Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. -
Основні природні ресурси України

Мінеральні ресурси

Станом на початок 2000 р. в Україні виявлено близько 20 000 родовищ і проявів 113 видів корисних копалин, з яких 9143 родовища 97 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів.

До промислового освоєння залучено 3310 родовищ (від 40 до 75 % розвіданих запасів різних видів корисних копалин). На базі цих родовищ працює понад 2000 гірничодобувних та переробних підприємств вугільної, нафтодобувної, газової, сланцевої, марганцеворудної, гірничо-хімічної та інших галузей.

Паливно-енергетичні ресурси

Паливно-енергетичні ресурси України складають нафта, газ, кам'яне та буре вугілля, торф. Горючі корисні копалини представлені газоподібними, рідкими та твердими різновидами. З газоподібних найбільше значення має газ природний (вільний та розчинений). В Україні виявлено 302 родовища газу, більшість із них комплексні.

Газу вільного в Україні 254 родовища, з них 162 знаходяться у східному регіоні, 64 — у західному. 28 — у південному.

З інших газоподібних горючих корисних копалин видобувався лише газ природний вугільних родовищ — 383.1 млн м2 (5,5% від запасів, що розробляються).

Видобуток нафти становив 2666 тис. т (2.2 % від запасів, що розробляються. — 116 122 тис. т), газового конденсату — 1100 тис. т (1.9 % від запасів, що розробляються, — 56 590 тис. т).

Щодо твердих горючих копалин, то видобуток кам'яного вугілля склав у 1999 р. 52 557 тис. т (0,53 % від запасів, що розробляються), бурого вугілля -1108 тис. т (1.05 %). торфу — 651 тис. т (0,11 %).

Істотні регіональні відміни у запасах, видобутку і споживанні палива в Україні (табл. 5) впливають на економічний розвиток її регіонів.

Слід зазначити, що видобуток власних паливно-енергетичних ресурсів, незважаючи на наявність у надрах значної їх кількості, в тому числі великих родовищ, внутрішні потреби не задовольняє.

Рудні мінеральні ресурси (металеві корисні копалини)

Руди чорних металів

В Україні зосереджено великі запаси залізних руд — головним чином у Криворізькому залізорудному басейні. Кременчуцькому та Білозерському залізорудних районах, які разом утворюють район Великого Кривого Рогу.

Таблиця 5

Регіональні відмінності в запасах, видобутку і споживанні палива (кам'яне і бурс вугілля, нафта і газовий конденсат, газ природний) на 01.01.2000 р. (%)

Регіон (АР Крим і а області)

Частка регіону щодо загальнодержавного показника

запаси

видобуток

споживання

АР Крим

0.41

1.7

0.99

Вінницька

0.01

2,36

Волинська

0,45

0,38

0.42

Дніпропетровська

24.89

7,00

13.03

Донецька

31.41

31,61

22,60

Житомирська

0.07

0,03

0.66

Закарпатська

0.04

0.00

0,35

Запорізька

0.02

5.98

Івано-Франківська

0.25

2,21

5,18

Київська

0,05

0.00

6.04

Кіровоградська

0,56

0.48

0.54

Луганська

30,55

15,38

7.52

Львівська

2.91

4.15

4,15

Миколаївська

0,89

Одеська

0,06

5,99

Полтавська

2,38

14.62

8.42

Рівненська

0.21

0.08

0,88

Сумська

0.53

6.79

1.53

Тернопільська

0,04

0.02

0,46

Харківська

5,12

13.84

'5.93

Херсонська

0.01

0,01

1,92

Хмельницька

0.04

0.01

0,77

Черкаська

0,09

0.04

2.13

Чернівецька

0,04

0.10

0,23

Чернігівська

0.26

1.56

1,02

Залізні руди представлені багатими рудами, залізистими кварцитами, бурими залізняками. Запаси залізних руд на початок 2000 р. становили 30 149 536 тис. т, з них розробляється 17 500 299 тис. т, видобуто в 1999 р. 0.6 % від тих. що розробляються.

Марганцеві руди за кількістю розвіданих запасів забезпечують Україні друге місце у світі і перше місце серед країн СНД (близько 80 %). Основні запаси зосереджені в Нікопольському та Велико-Токмацькому родовищах. На початок 2000 р. запаси, що розробляються в Україні, становили 218 450 тис. т (у двох родовищах). Видобуток у 1999 р. — 5405 тис. т (2.5 % запасів, що розробляються).

