Історія української преси - Животко А.П. -
Чужинці й "Основа". Журналістика. Суспільство

Як же зустріло "Основу" українське суспільство? Довідуємося про це в першу чергу з самих сторінок "Основи". Редакція повідомляє, що на оповістку про вихід журналу відгукнулися земляки невдовзі з усіх кінців України, з Криму, а також з Кавказу, Москви, Казані, Астрахані та інших сторін.

"Слава Богу, що випряли вже "Основу". Може і верстат уже поставили? — пише, наприклад, до Шевченка один із земляків, прочитавши оповістку про журнал (Т. Лебединцев)... — Нехай же тчуть на здоров'я. Та коли б добре ткали, щоб виробити матерію на сорочки доброї двадцятки, бо зовсім обідрана і тіло навіть світиться, материне світло."

Інший писав: "Світить каганчик — не лучину — той ниточку, а пасмо другий — робота й вийде для почину... Аби крутить, аби не стать"...

З яким зацікавленням і з яким почуттям зустрічали сучасники вихід "Основи", можна бачити також з листа одного харків'янина до В. Білозерського з додатком до нього вірша під заголовком "Дяка за "Основу". Граючи словами, зв'язує він ткацьку основу та журнал "Основу" з основою Харкова, де жив Г. Квітка-Основ'яненко. Звертаючись до "Основи", автор віршу пише:

Сполоть вам, хлопці, що згадали, Про пашу сторону писати, А то аж жаль, що всі мовчали... ....Сполоть іще скажу вам знову, Тому, затіяв хто Основу!... Пишіте ж в добрий час та гарно. Щоб праця не пропала марно!...

В інших листах — оцінка "Основи" як захисниці народних прав, звичаїв тощо. Ще в інших автори торкаються мови журналу, як наприклад, полтавська молодь пише: "Ми собі так мизькуєм, що "Основа" повинна бути на рідній українській мові..., будемо сподіватися, що чим далі "Основа" все буде в нашій любій мові".

Думки і гасла українського відродження, що їх принесла "Основа", знайшли відгук і серед українського панства. Та незабаром воно вже їх злякалося, коли побачило, як вони почали захоплювати ширші кола українського суспільства. Через це замість підтримки зустрілася "Основа" з їх зусиллям вживати способів "к успокоению горячечных увлечений".

Відгукнулися на вихід "Основи" і галицько-українські землі. "Звістка о виходящій "Основі", — писав Я. Головацький у квітні 1861 р. до Куліша, — прошибнула цілу країну нашу і зо всіх сторін попитують мене, якби можна достати тую книжку".

Хоч як тяжко було "Основі" дістатися до ширших кіл галицько-українського суспільства, все ж часом, бодай поодинокі, числа потрапляли чи то до редакції, чи до рук окремих осіб.

Редакції часописів уважно слідкували за її змістом, ознайомлюючи з ним своїх читачів, подаючи чимало передруків, як також подаючи спеціальні статті, присвячені оцінці і значенню "Основи" в українському житті (наприклад, "Як гадає "Основа" про галицьку письменність" у "Вечерницях" або передруки праць Костомарова — "Черты народной южнорусской истории" та інші, Куліша "Історія України" та чимало інших).

Врешті, відгукнувся і галицько-український гумор і сатира. Один з рукописних гумористичних часописів під назвою "Фірман" подав образок, що представляє вавилонську вежу з видавців часописів у віці хлопців. На самому споді — видавець "Основи". У лівій руці — книжка "Основи", у правій — козацька шапка. Йому на карку сидить видавець "Слова" (Б. Дідицький) і т. д.

Чужинці й "Основа". Журналістика. Суспільство

Широким відгуком зустріла "Основу" російська журналістика. Журналів прихильних було небагато. Переважна кількість поставилася або відверто вороже, або приховуючи свою неприхильність чемною назовні формою.

До журналів, що зустріли вихід "Основи" прихильним словом, належали такі як "Отечественные Записки" і "Современник".

