Історія української преси - Животко А.П. - Напередодні нової доби. Ставропігія видання "Пчола Галицька"

На початку 1848 р. у Ставропігійському інституті відбулася спеціальна нарада в справі видання часопису з метою: а) поширення серед народу най потрібніших відомостей, ознайомлення його з найновішими здобутками на полі рільництва та промислу; б) поширення морального виховання; в) освіти; г) подавання вістей про найважніші події, заміток з літератури, мистецтва і т. д.

Цей часопис мав називатися "Пчола Галицька", а на редактора запрошено було Дениса Зубрицького. Дрібний поміщик з польським вихованням, автор студій з історії міста Львова, "Истории Галичско-русского княжества", нарису історії "руського народу" (польською мовою) та інші. З погірдливим поглядом на народ та українську мову, Д. Зубрицький упродовж двох тижнів "и спрашивался й отказывался" (відмовлявся) від запрошення, але нарешті погодився.

Дня 16 березня 1848 р. одержано дозвіл на видання часопису, але скористуватися ним не довелося, був він вже непотрібний.

Революція відкривала перед українським народом на західноукраїнських землях нову сторінку його життя.

Конституція 1848 р. Перший український політичний часопис "Зоря Галицька"

Події навесні 1846 р., що принесли конституцію, були фактично не стільки політичним рухом самих народів Австрії, оскільки відгомоном революційного зриву взагалі в Європі. Українське населення земель, що входили до Австрійської держави, було в цей час національно і політично ще малосвідоме і до активної участі в політичному житті непідготоване. Це відбулося на всій поведінці його і на перших його органах. Але так чи інакше конституція таки доторкнулася й українців. Загальна політична ситуація вимагала і від них активного відгуку. Як наслідок, було створено "Раду народню руську", що потім перетворилася в "Руську Раду Головну".

Фактичним періодичним органом Ради став часопис під назвою "Зоря Галицька", а її "видавателем і заручающим редактором" — член Ради, правник Антін Павенцький. Був це тижневик, перше число якого появилося 15 травня 1848 р. в накладі 4.000 примірників.

На сторінках цього числа Рада оповістила свою відозву-маніфест, в якому писала: "...Ми, русини галицькі, належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 мільйонів виносить, з котрого півтретя мільйона землю Галицьку замешкує".

Цей маніфест водночас був і програмою "Зорі Галицької", в якому далі говориться про завдання дбати про добро і щастя народу: боротися за мову, видавати свої часописи, поширювати "добрі і ужиточні книжки в язиці руськім", стояти на сторожі прав конституційних та "права наші од всякої напасти і оскорбления і сильно хоронити".

Часопис згуртував навколо себе представників літературного, наукового й політичного життя, серед яких був і останній член "Руської трійці", що лишився по смерті М. Шашкевича та відхиленню до поляків І. Вагилевича, — Яків Головацький.

Тут були А. Петрушевич, автор писаної польською мовою публікації на захист самостійності української мови, який у пізніших часах прислужився своїми збірками до створення архівно-музейного відділу при Народному домі

у Львові; письменник А. Могильницький; поет і популярний промовець Р. Мох; Б. Дідицький; Гр. Шашкевич (брат Маркіяна); Й. Лозинський, який був одним з перших, що зайняв щодо мови народовицьке становище; Йосип Левицький, автор першої друкованої в Галичині граматики української мови (німецькою мовою); Іван Гуша-левич - автор популярної пісні "Мир вам, браття", що довгими роками була немов би гімном галицько-українського народу; М. Устиянович та інші.

Щодо змісту і реалізації завдань політичного часопису, "Зоря Галицька" потребувала ще дуже багато дечого зробити. Незважаючи на всі добрі бажання, редакція не в силі була впоратися з вимогами політичного життя, зокрема кидалася в очі недостатність інформацій про події в світі, в самій Австрії, ба, навіть у своєму краю, відсутність ґрунтовних праць щодо розв'язання соціальних і політичних питань. Загальнонаціональна та культурно-національна справа, навіть на той час, вимагала від часопису ще багато дечого. А проте галицько-українське суспільство зустріло часопис із захопленням і одушевленням.

Для поширення часопису в краю "Руська Рада Головна" звернулася до окружних і деканальних рад. На її заклик відгукнулося духовенство і то в своїй більшості. Окружні ради звернулися обіжниками до деканів, а останні — до духовенства на місцях із закликом зі свого боку, "щоби духовенство... кожну громаду до передплати візвало"...