Руди кольорових металів

Руди алюмінію (боксити) за обсягами виробництва та використання посідають друге місце після залізних. Україна мас три родовища бокситів на Українському щиті, але вони неконкурентоспроможні порівняно з сировиною, яку імпортують із Гвінеї та Ямайки. Слід більше уваги приділити вивченню умов формування родовищ міді, нікелю, свинцю, цинку, титану.

Руда рідкісних металів

Руди берилію, ванадію, вольфраму, кадмію, кобальту тощо зосереджені в 40 родовищах, головним чином на Українському щиті, у Донбасі.

Руди дорогоцінних металів

Зосереджені на Українському щиті, у Донбасі, у Закарпатті. Нині проводяться пошукові та пошуково-оцінювальні роботи щодо золота.

Крім того, розвідано розсіяні елементи (германій, скандій, руди рідкісноземельних та радіоактивних металів).

Нерудні мінеральні ресурси (неметалеві корисні копалини)

Представлені кількома групами:

а) гірничо-хімічні: апатит, бішофіт, бром, сировина карбонатна для вапнування ґрунтів, виробництва кормових добавок, для хімічної, цукрової промисловості, калійна, кухонна, магнієва солі, сірка, фосфорит, фтор:

б) гірничорудні: бурштин, графіт, каолін, озокерит, цеоліт, сировина абразивна, п'єзооптична та ін.:

в) нерудні корисні копалини для металургії: вапняк флюсовий, глина вогнетривка, доломіт для металургії, пісок формувальний та ін.:

г) корисні копалини для будівництва: бітум, вапняк, гіпс, ангідрит, камінь будівельний, сировина скляна, цементна, керамзитова та ін.

Запаси апатитових руд достатні, щоб створити власну мінерально-сировинну базу, але нині Україна імпортує апатитові руди з Хібін (Росія).

За кількістю розвіданих запасів кухонної солі Україна посідає третє місце серед країн СНД і є основним її експортером.

За розвіданими запасами сірки Україні належить одне з перших місць у світі й перше місце серед країн СНД за видобутком та експортом.

Підземні води

В Україні представлені прісні, мінеральні, промислові термальні підземні води. Розвідано 153 родовища у 23 областях. Рівень використання запасів низький - 11—18 %. На початок 2000 р. запаси прісних вод розвідано по 921 груповому водозбору, у 1999 р. експлуатувалося 563 з них.

Саме на підземних водах базується водозабезпечення більшості населених пунктів України. Львів, Полтава, Хмельницький цілком забезпечуються підземними водами. Загалом частка підземних вод у водопостачанні становить 54 %.

Короткий огляд мінерально-сировинної бази України дає підстави констатувати, що наша держава забезпечена дуже широким спектром корисних копалин, які можуть відігравати важливу роль на внутрішньому та світовому ринках.

Нині, в умовах зростання цін на енергоносії та транспортні послуги обсяги видобутку практично всіх видів корисних копалин дуже скоротилися. Разом з тим останніми роками зафіксовано приріст запасів нафти, газу, вугілля, залізних руд. марганцю, титану, гірничо-хімічної сировини тощо. Було відкрито нові родовища золота, міді, поліметалів, рідкісних та рідкісноземельних металів.

У 1999 р. намітилися деяка стабілізація та зростання видобутку: природного газу на 1,5 %, вугілля — 4 %. залізної руди — 2 %, графіту, вапняку, каоліну та ін. — 10—25 %.

Україна може забезпечити себе й експортувати такі корисні копалини та продукти їх переробки: залізо, марганець, титан, цирконій, глини бентонітові, графіт, каолін, флюсову сировину, глину вогнетривку, декоративно-облицьовувальні матеріали.

За умов проведення оптимальної політики з питань освоєння природних ресурсів Україна зможе у 2010 р. на 82—85 % задовольнити виробництво власною мінеральною сировиною. .

Земельні ресурси

Земельним ресурсам у матеріальному виробництві України належить провідне місце серед інших природних ресурсів. Основними користувачами та власниками земель в Україні с сільськогосподарські підприємства й громадяни, у користуванні яких перебуває майже 77 % території України (табл. 6). Аналіз табл. 6 свідчить, що в Україні в останнє десятиліття відбулися відчутні зміни на краще в структурі землекористування і володіння землею. Завдяки державному сприянню розвиткові різних форм господарювання на землі значно збільшився обсяг земель, що перебувають у володінні та користуванні громадян (ІЗ %). За цей час практично розпайовано всі землі колгоспів та більшої частини радгоспів. Однак структура галузевого розподілу земельного фонду в Україні все ж не відповідає функціональному його призначенню. Це ускладнює перехід економіки до ринку та гальмує формування земельних відносин.

