Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. -
3.5. Припинення підприємницької діяльності

Припинення діяльності господарських товариств та інших суб'єктів господарювання здійснюється шляхом їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності приватного підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання.

У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття. У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до цього останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права й обов'язки реорганізованого суб'єкта.

У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Під ліквідацією розуміють остаточне припинення діяльності суб'єкта господарювання без створення нових суб'єктів господарювання.

Розрізняють добровільну і примусову ліквідацію підприємства. Добровільна ліквідація можлива і відбувається за рішенням власників у випадках:

♦ закінчення терміну діяльності підприємства;

♦ досягнення мети діяльності підприємства;

♦ інших випадках, передбачених установчими документами.

Примусова ліквідація може відбуватися за рішенням суду у випадках:

♦ ухвалення рішення про заборону діяльності підприємства через порушення норм законодавства, якщо в передбачений рішенням термін не буде забезпечене дотримання цих норм або не змінений вид діяльності;

♦ визнання судом недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства;

♦ визнання підприємства банкрутом;

♦ інших випадках, передбачених законодавчими актами. При виникненні будь-якої з перелічених підстав для ліквідації

після прийняття власником, а у випадку примусової ліквідації - судом або господарським судом, відповідного рішення призначається ліквідаційна комісія. Склад ліквідаційної комісії, порядок і терміни проведення ліквідації мають бути зафіксовані в рішенні про ліквідацію підприємства. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження з управління справами підприємства. Безпосереднє управління ліквідованим підприємством покладається на голову ліквідаційної комісії, який представляє підприємство у відносинах із третіми особами і державними органами, розпоряджається майном підприємства і його коштами, керує діяльністю підприємства і комісії.

Ліквідаційна комісія після її призначення публікує інформацію про ліквідацію підприємства в одному з офіційних друкованих видань із зазначенням терміну подачі заяв кредиторами своїх претензій, що не може бути менше двох місяців.

Протягом встановленого терміну ліквідаційна комісія проводить розрахунки з робітниками підприємства, вносить необхідні платежі до бюджету, робить усі розрахунки з кредиторами. Комісія стягує також дебіторську заборгованість підприємству, виявляє претензії кредиторів, проводить оцінку та інвентаризацію майна підприємства. У разі, якщо майно передане господарському товариству учасниками в користування, воно повертається в натуральній формі без винагороди.

Претензії кредиторів, заявлені у встановлений термін, задовольняються після завершення всіх розрахунків з робітниками і бюджетом. Претензії, виявлені і заявлені після закінчення терміну, встановленого для їхньої подачі, задовольняються за рахунок майна підприємства, що залишилося після задоволення першочергових претензій, заявлених у встановлений термін.

У тому разі, коли майна підприємства недостатньо для задоволення вимог кредиторів, розрахунки роблять за принципом підведення риски. Це значить, що претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією, за умови, що кредитори протягом місячного терміну з дня одержання повідомлення про невизнання претензії не пред'являть позов про задоволення їхніх вимог у господарський суд.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги ЇЇ кредиторів задовольняються у такій черговості:

♦ першочергово задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

♦ У Другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

4 у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

♦ у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

У країнах Заходу порядок ліквідації і послідовність розрахунків з кредиторами дещо відрізняється. Компанія може ліквідуватися:

♦ добровільно (за рішенням засновників або акціонерів);

♦ за рішенням суду (за вимогами кредиторів). Незалежно від того, спричинено це акціонерами, судом або

кредиторами, призначається ліквідатор для розпродажу активів і виплати грошових сум у такій послідовності:

1 - застраховані кредитори з фіксованими термінами платежів;

2 - вартість послуг ліквідатора і його гонорар;

3 - пільгові борги (у певній черговості):

а) зарплата за попередні чотири місяці;

б) плата, що накопичилася за роботу у вихідні та святкові дні;

в) внески на соціальне страхування за 12 місяців;

г) податок при одержанні зарплати за 12 місяців;

д) податок на додану вартість за 6 місяців.

Якщо банк спеціально виділив кредит на виплату зарплати, то це, тобто борг банку, займає місце в пункті а).

4 - застраховані кредитори з короткостроковими боргами;

5 - незастраховані кредитори;

6 - борги власникам акцій, наприклад, невиплачені дивіденди;

7 - капітал власникам акцій;

8 - залишки власникам акцій.

