Вступ до філософії - Лузан А.О. - 9.1 Соціальні передумови й ідейні джерела екзистенціалізму

У ряді некласичних філософських систем XX століття, що зосередили свою увагу на проблемі людини, екзистенціалізму належить особлива роль. У середині минулого століття екзистенціалізм був однією із впливових філософських течій, що роблять величезний вплив на всю духовну культуру Західної Європи. Його вплив був обумовлений не тільки новизною розглянутої ним проблеми (постановку проблеми можна знайти вже у філософії Середньовіччя і Відродження), скільки в її радикалізації. До нього проблема існування людини, з погляду її внутрішнього переживання й осмислення самою людиною, з такою гостротою ніким не ставилася. Екзистенціалізм по своїй суті являє собою осмислення людського існування і світу через призму людського існування. І хоча вже у другій половині минулого століття вплив екзистенціалізму став істотно слабшим, його внесок у наше сьогоднішнє уявлення про людину важко переоцінити.

9.1 Соціальні передумови й ідейні джерела екзистенціалізму

Філософія екзистенціалізму пов'язана насамперед з іменами М. Хайдеггера (1889-1976) і К. Ясперса (1883-1969) - німецькими філософами і французькими філософами Жаном-Полем Сартром (1905-1980), Альбером Камю (1913-1960) і Габріелем Марселем (1889-1973). До середини минулого століття ідеї екзистенціалізму стали популярними в багатьох країнах Європи і навіть у США, але саме з іменами німецьких і французьких філософів пов'язують формування основних ідей і принципів екзистенціалізму. Формальне становлення філософії екзистенціалізму пов'язують із появою в 1927 році роботи М. Хайдеггера "Буття і час", у якій були сформульовані нові підходи до філософських проблем і окреслені шляхи їхнього можливого вирішення.

Але перш ніж перейти до викладу основних ідей філософії екзистенціалізму, необхідно хоча б коротко зупинитися на соціальній обстановці, умовах, у яких відбувалося формування ідей цієї філософії і її теоретичних джерелах.

Безумовно, виникнення екзистенціалізму обумовлене соціальною кризою європейського суспільства кінця XIX - початку XX століття, узагалі, і кризою німецького суспільства, особливо. Про це прямо говорять основоположники екзистенціалізму. Але навіть там, де вони мовчать, використовуючи їхню методологію, можна розширити розуміння соціальної кризи. Хайдеггер вважає справедливим твердження Ніцше про кризу європейської цивілізації, європейський нігілізм, сутність якого в Ніцше виражена у твердженні "Бог мертвий". Хайдеггер погоджується з Ніцше в тому, що наступив період переоцінки цінностей, у результаті чого зросла нестійкість свідомості [4, с. 63-176]. Ясперс теж говорить "про небезпеки, що загрожують знищенням", про катастрофу, що "уразила Захід"

[5, с. 420-508]. Але уявлення про соціальну кризу і перспективи її вирішення в екзистенціалізмі набагато песимістичніші, ніж у Ніцше. Якщо Ніцше вихід із кризи бачить у надлюдині, у ствердженні нової системи цінностей, то екзистенціалізм по суті взагалі знімає це питання, і перспективи виходу з кризи залишаються мрячними. І це не випадково, Ніцше помер на рубежі XX століття, він не дожив до першої світової війни, коли в освіченій Європі розгорнулася дійсна людська м'ясорубка, коли людська кров полилася рікою, а освічений розум мовчав. До цієї загальноєвропейської, хоча з повним правом можна говорити про загальносвітову причину, оскільки перша світова війна торкнулася і СІЛА, і Японії, і Китаю, додалися чисто німецька - поразка Німеччини в цій війні, що не могло не позначитися на стані суспільної свідомості німецького суспільства. Приниження і розгубленість, розчарування і песимізм стають невід'ємними рисами суспільної свідомості Німеччини. І це не могло не накласти відбиток на погляди Хайдеггера і Ясперса.

Справедливість даного висновку побічно підтверджує і та обставина, що розквіт французького екзистенціалізму припадає на другу світову війну і післявоєнні роки. Поразка Франції у війні з Німеччиною, капітуляція мало сприяли оптимізму суспільної свідомості французького суспільства, хоча і Сартр і Камю не сиділи склавши руки, піддавшись песимістичним настроям, а активно брали участь у русі опору, вели боротьбу з німецькими окупантами.

Говорячи про соціальні передумови екзистенціалізму, не можна не вказати і на таку обставину, як знеособлювання людини, нівелювання особистості. Прогрес у галузі науки і техніки надзвичайно збільшив продуктивну міць людини, але в багатьох випадках автоматизація виробництва потребує людської праці, тільки як мускульної сили людини. Праця позбавляє навіть найменшого творчого начала.

Але не тільки у сфері праці відбувається нівелювання особистості, воно торкнулося всієї сфери комунікації. У сучасному суспільстві, констатує Ясперс, панує ідеологія, тобто помилкова свідомість, що нав'язує людям кліше, штампи сприйняття й осмислення дійсності, формує конформістське мислення, масову свідомість і культуру. І вплив ідеології на людину зростає у зв'язку з технічним прогресом в галузі комунікації, проникненням ідеологічних кліше і масової культури в усі сфери й у всі куточки суспільства. Людина стає як усі, втрачає свою індивідуальність.

Таким чином, говорячи про соціальні корені екзистенціалізму, варто вказати на глибоку соціальну кризу, що стосується основи людського існування, людини як особистості, втрати стійкості й опори, занедбаність і по-кинутість людини в суспільстві, байдужність суспільства до особистості.

До теоретичних джерел екзистенціалізму варто віднести, насамперед, філософію датського філософа С. К'єркегора (1813-1855), філософію життя, феноменологію Е. Гуссерля (1859-1938). У філософії К'єркегора екзистенціалізм знаходить ідею екзистенціального мислення, що є протилежним до наукового, об'єктивного мислення. Останнє безособистісне і байдуже до людини, у той час як екзистенціальне мислення захоплює саму людини, людина сама знаходиться в ньому і не може на нього глянути з боку, описати раціонально, виключити свою суб'єктивність. Саме людське існування є історичним, плинним, приреченим на смерть. Його невід'ємними характеристиками є "страх", "сумнів" і т. д., його збагнення можливе тільки інтуїтивно і непідвласне розуму.

У філософії життя екзистенціалізм черпає багато тем і підходів. Усі основоположники екзистенціалізму звертаються до Ніцше. Адже саме він ставить людину в ситуацію, коли "Бог помер", залишає її наодинці із самою собою, заявляє про неможливість раціонального збагнення людини, життя, а Дільтей говорить про пізнання як переживання і тлумачення. Та й сама постановка проблеми буття у філософії життя істотно відмінна від постановки її в класичній філософії і є кроком на шляху до екзистенці-алістського трактування буття.

У феноменології Гуссерля екзистенціалізм приваблює, насамперед, "вигнання" об'єктивного світу з філософського аналізу, зосередження уваги на структурі чистої свідомості, її феноменів. Крім того, екзистенціалізм успадковує в Гуссерля сам феноменологичний метод, що, на їхню думку, тільки і дає можливість збагнути людське існування, буття - свідомість, його екзистенціали.

Окремі ідеї і теми екзистенціалістської філософії висловлені російськими письменниками Ф. М. Достоєвським і Л. М. Толстим і філософами Л. Шестовим і М. О . Бердяєвим. До них нерідко звертаються філософи-екзистенціалісти, особливо А. Камю.