Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. -
Кластерна модель промислового розвитку як основа успішної реалізації державної конкурентної стратегії

Успіх конкурентної стратегії України значною мірою залежить від розвитку зовнішніх зв'язків з іншими державами. Враховуючи наявну структуру розподілу експорту України між країнами-партнерами (3 найвищою часткою експорту до країн СНД та Балтії), державі потрібно зосереджуватись не лише на розширенні кола партнерів, а й на вдосконаленні зв'язків із традиційними імпортерами національної продукції. Актуальність цього аспекту промислової та зовнішньоторговельної політики останнім часом навіть підвищилася через те, що в структурі експорту товарів з України частка країн колишнього СРСР скоротилася з 55,2 % до 40.8 % . Тому в зовнішньоторговельній політиці слід посилити увагу до взаємної узгодженості ставок імпортних тарифів і методів нетарифного регулювання, політичної й дипломатичної підтримки промислового експорту, сприяння формуванню спільних підприємств із виробництва і збуту експортної продукції на зовнішніх і власних ринках, лібералізації зовнішньоекономічних відносин із найбільшими торговельними партнерами. Однак через технічну неготовність підприємств і держави до діяльності в умовах світової конкуренції (відсутність професійних менеджерських кадрів і інформаційної підтримки держави щодо стану зовнішніх ринків та напрямів зовнішньоторговельної політики, непристосованість фінансових інститутів до роботи на міжнародних фінансових і фондових ринках) сьогодні неможливо досягти повної лібералізації зовнішньоекономічних відносин навіть у регіонах великої ділової активності України (Росія, інші країни СНД. колишні країни РЕВ. країни Чорноморського регіону). Це значно ускладнює реалізацію державної конкурентної стратегії.

Можливим варіантом розв'язання цієї проблеми є застосування кластерної моделі розвитку промисловості при розробці урядом курсу промислової політики. Коротко зауважимо, що кластерна модель розвитку промислового комплексу — це модель співробітництва підприємств однієї галузі в регіоні або за технологічним виробничим ланцюгом, що дає змогу об'єднаним у кластер підприємствам легше пристосовуватись до змін зовнішнього середовища, розподіляти між собою витрати та доходи, спеціалізуватись на виробництві конкурентоспроможних товарів, витрачати порівняно менше коштів на впровадження інновацій та більш ефективно використовувати залучені інвестиції. Серед усіх моделей розвитку промислового сектора ця модель видається найбільш ефективною ще й тому, що вона не потребує значного зовнішнього втручання в діяльність кластера, в межах якого значна кількість робочих місць та висока додана вартість створюються не за рахунок низької заробітної платні, а завдяки виробництву конкурентоспроможної продукції.

Для реалізації стратегії розвитку промислового потенціалу країни на основі кластерів держава має здійснити відбір стратегічних одиниць і ланцюгів суміжних виробництв, які забезпечують розвиток державних стратегічних пріоритетів, визначених рішеннями органів державної виконавчої й законодавчої влади. За такого підходу коло промислових одиниць, які можуть бути віднесені до сфери корпоративного управління держави, стає обмеженим, більш ефективним і керованим. Але саме ці промислові об'єкти можуть стати реальним активом перспективного розвитку. Такий підхід дасть змогу сформувати депозитарій активів за технологічними ланцюгами, піл які держава зможе залучати необхідні фінансові ресурси для санації, розвитку і підвищення ліквідності активів підприємств. Прийняття такої моделі промислового розвитку сприятиме також значному підвищенню ефективності управління державним майном за рахунок концентрації функції управління, фінансових ресурсів і активів у руках одного органу управління, а також збільшить інвестиційну привабливість українських господарюючих суб'єктів.

У цілому сьогодні як кластери промислового розвитку може бути виділено 14—15 пріоритетних програм. Основні десять із них зорієнтовані на виготовлення кінцевої експортоспроможної продукції на базі високих технологій: суднобудування, авіабудування, розвиток авіакосмічного комплексу, поліметали, сільгоспмашинобудування, електроніка—2000. розробка та виробництво озброєнь та військової техніки, автомобілебудування, програма розвитку важкого машинобудування, програма створення єдиної мережі національного зв'язку й складної електронної апаратури та окремі хімічні виробництва. Для їх реалізації доцільно сформувати ще 4—5 загальногалузевих кластерів, а саме — окремі технологічні цикли гірничо-металургійного комплексу; програма технологічного забезпечення структурної перебудови пріоритетних галузей промисловості України верстатною технікою та інструментом; електронної продукції, наукового й промислового приладобудування.

Для ефективного функціонування кластерів необхідна концентрація фінансового капіталу і матеріальних активів під реалізацію державної політики у стратегічних сферах економічного розвитку. І мова йде не лише про*концентрацію фінансових ресурсів держави, а й про створення організаційних структур (холдингів, промислово-фінансових груп, об'єднань), які б забезпечували наскрізне управління в межах усього технологічного ланцюга. Держава мас стати ефективним менеджером з акумуляції ресурсів для підвищення ліквідності активів, що перебувають у сфері її управління. Корпоративне державне управління передбачає створення рамкових нормативних умов для активізації корпоративних фінансів — як внутрішніх, так і зовнішніх.

Система кластерів і корпоративного управління технологічним виробничим ланцюгом спрощує аналіз структури собівартості кінцевого продукту і дає змогу ефективніше реструктуризувати підприємства (під виробництво кінцевого продукту), напрацювати предметні підходи до політики протекціонізму і визначення критичного імпорту, більш ефективно залучати інвестиційні ресурси.

Структуроване управління фондовими активами створює можливості для проведення активної інвестиційної політики і цілеспрямованого використання інвестиційних та фінансових ресурсів відповідно до встановлених державою пріоритетів. Ефективний інвестиційний менеджмент потребує консолідації інвестиційних портфелів і визначення підприємствами стратегії бізнес-розвитку, спрямованої на підвищення ліквідності активів. Під таку стратегію можуть бути залучені ресурси як зовнішніх інвесторів, так і банківської та парабанківської системи України і заощаджень населення, а також бюджетні кошти держави як стартовий гарантійний ресурс під виконання першочергових завдань індустріального розвитку. Експортній орієнтації підприємців міг би сприяти також механізм надання урядом передекспортних гарантій виробникам конкурентоспроможної продукції під контракти з іноземними замовниками, а також спрямування емісійних коштів тільки на довгострокове кредитування експортних (конкурентоспроможних) проектів на конкурсній основі (тендери).

Для реалізації державної конкурентної стратегії щодо розвитку промислового потенціалу країни і збереження галузей високих технологій необхідні фінансові й інвестиційні ресурси. Як відомо, важливим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій і банків є ринок капіталів. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні засоби в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Враховуючи те, що нині в Україні держава є одним з основних власників фондових активів, від ефективності її управління цими активами значною мірою залежить реалізація стратегії економічного зростання у середньостроковій перспективі.

Надії на "лікування" наших підприємств лише за рахунок зовнішніх інвестицій безглузді, і не тільки через велику кількість "захворюваних". Якщо зважити на логіку поведінки інвестора (а він прагне вкладати гроші тільки в те. що дасть найбільший прибуток за мінімального ризику), то основній масі наших підприємств, які мріють стати на ноги за рахунок зарубіжних грошей, поки сподіватися нема на що. Те ж стосується і внутрішніх інвестицій. Бо звертатись до інвестора має сенс лише після підготовки підприємства до прийняття інвестицій: спочатку — відповідний рівень менеджменту і стратегія розвитку, потім — опрацювання схем фінансування й інвестицій. Цієї ж послідовності треба дотримуватись і тоді, коли ставиться мета вигідно продати підприємство чи створити СП на умовах, які не зачіпають гідність продавця.

Щоб досягти достатньо високого рівня менеджменту, у тому числі Й при управлінні державним майном, необхідно вишукати ресурси для підвищення ліквідності та інвестиційної привабливості активів підприємства, що часто пов'язане з проведенням його реструктуризації. Щоб мати гроші, не обов'язково ставити підприємство в чергу за іноземними інвестиціями. Того ж результату можна досягти за рахунок емісії акцій, переуступки капіталу, довірчого керівництва державною частиною акцій, продажу нерухомості, організації спільної діяльності тощо.

За наявності потреби у значних ресурсах для технічного й технологічного переозброєння підприємства можливі зміни організаційно-правових форм, злиття з іншими підприємствами чи розкрупнювання. При злитті мають забезпечуватися сумісність корпоративних культур підприємств, що зливаються, можливість розробки спільної стратегії розвитку й механізмів гармонізації їхніх інтересів. Розкрупнювання — основний засіб підвищення відповідальності підприємства за рахунок наближення стимулів до виробників, спосіб диверсифікації фінансового ризику, підвищення гнучкості, зниження обсягу інвестицій.

Такі зміни пов'язані як із загальноекономічною стратегією промислової політики держави і її економічною безпекою, так і з відповідними капіталовкладеннями, необхідністю знаходження стартових фінансових ресурсів для підвищення інвестиційної привабливості підприємства. На жаль, протягом періоду трансформації української економіки держава повністю розгубила свій інвестиційний потенціал: ресурси бюджетів усіх рівнів надзвичайно звужені й спрямовуються в основному на фінансування соціальних потреб. На інвестування виділяються дуже обмежені фінансові ресурси, але й їх використання надзвичайно неефективне через значну розпорошеність по численних підприємствах і програмах. У державі фактично відсутня інвестиційна політика.

В умовах гострого бюджетного дефіциту, практики "дорогих грошей", прискіпливого контролю за монетарною політикою з боку міжнародних фінансових організацій державі конче необхідно вишукати неінфляційні джерела для цільового інвестування. Проблема ця комплексна і принципово не може мати простого рішення, яке задовольнило б усі заінтересовані сторони. Необхідний компроміс багатьох сторін, що може базуватися на мінімальних змінах у вже наявних економічних умовах, інфраструктурі фондового ринку та правовому полі.

Загальні потреби промисловості в інвестиціях для реалізації першочергових проектів становлять кілька мільярдів гривень. Очевидно, що забезпечити одночасно всі напрями необхідними обсягами інвестицій неможливо. Тому важливого значення на цьому етапі набуває проблема оптимального розподілу інвестицій для розвитку інвестиційних промислових кластерів.

Капітали слід спрямувати передусім у галузі та підприємства, що виробляють кінцеву конкурентоспроможну та стратегічно важливу для України продукцію. Інвестовані в них кошти та отримані згодом прибутки мають оптимально перерозподілятися за логікою та пропорціями виробничої кооперації. Саме тому такі підприємства (галузеві групи підприємств) вважають "точками зростання" національної економіки. Вони можуть бути об'єднані в інвестиційні програми, основані на принципах каскадного реінвестування коштів. Стартові ресурси для таких інвестиційних програм держава й суб'єкти господарювання можуть отримати на ринках позичкового капіталу під експортні контракти та ліквідні фондові активи (наприклад, енергокомпанії). З огляду на те, що сьогодні відносно ліквідними на міжнародних фондових ринках є акції лише 25—30 % майна, яке виставляється на продаж, держава як власник має спрямувати частину доходів бюджету від приватизації державного майна на підвищення ліквідності активів, які братимуть надалі участь у залученні ресурсів під каскадне інвестування пріоритетів промислової політики. Тому для підвищення ефективності використання державних фондових активів украй необхідною с зміна політики Фонду державного майна України (ФДМУ) відносно формування переліку підприємств, які виставлятимуться ним на продаж у найближчі роки.

Для обґрунтування цієї думки розглянемо три сценарії розвитку подій на одному з суднобудівних заводів державної форми власності. Варіант, коли завод загалом не отримує інвестицій на реалізацію програми модернізації вже наявних виробничих потужностей та створення нових, розглядатиметься як перший сценарій. Перебіг подій без активного поліпшення "якості товару", що виставлятиметься ФДМУ на продаж, називатимемо другим сценарієм. Відповідно варіант, коли ФДМУ кардинально перегляне ставлення до формування переліків підприємств, що виставлятимуться на сертифікатному аукціоні, називатимемо третім сценарієм. При розробці сценаріїв було застосовано дані Міністерства промислової політики України та заінтересованого в реалізації проекту підприємства.

Перший сценарій передбачає ситуацію, за якої підприємство не отримує мінімальних інвестицій. У цьому випадку воно функціонуватиме, але не матиме змоги нарощувати обсяги виробництва і впроваджувати у виробництво нові види продукції. Буде втрачено можливість скорочення собівартості продукції, що також негативно вплине на формування портфеля замовлень. Це призведе до того, що підприємство в період значного зростання попиту на його продукцію, яке очікується у 2000—2005 рр.. опиниться в ситуації, коли обмежені виробничі потужності та структура собівартості продукції не дадуть змоги охопити значну частку цього зростаючого сектора ринку, що можна вважати втратою стратегічно важливої для всієї промисловості України позиції.

Наведені в табл. 1 дані свідчать про те. що за відсутності інвестицій практично нереальним є створення "точки зростання" на базі підприємства, яке за незначних стартових інвестицій могло б зайняти досить солідне місце на світовому суднобудівному ринку. Розвиток подій за першим сценарієм призведе до поступового згортання виробництва.

За другим сценарієм передбачається, що держава в особі органів виконавчої влади не використовує у стратегічній промисловій політиці кластерну модель і. відповідно, не сприяє реалізації схеми каскадних реінвестицій у технологічні ланцюги (інвестиційні кластери) промислового розвитку при приватизації промислових об'єктів. У цьому випадку цілком імовірно, що досягнення оптимального розподілу інвестиційних ресурсів унеможливиться, оскільки ліквідні активи будуть розпродані за нижчою ціною, ніж ціна продажу структурованих інвестиційних портфелів, інша частина ресурсів буде визнана неліквідною на фінансових ринках. Крім того, держава втратить можливість ефективно керувати фінансовими потоками в межах комплексу підприємств, не реалізуватиметься повною мірою ідея створення галузевих "точок зростання". Під загрозою опиниться вся схема каскадних реінвестицій. У процесі селекції пакетів акцій підприємств, що приватизуються, до приватизації будуть підготовлені та запропоновані підприємства за вже затвердженим ФДМУ переліком. Це при


Таблиця 1

Грошові потоки на суднобудівному державному підприємстві (млн лол. США)

Рік

Інвестиції

Надходження від продажу продукції

Податки

1998

0

24,24

7.9992

1999

0

31.66

11.4

2000

0

29.33

9,65

2001

0

32.7!

10.14

2002

0

29.82

9,94

2003

0

30.99

10.26

2004

0

34,12

11.64

2005

0

33.52

Н.9

Сума

0

246.39

82.9242

зведе до досить обмеженої й неповної (не підкріпленої механізмами фондового ринку) виробничої кооперації, оскільки при підготовці підприємств до приватизації ФДМУ практично не враховує необхідність задоволення виробничих потреб підприємств, що приватизуються. Одним із наслідків для України, крім прямих економічних збитків від зволікання з реалізацією проекту розширення виробництва продукції, може стати втрата потенційних ринків збуту стратегічно важливої продукції не лише в межах України, а й за кордоном через незначні виробничі потужності заводу. Крім того, зволікання з модернізацією та переобладнанням заводу не дає змоги скоротити собівартість продукції, а отже іі суттєво збільшити абсолютні обсяги замовлень.

Не буде виконано й завдань, що постають у соціальній сфері, а саме: не забезпечуватимуться функціонування наявних та створення нових робочих місць, своєчасність виплати заробітної плати. Будуть втрачені можливості збільшення податкових надходжень до державного бюджету.

Відповідно до третього сценарію можливе досягнення суттєвого підвищення інвестиційної привабливості підприємств, що виставлятимуться ФДМУ на аукціони як структуровані інвестиційні портфелі. Продаж пакетів акцій підприємств на першому етапі реінвестиційного каскаду дасть змогу залучити інвестиційні ресурси в обсязі, необхідному для ініціації багатьох стратегічно важливих для економіки України проектів. Зокрема, для розвитку комплексу підприємств, які забезпечать своєчасну модернізацію основних виробничих фондів та реалізацію заходів щодо вдосконалення технології будівництва суден на державному підприємстві, що розглядається. Завдяки цьому прогнозується значне збільшення надходжень від продажу продукції, а також надходжень коштів до бюджету у вигляді податків та зборів. Разом з тим виникає можливість забезпечити комплексне фінансування підприємств практично всіх базових галузей промисловості, що створюють загальні умови для розвитку цієї "точки зростання". Виробнича кооперація при цьому трактується розширено, а пакети акцій, що йдуть на аукціонний продаж, мають формуватися з урахуванням виробничо-технологічної логіки. Реалізація даного сценарію створить можливість суттєво прискорити обіг інвестицій, а отже й передумови для значного зростання економічного ефекту та розвитку підприємств, що беруть участь у розширеній схемі виробничої кооперації. Можливе також суттєве збільшення грошових потоків від реалізації проекту (табл. 2). що буде здійснено завдяки зменшенню собівартості продукції (на 15—20%), її відпускних цін. а звідси й розширення обсягів замовлень на виробництво основної продукції.

Вже при поверховому аналізі наведених у табл. 2 даних стає очевидним той факт, що третій сценарій за всіма основними фінансовими характеристиками переважає попередні варіанти. Суттєвим чинником, який підвищує його цінність, є стрімке зростання курсової вартості акцій усіх підприємств, що беруть участь у реалізації програми каскадних реінвестицій, а також значне

Таблиця 2

Можливі обсяги інвестування через систему міжнародних фінансових ринків (на базі структурованих інвестиційних кластерів і каскадного рефінансування їх розвитку) (млн дол. США)

Рік

Інвестиції

Надходження від пролажу продукції

Надходження віл продажу акцій та дивіденди

Податки

Вартість час і піні портфеля спеціального державного управляючого

1998

6.14

44.4

7,42

13.8

89

1999

12.72

85.6

11.90

28.3

114,1425

2000

18. 75

165.9

17.32

51.74

146.3878

2001

11.04

160.1

18.38

52,9

187,7423

2002

5.5

166.5

19,43

55,4

240,7795

2003

207.9

19.63

68.6

308.7997

2004

249.3

24,80

81.3

346,0356

2005

188.3

29,39

62.2

407.9157

Сума

54.15

1 268

148,27

414.24

збільшення валютних надходжень, що, у свою чергу, сприятиме зростанню позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу України.

Таким чином, першочерговими завданнями для реалізації кластерної моделі промислового розвитку і схеми каскадних інвестицій можна визначити:

• перегляд планів розміщення акцій підприємств, що приватизуються шляхом виставлення на спеціальні сертифікати аукціони, і забезпечення більшої ліквідності пакетів акцій, що виставляються державою на продаж;

• залучення спеціальних державних управляючих до забезпечення іі координації глибокої та стабільної виробничої кооперації в ході реалізації програми каскадних реінвестицій;

• формування планів приватизації державних об'єктів стратегічного призначення з урахуванням необхідності розвитку індустріальної складової держави і пріоритетів державної промислової політики.

Держава як власник своєї частини корпоративних прав мас спрямовувати фінансові ресурси не на дотування збиткових виробництв, а на забезпечення підвищення ліквідності активів підприємств, що беруть участь у програмах промислового розвитку за технологічним принципом, шляхом надання ланцюгових інвестицій. Це сприятиме прискоренню інвестиційного процесу (саповані підприємства продаються дорожче), він стане більш визначеним (відомо, яку частину майна держава виділила саме для погашення заборгованості).

При цьому важливим чинником ефективного інвестиційного процесу є реформування підприємств. Реструктуризація, приватизація, санація підприємств — центральний і обов'язковий елемент загальної економічної реформи й відновлення економічного зростання. Якщо підприємства не стануть ефективними і рентабельними, то навіть відмінно розроблена й активно втілювана конкурентна стратегія не забезпечить успішного індустріального розвитку. Але існує і зворотний зв'язок: поки немає позитивного середовища для бізнесу (податки, закон про банкрутство, ринок робочої сили, торговельні бар'єри, закріплені права власності, прозорий ринок валют і т. її.), доти не буде стимулів для реструктуризації й припливу інвестицій.

Методи, форми та інструментарій державної інвестиційної політики
Глава 2. Україна в міжнародних аграрних відносинах: торговельний аспект
Уроки першого етапу
Період зростання
Зовнішньоторговельна політика України: вибір курсу
Глава 3. Перспективи розвитку України як транзитної держави
Стан та основні чинники транзитності держави
Роль автотранспорту в розвитку транзитності
Місце залізниць у розвитку транзиту
Трубопровідний транспорт у системі транзиту