Західноєвропейський банківський бізнес - Кравець В.М. -
2.1.3. Організація банків

Незважаючи на велику кількість предметів грецького мистецтва, що дійшли до наших часів, сьогодні існує лише одна репродукція, що датується періодом античності. Це можна пояснити тим, що в IV ст. до н. е., коли банківська справа почала розвиватися належно, грецьке мистецтво мало цікавилося щоденним життям. Демосфен описує банк трьома словами: ксілон (to xylon), чаріон (to charion) та грама-тема (to grammatema), що означає, так би мовити, деревину (стіл чи лавку), місце, де робили бізнес, і книги чи головні книги банків.

У грецьких містах банки, як правило, можна було знайти в торговельних кварталах; наприклад, в Афінах — в Агорі чи в Шреї, тоді як у Делосі, Кізіку та Ефесі банкіри мали свої власні будівлі. Необхідне для банкіра обладнання включало стіл, захищений від дощу та сонця тентом, під яким стояв банкір чи його працівник; стіл був обладнаний всім необхідним для здійснення платіжних та обмінних операцій. Банкіри також мали зразкову пробу металів та пробний камінь (щоб перевіряти срібло чи золото) для визначення золотого чи срібного вмісту монет і абак (рахівницю) — предмет для підрахунків, що використовувався греками з III ст. до н. е.

Головні книги являли собою основний інструмент банкіра. Щодня він заносив у них всі операції так, як вони були здійснені. Банкір вказував таку інформацію: ім'я клієнта, який здійснював платіж через посередництво банку, імена одержувачів, загальну вартість операції, імена осіб, яким банк перераховував гроші, причину платежу та загальну суму операції.

Для операції з обміну монет в головну книгу потрібно було занести лише ім'я клієнта та загальну суму, яка обмінюється. Немає доказів, що трапезити також вели головну книгу, як банкіри пізніших часів. Банківські книги, можливо, слугували доказом в суді у випадку процедури між клієнтами, а банкіри мали надавати зацікавленим сторонам деталі та дозволяти робити копії.

З деяких літературних джерел відомо, що трапезити робили власні позначки; добре відома епіграма Феокріта, написана у формі банківського запису: "Банк пропонує однакові умови для всіх громадян міста й іноземців: депозит може бути повернений у будь-який момент; тоді як інші використовують різні хитрощі, Каїкос поверне депозит у будь-який час, навіть вночі".

Лавки відкривались в публічних місцях, але в них банкіри жити не мали права (не могли жити у офісах), тому вони ще й мали особисті помешкання, які також були дуже безпечними і де вони також вели справи. Незважаючи на це, особиста резиденція банкіра мала важливе значення у ділових справах. Трапезити потребували безпечного місця (міцна кімната чи льох-сховище) для безпечного зберігання тієї частини депозитів (зливки золота, ювелірні вироби та інші коштовні предмети, під які вони надавали гроші у позику), які вони не брали до банку щодня, а в разі потреби опечатували депозити та документи клієнтів. Депозити іноді зберігалися в особистих скриньках, на яких були зазначені відповідні суми депозитів. Ця процедура використовувалася банкірами Деліана. Важливі та конфіденційні справи також вирішувалися у приватній обстановці вдома у банкіра.

Грецькі банки являли собою малі підприємства з обмеженою кількістю персоналу: один чи два раби або вільні особи, які працювали за обмінним столом, здійснювали платежі та вели головні книги. Вони мали сприяти успіхам свого володаря, що очолював банк. У візантійську еру таких працівників називали армарити (armaritai). Великі банкіри завжди мали одного чи кількох рабів, що зважували монети, організовували доставку, зберігали та оберігали закладні предмети, а також виконували багато іншої роботи.

2.1.4. Банкіри та банкрутства
2.2. Державна банківська справа
2.2.1. Ліцензовані банки
2.2.2. Державні банки
Розділ 3. БАНКИ В РИМСЬКОМУ СВІТІ
3.1. Хронологія та географічне поширення банків
3.2. Банківські операції
3.3. Організація діяльності банків
3.4. Банкіри та банкрутства
Частина II. БАНКІВСЬКА СПРАВА В ЄВРОПІ У СЕРЕДНЬОВІЧЧІ ТА РАННЬОМУ СУЧАСНОМУ ПЕРІОДІ (476-1789)