Вступ до філософії - Лузан А.О. - 10.4 Феноменологія

Поняття "феноменологія" в історії філософії вживалося в різних змістах. У Канта воно служило для позначення предметів людського досвіду. У Гегеля воно розумілося як вчення про становлення науково-філософського знання - "Феноменологія духу", що, на думку Маркса, була джерелом і таємницею гегелівської спекулятивної філософії. У роботах німецького філософа Франца Брентано (1838-1917) феноменологія розумілася як описова психологія, що вичленовує й описує структуру психічних явищ. Йому належить відкриття інтенціональності свідомості, співвідносності предмета й акт переживань, твердження про самоочевидність внутрішніх переживань.

У XX столітті під феноменологією розуміється один з дуже впливових філософських напрямків, предметом якого є чиста, позадослідна і по-заісторична свідомість, його структури, що забезпечують його реальне функціонування і збіг зі світом ідеальних значень, виражених у мові, і психологічних переживаннях. Виникнення феноменології як особливого філософського напрямку пов'язане з ім'ям німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859-1938), учня Ф. Брентано.

У своєму двотомнику "Логічні дослідження", що був опублікований у 1900-1901 pp., Гуссерль виклав основні положення своєї філософії. "Об'єктом філософії є наукове знання і пізнання", - заявляє він. Гуссерль тут йде в загальному руслі новоєвропейської філософії, що у своїх дослідженнях на перше місце ставить гносеологічні проблеми, оскільки з наукою вона пов'язує вирішення людських проблем. Головна задача наукової філософії, на думку Гуссерля, полягає в тому, щоб побудувати теорію наукового знання. "...Якщо наука будує теорії для здійснення своїх проблем, - пише Гуссерль, - то філософ запитує, у чому сутність теорії, що взагалі уможливлює теорію і т. п. Лише філософське дослідження доповнює роботи натураліста і математика і завершує чисте і справжнє теоретичне пізнання" [2, с. 222]. Задача філософії полягає в тому, щоб сформулювати критерій науковості, відповісти на запитання "що є істина?". Відповіді на ці питання тим більш важливі, що природно-наукові істини, навіть закони Ньютона, не є істинами, тому що вони виходять з досвіду. Жоден із природно-наукових законів, заявляє Гуссерль, "не пізнаваний a priori, тобто з усвідомленням його очевидності. Єдиний шлях для обґрунтування і виправдання подібних законів є індукція з одиничних фактів досвіду" [2, с. 52]. Але і ці положення ще спільні в Гуссерля з неопозитивістами.

Якщо говорити про специфіку феноменології як філософського напрямку, що займається дослідженням природи наукового знання й істини, то варто говорити про її підхід до вирішення цих проблем. Головна особливість природно-наукового знання і його розуміння попередньою філософією полягає, з погляду Гуссерля, у тому, що знання розглядається в його співвідношенні з реальністю, з фактами досвіду, а пізнавальний процес зображується реальною взаємодією суб'єкта й об'єкта. Істина в такому випадку розглядається як відповідність знання реальності. Такий підхід до пізнання й істини не влаштовує Гуссерля. Не влаштовує Гуссерля і психологічний підхід до пізнання, що намітився в кінці XIX століття, насамперед завдяки зусиллям Маха й Авенаріуса, у якому пізнання розглядається через призму психологічних сприйнять і переживань, що виникають у суб'єкта при його взаємодії з об'єктом у пізнавальному процесі.

З погляду Гуссерля, задача феноменологічної філософії полягає в тому, щоб пізнати загальну структуру психічного процесу переживання істинного, загальнозначущого знання. Феноменологія концентрує свою увагу на структурах чистої свідомості істини. її цікавить функціонування свідомості як такої поза його відношенням до предметної дійсності і навіть поза його відношенням до психічних переживань процесу усвідомлення предметної дійсності. Феноменологія має справу з чистим потоком свідомості, позбавленої будь-якої предметності, елементами якої є феномени. Феномени є тими кінцевими елементами нашої свідомості, до яких прикута увага феноменологічної філософії.

У гносеології поняття "феномен" вводить Кант. У нього воно протиставляється ноумену, "речі в собі" і є її проявом. Феномен є результат пізнавальної діяльності людини, продукт переробки впливу "речі в собі" на апріорні форми чуттєвості і розуму людини. Феномен у Канта є прояв, явище "речі в собі", сутності. Тому і феномен цікавий для нас не сам по собі, а як прояв іншого, сутності. Гуссерль високо цінує Канта за його аналіз свідомості, за його розгляд свідомості як самодостатнього, вихідного в його взаємодії з предметною дійсністю. Але Кантове розуміння феномена для нього неприйнятне.

Для Гуссерля феномен є те, що саме себе виявляє, виступає елементом чистої свідомості і містить у собі словесну оболонку, психічні переживання, зміст і значення пізнавального переживання і предмет, що розуміється через значення. Феномен не є явище чогось, він є цілісність явища і сутності, за ним нічого не стоїть, він сам є крайня точка, межа чистої свідомості. Феномен - це не образ відображеного предмета і не психічні переживання, пов'язані зі сприйняттям предметів, що знаходяться поза нами. Феномен - це акт чистої свідомості, що утворює зміст і значення предмета. Дійсність дана людині у вигляді джерела феноменів і, щоб її збагнути, необхідно, насамперед, виключити з розгляду фізичний світ, світ зовнішніх предметів, тобто застосувати метод феноменологічної редукції. Тоді перед нами залишиться чиста свідомість із її інтенцією - спрямованістю на предмет. Саме тут і тоді народжуються змісти і значення речей, предметів, саме тут і тоді ми приходимо до справжнього світу речей, "до самих речей". Гуссерль тут акцентує увагу на тому, що самі предмети мисляться нами такими, якими значеннями ми їх наділяємо у своїй свідомості. Так, будинок може сприйматися і як приміщення для житла, і як об'єкт архітектури, і як перешкода, і в інших значеннях. І це визначається інтенцією нашої свідомості. Значення сприймається як інваріант інтенціональних змістів предмета і воно не залежить від історичних і інших обставин. При цьому для феноменологічного аналізі важливий не предмет значення і навіть не саме значення, а сам інтенціональний акт надання значення, відкриття значення. Є, наприклад, предмет любові, є любов як процес психічних переживань і дій людини, і є акт усвідомлення любові як потоку чистих феноменів. Цей потік не можна уявити собі як об'єкт або як явище чогось іншого. Він може і повинний бути пережитий, описаний зсередини. Свідомість у самій своїй сутності не предметна і не може розглядатися як об'єкт. Вона інтенціональна і виявляє себе як спрямованість на об'єкт через зміст і значення і тому не може виступати об'єктом пізнання, а може бути лише пережите зсередини, може бути засвоєне, розглянуте за допомогою інтуїції.

Виходячи з цих посилок, феноменологія підходить до науки й істини. Криза, яку переживає сучасна наука, на думку Гуссерля, пов'язана з натуралізмом науки, з тим, що існуюче ототожнюється з фізичною природою, навіть свідомість розглядається в плані залежності від природи. Знання, істина розглядаються як результат діяльності відбивної здатності психіки, у плані співвідношення образу й об'єкта. Але в такому випадку релятивізм і суб'єктивізм неминучі. І мова йде не тільки про релятивізм у наших уявленнях про природу, але і про відносність наших ідеалів і норм. Тому криза науки викликає кризу цивілізації.

Істина, на думку Гуссерля, поза часом і не є результат рефлектуючої діяльності мислення. Істина самоочевидна і саморозкривається й осягається вона за допомогою інтуїції, безпосереднього розсуду сутності, змісту, значення. Тут Гуссерль звертається до Декарта, до його розуміння істини як того, що не викликає в розуму ніяких сумнівів. Гуссерль називає істиною визначеність самого буття, єдність значень, що містяться у бутті. У той же час істинність - це акт свідомості, що вбачає цю визначеність, що сприймає значення в їхній істинній єдності. Істина абсолютна і позачасова. "Що істинне, то абсолютне, істинне "саме по собі", істина тотожно єдина, чи сприймають її в судженнях люди чи чудовиська, ангели чи боги" [2, с. 101]. Світ значень, з погляду Гуссерля, не залежить від людини, геометричні фігури, як ідеальні значення реальних просторових характеристик предметів, інтерсуб'єктивні і не визначаються суб'єктом. У той же час пізній Гуссерль говорить про життєвий світ як значеннєвий фундамент науки. Дане положення, звичайно, не слід розуміти так, що зміст і значення свідомість дедукує зі сфери повсякденного досвіду, але це означає, що наука повинна зіставляти, співвідносити свої змісти і значення із суб'єктивно-значеннєвими значеннями вченого. Життєвий світ виступає основою всякого об'єктивного пізнання, він не просто первинний у генетичному плані, але задає основу для створення значеннєвих структур.

Феноменологічний напрямок вплинув на всю філософію XX століття. Екзистенціалізм, власне кажучи, виріс із феноменології і не тільки тому, що Хайдеггер був учнем Гуссерля. Герменевтика і прагматизм, і навіть неопозитивізм, і аналітична філософія мають точки дотику з феноменологією.