Таблиця 6

Динаміка земельного фонду України та землекористувачами

Землекористувач

1950

1980

1990

2000

Площа, тис. га

% до загальної площі

Площа, тис. га

% до загальної площі

Площа, тис. га

% до загальної площі

Площа, тис. га

% до загальної площі

Сільськогосподарські підприємства

49381.7

81.9

48407.1

80.2

47288.4

78.4

38381.2

63.6

недержавні сільськогосподарські підприємства

44053.2

73

35960.5

59.6

35041,1

58.0

35941,6

59.6

державні сільськогосподарські підприємства

5328.5

8.9

12356.3

20.5

12156.7

20.2

2391,5

3.9

міжгосподарські підприємства

90,3

0.1

90.6

0.2

48.1

0.1

Громадяни, в тому числі селянські (фермерські) господарства

270,0

0.4

1940.6

4.3

3.2

7851.1

1206.6

13.0

2.0

Підприємства, організації, установи промисловості, транспорту, зв'язку, обороті та іншого призначення

1970.5

3.3

1960,5

3.2

1986.3

3.3

2339,0

3.9

Лісогосподарські підприємства

6600.9

10.9

7139.1

11.8

6591.9

10.9

7232.0

12.0

Землі запасу та землі, не надані у власність та постійне користування в межах населених пунктів

380.0

0.6

110.0

0.2

2053.4

3.4

3647.5

6.0

Інші землекористувачі

1751,7

2,9

2738.1

4.6

494.2

0.8

904,0

1.5

Разом по Україні

60 354.8

100

60354.8

100

60 354.8

100

60 354.8

100

Таблиця 7

Динаміка структури угідь України

Угіддя

1950

1980

1990

2000

Площа, тис. га

% до загальної площі

Площа, тис. га

% до загальної площі

Площа, тис. га

% до загальної площі

Площа, тис. га

% до загальної площі

Сільськогосподарські угіддя

45 114.3

74.8

42 558.1

70.5

42 030.3

69.6

41 829,5

69,3

рілля

36 104.0

59.9

34 356.9

56.9

33 570,8

55,6

32 669,9

54,1

багаторічні насадження

648.1

1.1

1157.7

1.9

1058,0

1.8

945,0

1.6

сіножаті

3208.7

5.3

2227.4

3.7

2304.9

3.8

2336,4

3,3

пасовища

5153,5

8.5

4809.5

8,0

5090,7

8.4

5501.6

9,1

перелоги

6,6

5.9

376.4

0.6

Лісові площі та чагарники

7994.2

13.2

9993,5

16.6

10221.5

16.9

10403.3

17.2

Болота

759.6

1.2

884,0

1.5

946.0

1.6

Підводою

2359.5

3.9

2435.1

4.0

2426.2

4,0

Піски

219,7

0.4

167.9

0,3

166.2

0.3

Яри

267.8

0.4

199,1

0,3

141,2

0,2

Інші угіддя

4196.6

7.0

4416,9

7,4

4442,4

7.4

Разом по Україні

60 354.8

100

60 354.8

100

60 354.8

100

60 354,8

100

Аналіз динаміки структури угідь України (табл. 7) свідчить, що структура сільськогосподарських угідь спотворена. У 2000 р.. як і 50 років тому, вони займали дві третини території України (69,3 %). У структурі сільськогосподарських угідь рілля в середньому по Україні становить 78 %, у деяких областях — Вінницькій, Черкаській. Кіровоградській. Херсонській — ця частка дорівнює 90 %. а в окремих районах — понад 95 %. Така висока розорите і ь земель не спостерігається в жодній з економічно розвинутих країн світу: у США та Великій Британії — від 16 до 19 %, Німеччині та Франції — 33 %. Італії — 31 %.

В Україні розроблено "Національну програму охорони земель на 1996— 2010 рр.". Програма передбачає комплекс заходів, спрямованих на збереження, відтворення та поліпшення стану земельних ресурсів. На жаль, заплановані ґрунтозахисні заходи виконуються на 10% і менше.

Основні напрями збереження та підвищення потенціалу земельних ресурсів пов'язані насамперед з використанням їх у сільському господарстві, де зосереджено 71,4 % всіх земель. До найважливіших серед цих напрямів належать:

• поліпшення структури розподілу земель за власниками і землекористувачами, приведення її у відповідність до вимог сучасних економічних відносин;

• удосконалення структури сільськогосподарських угідь, приведення їхніх площ у відповідність до екологообґрунтованих норм, насамперед скорочення площ ріллі на 5—10 млн га і переведення деградованих. малопродуктивних земель у природні кормові та лісові угіддя:

• оптимізація структури посівних площ і сівозмін:

• застосування технологій, що забезпечують збереження та підвищення вмісту в ґрунтах гумусу та основних поживних речовин.