"Цей рік приніс нам декілька нових видань... найбільш з усіх ми співчуваємо програмі журналу "Основа".

"...Бажаємо новому виданню успіху, якого він цілком заслуговує", — так писали "Отечественные Записки". Торкаючись змісту першої книжки, вони підкреслювали, що зміст книжки "Основи" чудовий. Такі статті, як Куліша про Котляревського і Костомарова "Мысли о федеративном начале в древней Руси" не часто трапляються і в наших ліпших журналах".

Так само зустрів "Основу" і "Современник" — найповажніший у ті часи орган, в якому близьку участь брали М. Черни шевський, Добролюбов та інші. Відгукнувся він вже на саму оповістку, а потім і на першу книжку. Подавши зміст-програму журналу, він писав: "З великим співчуттям прочитали ми оповістку про южно-руський літературно-науковий вісник під назвою "Основа"... Бажаємо успіху цьому прекрасному підприємству".

По виході першої книжки повертається "Современник" до "Основи" в огляді нових періодичних видань, кажучи: "Програма "Основи" читачам відома. Отже, переповідати и знову — справа зайва, але треба лише сказати про те, як випадає перше число "Основи". Переглянувши далі зміст, він зазначив, що "..тепер вже ніхто з нас не може говорити про малоруську літературу без поваги і співчуття, якщо не хоче заслужити назви неука". Закінчено статтю побажанням журналу успіхів.

Слов'янофільський "День" зустрів "Основу" властивим йому чванством і самовпевненістю та з прихованою неприязню на зразок такого побажання редакції: "Ми щиро бажаємо повнішого процвітання "Основі" і повнішої без перешкод свободи розвитку малоруської літератури, почасти саме для того, щоб наші гарячі малороси-літератори переконалися на досвіді самі, чи можливо створити окрему Малоруську словесність в тому розумінні і в тих розмірах, як вони мають на думці".

Правдиве обличчя цього часопису щодо "Основи" чи не найліпше розкрила в одному з листів до його редактора популярна в той час письменниця Н. С. Соханська (Кохановська).

"Ви і "День", — писала вона, — в становищі відвертої неприязні до представників малоруської народності, що заявила про своє існування... З вашого боку, з боку братського всеслов'янського значення вашої газети, це така непередбаченість, така відсутність політичного такту вмішатися до справи оборони повістей Гоголя і поставити проти себе всю "Основу". Але й "Основа" багато в чому має правди. Має вона правду саме в тому, у чому винна перед нею вся наша поточна література газет і журналів. Ця рідна література на певний камертон виводить "верхні ноти" та твердить — народність! Всі права — італійській народності, а от на наших очах рідна слов'янська народність заявила про своє літературне існування і в якому органі слова нашого суспільства зустріла вона співчуття і дружній привіт? Навіть у вашому — ні, а навпаки — слов'янофільський "День" з перших же чисел устряв в докори та "перекори"... Як би ви знали, з яким ширим жалем звертаю увагу на ці помилки вашого бурхливого "Дня" — іменно бурхливого".

Представником третьої групи можна вважати "Русский Вестник" Каткова з його ж "Московскими Ведомостями" та "Современной Летописью", яким один із співробітників "Русского Вестника" складає признання за їх виступи проти "Основи" при її появленню.

"Журналістика наша, — пише він, — що звикла співчувати також однаково всім національним змаганням, зустріла появлення "Основи" з повним співчуттям, але більш поважні видання встояли проти нового вітру. Честь першої заяви про нього належить "Русскому Вестнику", за ним пішли деякі інші журнали — "Московские Ведомости", "Библиотека для чтения", "Сион" і зараз же по свойому появленню "День" і "Вестник Западной й Юго-Западной Росии".

Точніше, ця честь першого виступу належить "Современной Летописи", що за рік з додатку зробилася окремим виданням. Зустріла вона "Основу" оцінкою українських письменників, як тих, що "перекривлюють всі відтінки і тони народної говірки". Цей погляд викликав гостру відповідь "Основи", на що "Руский Вестник", беручи, формально, назад слова "Современной Летописи", відгукнувся "привітанням" такими словами:

"Ми ще не мали нагоди привітати появлення цього журналу ("Основи"), що має служити органом Южної Руси і почасти малоросійській літературі. Появилися дві книжки цього журналу, які в багато дечим виправдують те співчуття, з котрим ми були готові його зустріти".