У будь-якому випадку при добровільній або примусовій ліквідації пріоритетними є захист інтересів робітників і розрахунки з бюджетом. Власники акцій зазначені у списку останніми, адже вони добровільно ризикували своїми грошима, мали змогу контролю над бізнесом і могли одержувати дивіденди. Майно, що залишилося після розрахунків з усіма кредиторами, використовується на розсуд власника.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду.

Складений ліквідаційною комісією ліквідаційний баланс затверджує власник або орган, що призначив комісію, після чого надсилає його до відповідної податкової інспекції для зняття підприємства з обліку й звертається в банк із проханням про закриття рахунків.

Ліквідація вважається завершеною, а підприємство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це в Єдиний державний реєстр.

При ліквідації підприємства для виключення з Єдиного державного реєстру подаються такі документи:

♦ заява (рішення) власника, або уповноваженого ним органу, про ліквідацію підприємства;

♦ рішення суду - у разі примусової ліквідації;

♦ акт ліквідаційної комісії і ліквідаційний баланс;

♦ довідка з податкової інспекції про зняття з обліку;

♦ довідка з банку про закриття рахунків;

♦ документ, що підтверджує факт публікації в пресі про ліквідацію підприємства;

♦ довідка органів внутрішніх справ про здачу печаток і штампів;

♦ оригінали установчих документів;

♦ свідоцтво про державну реєстрацію.

В умовах ринку найчастіше причиною ліквідації підприємства стає банкрутство.

Банкрутство (англ. bankruptcy, від італ. bancarotta - букв. зламана лава) - це нездатність суб'єкта господарювання задовольнити вимоги кредиторів з оплати товарів (робіт, послуг), включаючи нездатність забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і цільові фонди, у зв'язку з перевищенням зобов'язань боржника над його майном.

Банкрутство підприємства вважається таким, що має місце, після визнання факту неплатоспроможності судом (господарським судом). При цьому суб'єктом банкрутства (банкрутом) може бути лише юридична особа. Не можуть бути визнані банкрутом відокремлені структурні підрозділи господарської організації.

Згідно зі- статистикою в країнах Заходу з кожних десяти заново створених компаній лише дві стають процвітаючими, чотири банкрутують, а інші перебувають у жалюгідному стані. Головна причина банкрутства - нестача оборотних капіталів: немає кредиторів або занадто високі відсотки за кредит. В умовах вітчизняного ринку можна ще прогоріти через нестачу сировини і матеріалів, неможливості їх придбати, необов'язковість партнерів (у тому числі банків), недоброзичливість державних чиновників і ще десятки інших причин, що не стосуються економіки. Західний досвід звертає увагу і ще на одну причину банкрутств - відсутність здібності та досвіду управління. Адже, як уже зазначалося, замало лише бажати займатися бізнесом, треба ще мати необхідні для цього якості.

Засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутству.

Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, що виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи в межах заходів щодо запобігання банкрутству такого суб'єкта можуть надати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), та відновлення платоспроможності цього суб'єкта (так звана досудова санація).

Нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури вважається банкрутством.

Стосовно неплатоспроможного боржника можуть застосовуватися такі заходи:

♦ реорганізаційні процедури;

♦ мирова угода;

♦ ліквідаційні процедури.

Кожен із цих заходів застосовується залежно від того, можливе чи ні виживання боржника (мал. 11).

Схема банкрутства

Мал. 11. Схема банкрутства

Реорганізаційні процедури включають: санацію і розпорядження майном боржника.

Санація (від лат. sanatio - лікування) - це система заходів, спрямованих на оздоровлення підприємства-боржника, тобто власник, кредитори та інші особи надають фінансову допомогу боржнику з метою відновлення Його платоспроможності. Для участі в санації господарський суд оголошує конкурс бажаючих

Тривалість розпорядження майном боржника не може перевищувати вісімнадцяти місяців. На період проведення розпорядження майном боржника вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів до боржника. Для розпорядження майном боржника господарський суд призначає уповноваженого керуючого.

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником і кредиторами щодо відстрочки або розстрочки належним кредиторам платежів або знижки боргів.

До ліквідаційних процедур належать: примусова ліквідація підприємства-боржника за рішенням господарського суду, а також добровільна ліквідація боржника під контролем кредиторів. Ліквідація господарюючого суб'єкта здійснюється в порядку, описаному вище.

У випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Фіктивним банкрутством визнається свідомо неправдива заява суб'єкта підприємництва до суду про нездатність виконати зобов'язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність боржника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання банкрутом і застосовує санкції, передбачені законом.

Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, спричинена цілеспрямованими діями власника майна або службової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах неплатоспроможності, пов'язані з розпорядженням майном боржника, що завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону.

Так, згідно зі статтею 218 Кримінального кодексу України, завідомо неправдива офіційна заява громадянина-засновника або власника суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності, а так само громадянина - суб'єкта господарської діяльності про фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, - караються штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років. При цьому матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Згідно зі статтею 219 Кримінального кодексу доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо це завдало значної матеріальної шкоди державі чи кредитору, - карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Статтею 220 Кримінального кодексу за умисне приховування громадянином-засновником або власником суб'єкта підприємницької діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало значної матеріальної шкоди кредиторові, передбачене покарання у вигляді штрафу від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

За умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передачу майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікацію, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином-засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності, і завдали значної матеріальної шкоди у разі банкрутства, статтею 221 Кримінального кодексу передбачене покарання у вигляді штрафу від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Література

1. Гусєва Г.Д., Дорохова Л.Д. Азбука коммерсанта, или как делать деньги в бывшем СССР. - М.: Галилея, 1992. - 192 с.

2. Юридичний довідник підприємця/ За ред. Ю.С. Шемшученка. - К,: Перліт продакшн, 1992. - 636 с.

3. Справочник предпринимателя Украины по правовым формам предпринимательской деятельности/ Кол. авт. - М.: Луч, 1993. - 482 с.

4. Ермошенко H.H., Скворцов H.H. Словарь-справочник предпринимателя. - К.: УкрИНТЭИ, 1993. - 168 с.

5. Мусияка В.Л. и др. Практическое пособие по предпринимательской деятельности. - Запорожье: Украинская полиграфическая индустрия, 1995. - 400 с.

6. Акционерное общество и общество с ограниченной ответственностью/ Сборник зарубежного законодательства. - М.: БЕК, 1995. - 256 с.

7. Давыденко В.Л., Ковалева Л.Р. Общественные организации в Украине. - Харьков: Ксилон, 1995. - 75 с.

8. Горбунов А.Р. Холдинговые предприятия и дочерние фирмы. - М.: Анкил, 1997. - 83 с.

9. Правовые основы предпринимательской деятельности/ Подг. СЮ. Ильяшенко. - Харьков: Фактор, 1997. - 240 с.

10. Акціонерні товариства. Організація та діяльність/ Укл, Г.С. Шестопал. - К.: УІГ, 1997. - 340 с.

11. Титов МЛ. Банкрутство: Матеріально-правові та процесуальні аспекти. - Харків: Консум, 1997. - 192 с.

12. Банкротство предприятия. - М.: Приор, 2000. - 368 с.

13. Арбитражное управление предприятием. - М.: Дело, 2000. - 384 с.

14. Общества с ограниченной ответственностью/Сост. А. Лавягина. - М.: Приор, 2000. - 128 с.

15. Рыкова И. Франчайзинг: новые технологии, методология, договоры. - М.: Современная экономика и право, 2000. - 224 с.

16. Вінник О. Акціонерне право: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2000. - 544 с.

17. Грибов В. Основы бизнеса. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 160 с.

18. Довідник приватного підприємця. - К.: Літера, 2000. - 216 с.

19. Предпринимательство: Учебник/ Под ред. В. Горфинкеля. - М.: ЮНИТИ, 2000. - 475 с.

20. Калачев Е. Юридическая энциклопедия предпринимателя. - М.: Приор, 2000. - 768 с.

21. Кибенко Е. Корпоративное право Украины: Учеб. пособие. - Харьков: Эспада, 2001. - 288 с.

22. Саниахметова НА. Юридический справочник предпринимателя. - 3-е изд. - Харьков: Одиссей, 2001. - 832 с.

23. Абчук В. Курс предпринимательства: Учеб. пособие. - СПб-Альфа, 2001. - 544 с.

24. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник - К.: Академія, 2001. - 280 с.

Глава 4. Договірні відносини
4.1. Загальні положення
4.2. Порядок укладення договорів
4.3. Порядок виконання договорів
4.4. Зміна та розірвання договорів
4.5. Відповідальність за невиконання договорів
4.6. Претензійно-позовна робота
Глава 5. Економіка підприємства
5.1. Загальні положення
5.2. Фонди підприємства