Лісові ресурси

Нині лісові площі становлять близько 17 % території України, це низький показник порівняно з середиьосвітовим (31,8%) та європейським (33,45 %). Площі лісів та запаси в них деревини значно менші, ніж в інших державах Європи: Румунія — 26 %. Словаччина — 41, Польща 28, Німеччина 30, Білорусь — 35, Росія — 46 %. На одного мешканця України припадає близько 0,18 га вкритої лісом площі.

Цього вкрай недостатньо, адже лісові екосистеми, на відміну від аграрних, де має місце щорічне відчуження урожаю з полів, характеризуються послідовним нарощуванням біомаси і різноманітністю вирощуваної продукції. На суші лісові екосистеми, різні за площею, чергуються з трав'янистими екосистемами і з орними землями, тобто перебувають у постійній взаємодії. А це, на нашу думку, ще один природний чинник економічного зростання в Україні. В цьому відношенні сільське і лісове господарство можна розглядати як керований механізм територіального регулювання штучних екосистем, удосконалення структури землекористування, регулювання родючості ґрунту, поліпшення стану довкілля.

Діюча класифікація лісів, покладена в основу організації лісового господарства в Україні, не забезпечує збереження лісів та раціонального використання лісових ресурсів. Доцільно замінити її на класифікацію лісів за напрямами та режимом господарського використання. Постає також питання про удосконалення структури лісовиробничого комплексу, обґрунтування якого традиційно базувалося на використанні сировинних лісових ресурсів та охоплювало два блоки: лісогосподарський та лісопромисловий комплекси.

Починаючи з 80-х років, основним напрямом використання лісів України став екологічний. Оскільки потужність лісів нині перебуває в межах лише близько 40 % від необхідної для утилізації викидів вуглекислого газу, постає завдання подвоєння площі лісів в Україні як найбільш ефективного еколого-економічного заходу. Таке зростання площі лісу можливе за рахунок його розширеного відтворення в процесі раціоналізації інших видів землекористування, відновлення змінених і порушених ландшафтних комплексів.

Недостатніми є заходи щодо озеленення міст та селищ міського типу шляхом створення навколо них лісопаркових зон. Ця проблема актуальна для всіх регіонів, особливо для промислових центрів Лісостепу та Степу, рівень озеленення яких сягає лише 20—30 %.

Нагальною потребою є повне залісення захисних смуг уздовж залізниць та автомобільних шляхів з метою запобігання забрудненню агроландшафтів і, відповідно, сільськогосподарської продукції свинцем та іншими техногенними інгредієнтами.

Актуальне завдання — опрацювання норм співвідношення площ ріллі, луків, лісу й водотоків та водойм залежно від кліматичних, ґрунтових умов і рівня культури землеробства в різних регіонах України.

Важлива роль належить біологічно адаптованим в агроландшафти лісосмугам. Підвищення врожайності на захищених полях у 5—6 разів перевищує витрати, пов'язані з вилученням під лісонасадження земель. Площа лісосмуг у цілому по Україні скоротилася з 490,6 тис. га в 1960 р. до 440,0 тис. га в 1996 р.. водночас в окремих регіонах (Причорномор'я, Промислове Придніпров'я. Крим) зросла. За розрахунками фахівців, необхідно додатково посадити найближчими роками 633 тис. га захисних лісонасаджень, із них уздовж малих річок — 44 тис. га.

Створення систем захисних лісонасаджень в агроландшафтах сприяє їх удосконаленню та формуванню нових — лісоаграрних ландшафтів як високопродуктивних, біологічно стійких і саморегулятивних систем. Вони здатні протистояти руйнуванню ґрунтів, зниженню їхньої родючості, оптимізувати структуру угідь, раціоналізувати використання земель.

Водні ресурси

Важливою складовою ПРП є водні ресурси. На жаль, для України на початку нового століття характерним є як кількісне, так і якісне виснаження водних ресурсів через їх забруднення. Як уже зазначалося, забезпеченість населення України ресурсами річкового стоку досить низька. До того ж регіони України мають різкі відмінності щодо забезпеченості ресурсами як поверхневих, так і підземних вод. Розвиток на базі розміщення окремих видів мінеральних ресурсів водомісткого промислового виробництва в районах недостатньої водності призвів до необхідності проведення великих спеціальних заходів щодо забезпечення водою не тільки виробництв, а й населення.