Так розкланявшись, переходить він до розгляду самого закиду "Современной Летописи", залишаючись в засаді на її позиції.

"Ми бачили, — пише він, — такі малоросійські альфа-бети, яких, певно, немає ніде в усьому світі, не альфабети, а ноти, якими схоплюються не тільки відтінки і тони говірки, але трохи не модуляція голосу. А втім і в самій "Основі" ми бачимо альфабет, який має своєю і головнішою метою схоплювати відтінки згука, з повним забуттям етимології і всіх традицій ("преданий") мови".

Ще гостріше виступив проти "Основи" "Вестник Западной и Юго-Западной России", що виходив за редакцією Говорського. Зустрів він ЇЇ найбрутальнішими вигуками, характеризуючи її співробітників "виродками", а українську мову, як "грубое и карикатурное наречие".

Подібно ж на три групи можна поділити представників російської суспільної думки щодо їх оцінки "Основи". Одним з перших з невеличкої групи прихильників був П. Катенін, який не лише морально, але і матеріально пішов назустріч появленню "Основи". Побіч з ним — М. Чернишевський, який виступив з прихильним голосом у кількох дрібних замітках та у більшій, згаданій вже статті "Национальная безтактность", що появилася на сторінках "Современника".

Позитивну оцінку "Основи" дав також О. Пипін в "Истории русской этнографии". Звернув він увагу на багатий етнографічний матеріал "Основи" та підкреслив, що "зміст "Основи" полягає в дуже корисних історичних та етнографічних працях, в скромних ("непритязательных") літературних спробах у малоруській мові, в природному захисті малоруської історії від її тенденційних перекручувань (наприклад, у деяких польських письменників) та інших дармиць ("напраслин") у самій руській літературі.

Відгукнувся і такий представник російської літератури того часу, як І. Тургенев. В одному з листів до Марка Вовчка він іронізує такими словами:

"Дали мені 4 номери "Основи", з яких я міг зробити висновок, що вище малоруського племені нічого немає в світі, і що ми, великоруси, — погань і нікчемність. А ми, великоруси, гладимо собі бороду, всміхаємося та думаємо: нехай діти бавляться, поки молоді. Виростуть — подумають. А тепер ще від власних слів п'яніють — і журнал у них на такому гарному папері, і Шевченко такий великий поет... Тіштеся, тіштеся, малі діти..."

Сюди треба віднести і згаданого вже І. Аксакова, який дивився на "Основу" лише як на знаряддя боротьби з поляками. "До того ж, "Основа" підупадає, — писав до М. Максимовича, — шкода. Якби "Основа" не проповідувала, або вірніш, якби не тхнуло від неї духом відділення від Росії, вона могла б сприяти піднесенню місцевого народного елементу, піднесенню, що так необхідне, щоб з успіхом боротися проти польської стихії".

Представниками третьої групи, що визначилася безглядною неприязню, були в першу чергу такі речники більшої частини російського суспільства як проф. Погодін, журналіст, публіцисти М. Катков, Говорський та інші.

Проф. Погодін зараз же по виході "Основи" звернувся листом до М. Максимовича з такими словами: "Чом не дасиш по голові засліпленим... Що вигадують малоросійські письменники? Там намагаються об'єднати Неаполь з П'ємонтом і Венецію з Римом, а ми хочемо ділитися в Полтаві, Курську, Вороніжі, Києві. Нехай виробляється мова, процвітає література, розвивається життя, але діл йти -ся-то для чого!"

Ставлення Каткова до "Основи" випливало з його погляду на українську мову як штучний і глибоко шкідливий витвір, що йде проти реальних вимог "русскаго народа".

Та коли згадані та інші, подібні їм, представники російського суспільства свою неприязнь намагалися вбрати у форму бодай якоїсь пристойності, то редактор "Вестника Западной и Юго-западной России" Говорський не спинявся перед найбрутальнішими виступами.

"Ви не можете повірити, — писав, наприклад, до Я. Головацького, — з яким презирством ставляться тепер до сепаратистичної банди послідовників згубного для цілості Росії вчення Костомарових, Кулішів, "Основи", Шевченка та інших все малоросійське панство і духовенство, їх імена вимовляються з прокляттям з того часу, як довідалися, що ці виродки з руської родини, прикриваючись навчанням народу на його простонародній говірці, якій задумали були дати право громадянства під іменем малоросійської мови, хотіли підготувати народ до розриву жодними людськими зусиллями нерозривного природного союзу з великоросами..."

Не менш цікавим був лист кн. С. І. Урусова до гр. А. Толстого у лютому 1861 р., в якому він писав, що "малоросійський дух, хоч надто обережно і надто хитро, проявляється в народі і серед поміщиків диким почуттям відчуження до всього російського (русского). Є особливий журнал, що виходить, здається, в СПб під назвою "Основа", за яким треба сильно стежити..."

Не обійшлося і без анонімних голосів. Відомим є лист до кн. Долгорукова, гол. начальника III відділу (охранного отделения), в якому автори звертають його увагу на українські змагання за мову та переклад Св. Письма. Писали: "Ваше Сіятельство! З праху Шевченка зродилася ціла банда завзятіших сепаратистів і ненависників Росії. Тепер головне гніздо їх у Києві, але декотрі з них склали групу навколо "Основи", де від кожної майже статті тхне революцією і відділенням Малоросії.

Ці люди притягли до своєї партії в Києві і Петербурзі декілька визначніших людей, хоч і засліплених. Вигадка цих революціонерів, тепер досить невинна, розраховує на занадто широкі наслідки, почавши з відокремлення мови, вона мітить на відділення Малої Русі від Великої і федерацію з Польщею".

Тим часом, польське суспільство устами своєї публіцистики так само зустріло "Основу" широким відгуком на сторінках своєї преси та поодиноких видань. Зокрема чи не найвиразніше пролунав голос польського публіциста В. Міцкевича в його публікації "La Pologne et ses proyinces meridionales manuscript d'um Oukrainien... etc", в якій він писав, що "орган, який зосереджує всі ідеї руїнницького комунізму і фальшивого соціалізму, єсть "Основа", яка виходить в Петербурзі. Цей журнал більш шкідливіший для поляків, аніж "День" (в Москві) через певну шляхетність та обережний вибір його редакторів".

Врешті, звернув увагу на появлення "Основи" секретар Прусського посольства в Петербурзі. В час, коли заступав посла (О. Бісмарка), писав він в одній зі своїх реляцій до свого міністра закордонних справ (1861 р.): "Малороси в багатьох відносинах, особливо в політичних, мають зовсім інші цілі, ніж великоруси, через те тут уже другий рік виходить журнал, що його засновано для висвітлення інтересів Малоросії, а саме — прямувань, які там панують".

Безперечно, мова про "Основу", але секретар посольства зробив помилку, кажучи, що виходить вона вже другий рік, бо цього (1861 р.), був щойно перший рік її існування.

Припинення "Основи"
"Черниговский листок": програма, характер, зміст, співробітники. Відгук "Основи"
Заборона українського друкованого слова на східноукраїнських землях. "Українська Громада". Сатирично гумористичний часопис "Помийниця"
1870-80 рр. на східноукраїнських землях. Південно-західний відділ Географічного Товариства в Києві, Його "Записки". "Киевский Телеграф"
Емський указ 1876 р. І М. Юзефович і його "Докладна записка"
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. РОКИ 1880 - 1905
Шукання виходу. Альманахи 1880-х років
"Киевская Старина": організація видання, програма. Перший видавець і перша редакція
Три доби "Киевской Старины". Видавці, редактори
Матеріальне становище "Киевской Старины". Передплата
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru