Історія української преси - Животко А.П. -
Суспільно-національні мотиви в "Основі"

З метою дати наукове підґрунтя руху українського відродження представники українського науково-літературного світу ще в першій половині XIX ст. почали думати про потребу студій суспільних явищ. Однак виразнішу форму цьому становищу було надано щойно в журналі "Основа".

В одному з вступів своєї програми редакція зазначила: "З цієї книжки ми, по можливості, будемо старатися слідкувати за ступневим розвитком тих чи інших явищ "южнорусского" життя, підводити ці явища до їх спільних початків і вишукувати таким чином необхідний зв'язок між ними".

Поставивши таке завдання, "Основа" дала чимало місця як матеріалам в їх первісному вигляді, так працям, що носять в собі спробу пізнання суспільного процесу шляхом розкриття чинників, що впливають на систему взаємо чинності в суспільних скупченнях. Звідси ж і спроба вияснити істоту таких суспільних форм як родина, рід, нація, держава. Ці спроби були в працях Костомарова, Куліша, Лазаревського, П. Чубинського та інших. Зокрема автори спиняються на чинниках, що характеризують національність і впливають на її творення. З цим тісно в'яжеться суспільна типологія, що дає образ різних верств суспільства.

Тут кілька поглядів, що торкаються загальної характеристики українського селянства в порівнянні з іншими групами та з московським селянством. Погляди й характеристики поодиноких станів, каст тощо, антагонічні мотиви, питомі між пануючими групами й упослідженими. Виразно і яскраво змальовує "Основа" взаємини поміж народами, що їх життя поставило побіч, конкретно: між українським і московським, польським чи жидівським.

Окреме місце займають в "Основі" думки про становище міста і села в Україні та їх взаємовідношення.

Все це було першими спробами знайти і дати наукове обґрунтування українському національному руху. Крім оригінальних праць зібрано було тут чимало цінного сирового матеріалу (дописи, перекази тощо), який прислужився праці пізніших часів з тією ж метою.

Полеміка "Основи" з іншими часописами і виданнями

Праці М. Костомарова та П. Куліша в "Основі" не раз викликали відгуки різних часописів, на які "Основа" давала належну відповідь. Серед таких відповідей (статей) в першу чергу треба згадати М. Костомарова — "Правда москвичам о Руси" та "Правда Полякам о Руси" і П. Куліша — "Ответ московскому "Дню" та "Полякам об украинцах".

Першу статтю Костомарова викликано було виступом московського часопису "День" статтею І. Б-ва під заголовком "Корень русской народности", з приводу праці Костомарова "Две русские народности". Зі всією силою наукової історичної аргументації спростовує Костомаров у своїй відповіді твердження опонента, як ненаукові і виразно тенденційні в розв'язанні російсько-українського питання.

Відповідаючи, Костомаров висловив, між іншим, думку, що стаття І. Бєляєва не випадок, але що вона є початком низки подібних виступів. І не помилився. З них тільки на сторінках того ж "Дня" незабаром появилися статті того ж автора (І. Б-ва) під заголовком "Много ли правды в "Правде москвичам о Руси".

Та особливий відгук у російській журналістиці викликала стаття Костомарова "О преподавании на южнорусском языке". Підносячи цю справу, автор був свідомий того, що проти неї "восстанут". І дійсно, чекати не довелося. Початок дав "Русский Вестник" М. Каткова, що в статті А. Іванова під заголовком "О малорусском литературном языке и об обучении на нем", виступаючи проти порушеної справи і взагалі розвитку української літературної мови, кличе на допомогу собі "незацікавлений" авторитет... жидівського часопису "Сион" з його поглядом на "великі загальнолюдські цілі", шлях до яких вбачає лише під стягом спільної літературної мови, якою для українця мусить бути "общерусский язык".

До статей полемічного характеру можна віднести також і статтю М. Костомарова під заголовком "Историческая неправда и западнороссийский патриотизм". Викликана була вона виходом першої книжки "Вестника Западной й Юго-Западной России" Говорського, який став най запеклішим речником проти всього українського і українства.

Були це виступи, що знайшли собі таку оцінку в устах одного з російських учених, — О. Пипіна, який в своїй "Історії російської етнографії" (т. IV) писав: "Не знати, по якому сигналу почалися ці напади, але вони перевищили всяку міру пристойності і літературної гідності."

Відповіді П. Куліша викликані були так само часописом "День", де опубліковано було статтю під заголовком

"О степени самостоятельности малорусской литературы". Автором цієї статті був Соковенко, який поставив своїм завданням довести "...всю безпідставність п.п. Малоросів-утопістів мати свою окрему літературу".

На цей виступ і була відповідь Куліша в статті "Ответ московскому "Дню".

Відгукнувся "День" і на статтю М. Чернишевського під заголовком "Национальная безтактность" ("Современник"), в якій М. Чернишевський виступив проти москвофільських тенденцій в українському суспільстві західних земель, що відбилися в часописові "Слово" (Львів). Відгукнувся "День" статтею славіста Ламанського під заголовком "Русский патриотизм" з виразним виступом проти самостійності української літератури, назвавши думку про її можливість величезною "нелепостью" (нісенітницею).

"Основа" не могла промовчувати зневаги окупанта і на її сторінках появилася стаття П. Житецького під такою самою назвою, а саме — "Русский патриотизм". Визначається ця стаття глибиною суспільної думки, виразним формуванням українського національного світогляду й являла собою ніби маніфест українства, в якому автор такими словами кваліфікує твердження Ламанського: "Глибоко обурює душу цей легкодумний присуд, в якому неповага до народу огидно сполучається з панським нерозумінням його сил, природності самостійного розвитку".

Ширша полеміка розвинулася навколо жидівського питання в Україні. Початком до неї послужив лист до редакції "Основи" одного з представників жидівства, що заховався за підписом "П-в". Покликаючись на те, що "Основа" вживає назви "жид" замість "єврей", автор листа вказував, що ця назва ("жид") — "сделалась нарицательным словом вообще всякого плута й мошенника", а тому він звертався в імені жидів до редакції не вживати цієї назви. "Основа" опублікувала цей лист з поясненням, що в назву "жид" вона нічого образливого не вкладає, бо вважає її власним іменем народу. Коли ж з назвою жид в'яжуться неприязні настрої серед українського народу, то редакція пояснює це, з одного боку, історичними причинами, а з другого — тим, що живучи серед української людності, жидівство ніколи не шукало з нею зв'язку, не зробило і кроку до наближення з нею, а, навпаки, діяло "проти духу і користі нашого народу."

На це відгукнувся згаданий вже жидівський часопис "Сион"1 статтею підзаголовком "Основа", вопрос о национальностях". Особливу увагу було тут звернено на вступ, в якому "Основа" підкреслювала, що "для нації нічого не може бути більш шкідливим, як існування серед неї інших народностей, які тримаються осторонь і байдужі до її долі, або що ще гірше, — намагаються підпорядкувати її своїй владі чи своєму впливові. У цьому вступі "Сион" побачив... проповідь знищення та заклик до вигнання тих народностей, згадав про цьому і про інквізицію, і про варварство і т. д. Тут же розвинув свої погляди на українські змагання, виразно ставши на бік "общерусскости" культури та висловивши думку, що жидівство в Україні готове до асиміляції, але не з українцями, а лише з великоросами, бо, мовляв, своїх відвічних особливостей воно може зректися тільки в користь цілого, а не якоїсь частини.

Стаття викликала гостру відповідь П. Куліша — "Передовые жиды", в якій він вказував, що "поступові жиди, щодо збирання землі Русской випереджують самих Іванів московських". Підкресливши ціль, піднятої "Сионом" полеміки та методи, до яких "Сион" вдався, Куліш заявив, що мовляв, з "такими літераторами" українці надалі не можуть мати діла.

"Сион" на це відповів тим, що звернувся до російської преси, віддаючи їй справу на суд. Ця преса не примусила довго просити себе. Не чекаючи на думку щодо такого способу розв'язки полеміки і на згоду другої сторони, ретельно взялася вона розсуджувати жидів з українцями.

Появилися відповідні статті і вироки. Одним з перших був "Русский Вестник". Як представник правого крила, визнавши становище "Основи" "несправедливим", він у категоричній формі виніс свій засуд для Куліша і для "Основи". Не забарилося підтримати його і "Русское Слово", що займало місце ніби на лівому крилі російської суспільної думки. А за ним обізвався навіть "Современник" у своєму додатку ("Свисток"), про відгук якого на сторінках "Основи" появилося слушне іронічне зауваження. "Руская Речь", що виходила в Москві за редакцією Є. Тура, визнала винними і "Основу" і "Сион", підкресливши більшу вину — за "Сионом". Зрештою, відгукнувся ще і "Русский Инвалид" статтею під заголовком "Основа" и "Сион".

Останнім у полеміці забрав голос М. Костомаров, умістивши в "Основі" статтю під заголовком "Иудеям". Спинившись на перебігу дискусії та піддавши її аналізу, вказав він на методи, яких вживав "Сион". Були це методи свавільного препарування цитат, закидів та наклепів, що носили характер доносів з обвинуваченням в сепаратизмі і реакційності. Костомаров зрештою зазначав, що надалі можна вживати замість небажаної для жидів назви "жид" — назви "иудеи" (юдеї), але в жодному разі — "єврей", що має ширше значення, таке саме як, наприклад, слов'яни, що включає кілька народів з їх власними іменами.

Не менш цікавими були виступи "Основи" в справі польсько-українських взаємин. Авторами їх були М. Костомаров, П. Куліш та В. Антонович.

Однією з перших була стаття Костомарова "Правда полякам о Руси". Розгортала вона думки, висловлені ним же в "Основі" в статті "Ответ на выходки гезети "Сгав" (Краків) и журнала "Яєупє отерогаіпе".

Тут він в рішучий спосіб виступив проти теорії польського публіциста Духінського, підтриманої послідовниками, що зводилася до твердження: "Нема Руси, а є тільки Польща і Москва", при чому Польща, що обіймає всі українські і білоруські землі, а український народ ніщо інше, як провінціальна відміна народу польського, як мазури, краков'яни тощо. Подібну ж назву, а саме — "Полякам об украинцах" — має і стаття Куліша. Спинившись на польсько-українських взаєминах, вказує він, що "Я" польське і "Я" українське впродовж століть розійшлися так далеко, що поляк при всьому старанні не може вжитися в натуру українця, а українець, незважаючи на всі приваблювання, вжитися в натуру поляка не хоче".

Зрештою, історична своїм змістом і наслідками "Сповідь" ("Моя исповедь") В. Антоновича. Охарактеризувавши поведінку поляків на українських землях, прийшов він до висновку остаточного розриву з польськістю і повернення свого роду до українства, ставши українським патріотом.

Проти виступів "Основи" польське суспільство не знайшло в себе сил устояти. Замість гідної дискусії воно вибрало шлях до російської адміністрації із закликом захистити його від гайдамаччини, революції, нагадуючи при цьому про небезпеку українських змагань та українського сепаратизму для самої Росії.

Полеміка "Основи" з іншими часописами і виданнями
Як українське суспільство зустріло "Основу"?
Чужинці й "Основа". Журналістика. Суспільство
Припинення "Основи"
"Черниговский листок": програма, характер, зміст, співробітники. Відгук "Основи"
Заборона українського друкованого слова на східноукраїнських землях. "Українська Громада". Сатирично гумористичний часопис "Помийниця"
1870-80 рр. на східноукраїнських землях. Південно-західний відділ Географічного Товариства в Києві, Його "Записки". "Киевский Телеграф"
Емський указ 1876 р. І М. Юзефович і його "Докладна записка"
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. РОКИ 1880 - 1905
Шукання виходу. Альманахи 1880-х років