегеля діалектика виступає в ідеалістичній формі, як діалектика абсолютного духу, а потім уже як діалектика людської історії і пізнання. А в марксистській філософії закони діалектики виводяться з історії природи і суспільства, історії людського пізнання. Діалектика мислення є лише відображенням діалектики природи і суспільства, а не навпаки. Закони діалектики разом з такими категоріями, як одиничне і загальне, причина і наслідок, зміст і форма і т. п., і принципами загального зв'язку і розвитку становлять науку діалектику, що Енгельс визначав як науку "про загальні закони руху і розвитку природи, людського суспільства і мислення".

Виходячи з діалектичних принципів, марксистська філософія трактує і саму матерію. Для неї матерія - не визначений вид фізичної реальності у вигляді атома, речовини, як думали матеріалісти до марксизму. Під матерією вона розуміє об'єктивну реальність узагалі, не пов'язуючи її з речовиною або полем і навіть фізичною реальністю взагалі, тому що матеріальними є й економічні суспільні відносини. Поняття "матерія" є абстракцією, що відображає всі конкретні види і форми існування об'єктивної реальності. Способом існування матерії є рух: немає матерії без руху. При цьому діалектичний матеріалізм виходить з того, що механічний рух є лише одним із видів руху, що існує в різноманітних формах. Енгельс виділив п'ять форм руху матерії. Поряд з механічною він називав фізичну, хімічну, біологічну і соціальну форми руху, що характеризують різні рівні організації матерії. Об'єктивними формами існування матерії є простір і час.

Свідомість, з погляду діалектичного матеріалізму, є властивість матерії. При цьому діалектичний матеріалізм заперечує гілозоїзм, відповідно до якого свідомість властива всієї матерії. Свідомість властива тільки високоорганізованій матерії, якою є людський мозок, і виникає вона в процесі тривалої еволюції природи. При цьому природа створює лише передумови для свідомості, його матеріальну основу - нервову систему на чолі з головним мозком. Сама ж свідомість є суспільним продуктом, його виникнення пов'язане з перетворенням людиноподібного нашого предка в результаті трудової діяльності на людину. Суспільну природу свідомості сьогодні підтверджують випадки з "мауглі" - людськими дитинчатами, позбавленими в самому ранньому дитинстві людського спілкування і вигоду -ваними тваринами. Навіть потрапивши пізніше в людське середовище, вони не можуть стати людьми, не в змозі сформувати свою свідомість, їхнє мислення і поводження, як правило, залишаються на рівні тих тварин, у середовищі яких пройшло їхнє раннє дитинство.

З позицій діалектики марксистська філософія підходить і до процесу пізнання.

Але, говорячи про марксистську теорію пізнання, слід зазначити, насамперед, що марксистська філософія включає практику в пізнавальний процес, що докорінно змінює уявлення про пізнання. З погляду марксизму, пізнання повинне розглядатися як аспект, момент практичної діяльності. Практика є основою, рушійною силою, метою пізнання і критерієм істини. Тільки спираючись на практику, вважає марксизм, можна показати неспроможність агностицизму й обгрунтувати пізнаваність світу. Тільки виходячи з цього, можна пояснити творчу активність свідомості, перебороти пасивно-споглядальне ставлення до пізнавального процесу.

Що ж стосується діалектики процесу пізнання, то тут потрібно відзначити, насамперед, два моменти. По-перше, марксистська філософія переборює однобічність емпіризму і раціоналізму. Вона вважає, що пізнавальний процес являє собою діалектичну єдність чуттєвого і логічного рівнів пізнання. Вона згодна з Кантом у тому, що почуття не мислять, а розум не відчуває, і вважає, що справжнього свого значення чуттєвий і логічний рівні пізнання набувають лише в діалектичній єдності.

По-друге, марксизм вважає, що до результату пізнання варто теж підходити діалектично, тобто не розглядати знання в кожен даний момент як готове і закінчене, а розглядати істину як процес руху від незнання до знання, від менш повного знання до більш повного. Марксистське вчення про істину містить у собі вчення про об'єктивну, абсолютну і відносну істини. Марксизм переконаний, що в ході історичного процесу людство може пізнати об'єктивну істину. І ця переконаність є запорукою того, що люди можуть побудувати справедливе суспільство, що сприяє формуванню вільної, всебічно розвиненої людини.