Застарілі технології у промисловому і сільськогосподарському виробництві вимагають у 2, а в деяких випадках - у 4 рази більше води, ніж у технологічно розвинутих країнах. Це призводить, як відомо, не тільки до подорожчання продукції, збіднення ПРП. а й до погіршення його екологічних показників унаслідок великих обсягів скидів забруднюючих речовин.

Велику стурбованість викликає стан малих річок, яких в Україні налічується 3736. До недавнього часу (до розпаду Радянського Союзу) головний акцент робився на запобіганні руйнуванню берегів та замулюванню річок і водойм. Але досвід останніх років показав, що для захисту водних ресурсів не можна обмежуватися створенням лісових смуг лише уздовж берегів річок. На нашу думку, лісоохоронні насадження доцільно висаджувати на всій площі водозбору, де вони мають сприяти випаданню додаткових атмосферних опадів, перехоплювати і переводити в товщу ґрунту поверхневий стік із сільськогосподарських угідь і тим самим попереджати змив і розмив родючого ґрунту, замулення і забруднення річок і водойм мінеральними добривами.

Ресурси вітру та сонця

Серед складових ПРП незаслужено забуті й мало використовуються в господарстві ресурси вітру та сонця. У 1999 р. у ФРН встановлено близько 60 тис. сонячних батарей, кожна з яких протягом року дала змогу зберегти приблизно 600 л рідкого палива. В Україні ж намагання використовувати вітряні установки (наприклад, у Криму) не дістали не тільки фінансової підтримки, але і і достатнього розуміння їхньої значимості.

Невиправдано забуті і рекреаційний потенціал та природні лікувальні води.

Окремого розгляду потребують оцінка стану платежів за використання природних ресурсів і за їх забруднення, а також розробка нормативно-правового регулювання в галузі природоохоронних та екологічних стандартів.

Говорячи про ПРП як фактор економічного зростання в Україні, необхідно мати на увазі його регіональну різноманітність, зумовлену ландшафтним різноманіттям території країни. Не зупиняючись детально на визначенні поняття "ландшафтне різноманіття", зауважимо, що інформацію про нього можна отримати з карти ландшафтів та фізико-географічного районування території України. Легенди до згаданих карт відображають різні таксономічні рівні ландшафтного різноманіття залежно від масштабу карти.

Питання про "ландшафтне різноманіття" є актуальним не тільки у зв'язку з дослідженням ПРП України, а й у плані реалізації "Програми екологічної мережі України на 2000—2015 рр.". яка передбачає розроблення рекомендацій і методів щодо збереження та відтворення ландшафтного різноманіття, в тому числі проведення оцінки сучасного стану природних ландшафтів.

Найбільшою територіальною різноманітністю ПРП характеризуються території Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської, Чернівецької областей, АР Крим, найменшою — Вінницька, Тернопільська, Донецька. Дніпропетровська області. Гірські системи — Українські Карпати і Крим — мають найбільш різноманітні природні ресурси у зв'язку з сильним впливом на територіальну різноманітність ПРП висотної поясності. За ними йде Полісся. Більш одноманітним є ПРП Лісостепу і Степу.

Отже, Україна має різноманітний ПРП та вирізняється ландшафтним різноманіттям. Окремі види природних ресурсів протягом багатьох років зазнавали масштабної екстенсивної експлуатації і тепер потребують дбайливого і ощадливого ставлення до себе. Особливо це стосується земельних, водних та лісових ресурсів. Водночас багатство окремих видів ПРП, значний трудовий і науковий потенціал, працездатність народу України, сприятливий клімат і географічне положення, спроможність окремих регіонів до інновацій за наявністю ПРП і розвинутістю промислового комплексу — все це створює сприятливі умови для сталого зростання економіки України.


2. Передумови і перспективи участі України в міжнародних ринках
Глава 1. Вектори інтеграції України у світове господарство
Міжнародна інтеграція
Взаємозв'язок міжнародної інтеграційної стратегії та внутрішніх економічних перетворень в Україні
Глава 2. Місце України на світовому ринку товарів і послуг
Роль зовнішньої торгівлі в економічному розвитку України
Структура зовнішньої торгівлі України товарами й послугами
Географічна структура зовнішньої торгівлі України
Шляхи вдосконалення зовнішньої торгівлі України
Глава 3. Участь України в міжнародних інвестиційних процесах
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru