Вступ до філософії - Лузан А.О. - 8.3 Психоаналітична концепція особистості і суспільства

Виходячи з цих положень, що 3. Фрейд вивів, займаючись лікуванням психічних розладів, спостереженням за поводженням психічно нездорових людей, він підходить до створення власної концепції людини і суспільства, формулюючи кілька постулатів, що є основою вчення.

По-перше, це постулат, якщо хочете, міф, про первісну орду. Відповідно до цього міфу власне людині і людському суспільству передував стан, у якому перебував предок людини і яке характеризувалося повним пануванням лібідо. Лібідо було основним регулятором поводження членів орди. І становлення людського суспільства відбувалося як результат приборкання лібідо, його регулювання нашими предками. Узагалі людина відрізняється від "братів наших менших" двома факторами: 1) несумірністю лі-бідозної енергії, що до того ж у людини виконує іншу функцію, ніж у тварин, 2) людина регулює своє лібідо.

Приборкання лібідо далося людині нелегко. У первісній орді розвертається багато колізій і драми, пов'язані з цим. Це батьковбивство і кровозмішення й у зв'язку з цим острах кастрації, каяття і почуття провини, табу щодо батьковбивства, інцесту й інших перекручених сексуальних потягів. Цей первісний досвід регулювання лібідо закріплюється в родових структурах несвідомого, тобто, багаторазово повторюючись в індивідуальних структурах несвідомого, він стає родовою структурою, що передається в спадщину. Саме в цей період формуються такі структури людської психіки, як ВОНО і понад-Я, що визначають усю динаміку психічного життя. Остання розуміється як міжусобна внутрішньопсихічна боротьба між несвідомими подавленими потягами і спогадами, з одного боку, і, табу, що на них поширюються - з іншого. Основою ВОНО при цьому є надзвичайно насичені енергією спогади про сексуальні потяги, пов'язані, насамперед, із сексуальними кровозмішувальними устремліннями, а основу понад-Я - спогади про первісні племінні табу на ці потяги.

Другий постулат психоаналітичної концепції людини - постулат про біологічно уроджені дитячі сексуальні фази. Відповідно до нього кожна дитина до 5-6-річного віку проходить у своєму розвитку три дитячі сексуальні фази: орально-канібальну, анально-садистську і фалічну. Кожна з цих сексуальних фаз пов'язана з пануванням визначених ерогенних зон: оральна фаза - слизова оболонка рота; анальна - слизова оболонка ануса; фалічна - пеніс (фалос). Проходження цих фаз пов'язане з філогенетичними спогадами, переживанням родового досвіду формування і приборкання ВОНО індивіда містить у собі два види сексуальних подавлених потягів: успадковані подавлені потяги роду і подавлені потяги, пережиті протягом перших декількох років життя індивіда. "Спогади" про родовий і дитячий досвід не тільки зберігаються в психіці, але і мають вроджену енергію як активні агенти. Іншими словами, будь-який "забутий" родовий або індивідуальний досвід людини фактично зовсім не є забутим, а виявляється просто витиснутим зі свідомості в такий куточок психіки, де зосереджуються подібні психічні явища, і який називається "несвідоме". У цьому притулку, розташованому на більш низькому рівні, спогади тепер більш живі й активні, ніж абиколи, безперестану бунтують проти придушення, якому вони піддаються. Цей бунт і є, за Фрейдом, рушійним мотивом усіх вчинків і думок свідомої людини.

Третій постулат концепції Фрейда говорить про біологічно визначений едипів комплекс. Відповідно до нього хлопчик (4-6 років) бачить у матері об'єкт своїх сексуальних потягів, у зв'язку з чим його ставлення до батька амбівалентне, він відчуває до нього одночасно ніжні й ворожі почуття, любов і ненависть. Це пов'язано з тим, що хлопчик ототожнює себе з батьком, з одного боку, і усвідомлює його як перешкоду до здійснення едипових потягів. Тому поряд із прихильністю хлопчик відчуває і страх перед батьком як суперником, страх кастрації, насамперед. (У дівчинки цей комплекс називається комплексом Електри). Едипів комплекс у житті індивіда важливий тим, що саме на цій стадії життя дитини формується її понад-Я, а разом з ним переборюється і сам едипів комплекс. Ідеальне Я нерозривно пов'язане з вищими началами в людині: релігією, мораллю, соціальними почуттями.

З цим пов'язаний наступний постулат теорії Фрейда - пансексуалізм і сублімація. З погляду Фрейда, сексуальний інстинкт, лібідо є стрижнем людської психіки, корінною причиною, мотором психічної динаміки особистості. Саме там необхідно шукати глибинні мотиви людських учинків. Але в той же час людину робить людиною саме те, що вона не піддається нерозважливо потягам лібідо, а регулює їх, придушує їх, співвідносить із принципом реальності. Але куди ж при цьому подінеться енергія лібідо, адже вона не може безвісти зникнути? З погляду Фрейда, вона сублімується. Поняття сублімації означає відволікання енергії сексуальних потягів від прямого призначення (одержання задоволення) і спрямування її на соціально корисні цілі. Такі явища, як релігія, мораль, учителі, авторитети є мов би спадкоємцями ролі батька в ідеальному Я, узагалі вся людська культура є результатом сублімування лібідозної енергії. Тому не тільки релігія і мораль, але і наука, і мистецтво, та й усі інші види людської діяльності нерозривно пов'язані із сексуальними потягами, ідуть своїми коренями в лібідозну енергію, черпають у ній силу і натхнення. Класичний психоаналіз виходить із того, що кінцеві причини соціальних конфліктів, суспільних процесів узагалі варто шукати в біологічній структурі людини, насамперед у сексуальному інстинкті, у лібідо. Фрейд виходить з того, що у взаємозв'язку "людина-суспільство" необхідно йти від людини до суспільства, а не навпаки, шукати кінцеву причину суспільних процесів у психологічній структурі особистості. "Легко показати, що ідеальне Я відповідає усім вимогам, пропонованим до вищого начала в людині. Як заступник жагучого потягу до батька воно містить у собі зерно, з якого виросли всі релігії. Судження про власну недостатність при порівнянні Я зі своїм ідеалом викликає те смиренне релігійне відчуття, на яке спирається пристрасно віруючий. Надалі в ході розвитку роль батька переходить до вчителів і авторитетів; їхні заповіді і заборони зберігають свою силу в ідеальному Я, здійснюючи в якості совісті моральну цензуру. Незгода між вимогами совісті і діями Я відчувається як почуття провини. Соціальні почуття ґрунтуються на ототожненні з іншими людьми на основі однакового ідеалу Я.

Релігія, мораль і соціальне почуття - це головний зміст вищої людини - спочатку були єдиним. ...Вони вироблялися філогенетично на батьківському комплексі..." [2, с. 33-34].