Масові комунікації - Квіт С. -
Джерела для медіадосліджень в Україні

За відсутності постійного оновлення соціологічних даних про медіа-галузь дослідники українських медіа іноді можуть спиратися на опосередковані джерела, вивчаючи які можна діставати певний фактологічний матеріал. Такими джерелами можуть бути різноманітні огляди та моніторинги медій, головним чином новин, що їх здійснюють громадські організації (Академія української преси, Інститут масової інформації, Комітет "Рівність можливостей", Асоціація "Спільний простір"). Окремі медіадослідження можуть час від часу проводитися дослідницькими центрами (Інститут соціології HAH України, Київський міжнародний інститут соціології, Школа політичної аналітики)' чи громадськими організаціями, статутна діяльність яких не має безпосереднього відношення до медій (фонд "Демократичні ініціативи", Харківська правозахисна група, Комітет виборців України, Лабораторія законодавчих ініціатив).

Різного роду власні опитування і дослідження час від часу проводяться профільними асоціаціями (Незалежна асоціація теле-радіомовників, Українська асоціація видавців періодичної преси) та профспілковими організаціями (Медіапрофспілка). Значні ресурси мають Internwes-Україна та IREX-Україна. Питаннями медіа-законодавства опікується Інститут медіаправа. Цінним джерелом є статті та експертні матеріали, які вміщуються у фахових виданнях ("Телекритика", "Медіа критика" "Телерадіокур'єр"). Є можливість вести моніторинг публікацій тих авторів, які працюють у режимі оглядачів (Н. Лігачова). Окремі журналістські публікації є готовими дослідженнями або ж навчальними матеріалами для студентів (стаття С. Лещенка про власників ЗМК "Орбіти політичних медіа: сфера впливу Пінчука, Ахметова, Порошенка, Ющенка...").

Цей перелік є далеко не повним, зокрема він зовсім не згадує регіональні НУО. Для ілюстрації такої громадської активності, яка, безсумнівно, сприяла розвиткові масових комунікацій в Україні й тепер може стати джерелом для вивчення медіагалузі, наведемо приклад роботи Медіа Клубів. Вони регулярно проводилися Центром медіареформ10 з 2002-го по 2006 р. Головна ідея цього формату - робота з т.зв. інтегрованими групами. Тобто за одним столом збиралися не лише журналісти, а й державні службовці, представники громадського сектору, прокуратури, політики, судді, юристи, менеджери і власники ЗМК, студенти, українські та зарубіжні експерти" всі, від кого більшою чи меншою мірою залежить стан вітчизняної медіагалузі. Обговорюючи актуальні медійні питання, вони немовби перебували "по один бік барикад", знаходячи спільну мову і грунт для подальшої співпраці саме як професіонали. Окрім особистих знайомств, вражень і обміну думками, такі засідання часто мали безпосередні практичні наслідки.

Перше засідання відбулося 27 жовтня 2002 р. у книжковому кафе "Бабуїн". Тодішній представник опозиції О. Рибачук показав учасникам, як виглядають темники, що ними послуговується адміністрація Л. Кучми, і розповів, як опозиція бачить вирішення проблеми свободи слова, коли вона прийде до влади. Через великий інформаційний вакуум щодо будь-якої альтернативної позиції цей Медіа Клуб фактично перетворився на прес-конференцію. Цензура в Україні, як у типовій поліцейській державі, у той час перейшла всі межі здорового глузду. Те, що було озвучено на Медіа Клубі, взагалі не могло з'явитися у пресі, за поодинокими винятками відверто опозиційних видань на зразок "України молодої" та "Української правди". Це був той випадок, коли масова комунікація звужується до масштабу професійної "тусовки": про все можна говорити, але нічого - опублікувати. Свобода слова без свободи мед їй.

Переважна більшість наступних засідань відбулася в Національному університеті "Києво-Могилянська академія". Ряд Медіа Клубів було проведено на виїзді в різних регіонах України ': у Черкасах, Чернівцях, Луганську, Львові, Маріуполі, Ужгороді, Кіровограді, Одесі, Сімферополі, Запоріжжі, Дніпропетровську. Практично всі вони представлені на веб-сайті широкими інформаціями або стенограмами. Всього відбулося понад 50 Медіа Клубів. Тематика засідань хоч і планувалася наперед, але також зазнавала постійних змін після консультацій між партнерами-організаторами. Для обговорення вибиралися найбільш значущі та актуальні теми. Ось деякі з них:

Незалежні медіа в Україні: бути чи не бути (жовтень 2002); Медіа як бізнес в Україні: стосунки між власниками та журналістами (грудень 2002);

Ліцензування українських ЗМК (січень 2003);

Перед ким несе відповідальність журналіст (березень 2003);

Приватизація державних і комунальних медіа (червень 2003);

Суспільні (громадські) ЗМК: чи можливі вони в Україні (вересень 2003); Маніпуляції в ЗМК: як їх виявити та захиститися (жовтень 2003); Вплив ринку на медіа: благо чи пастка (листопад 2003); Як зробити кар'єру в ЗМК (грудень 2003); Інтернет-медіа: регулювати чи ні (січень 2004); Вплив медіа на імідж України у світі (березень 2004); Саморегулювання ЗМК: у чиїх інтересах (червень 2004); Медіаосвіта в Україні: реальний стан і сучасні вимоги (вересень 2004); Кучмівська форма української держави може існувати лише в умовах напів-інформування або повної відсутності інформації (листопад 2004); Судові позови та Інші інструменти тиску на медіа (грудень 2004); Довіра до ЗМК: до і після виборів (грудень 2004);

Помаранчеві зміни в українських медіа: нова мода чи нова етика (січень 2005);

Грантове фінансування для вітчизняних ЗМК: чи потрібне воно Україні зараз (лютий 2005);

Європейські журналістські стандарти: які уроки для України (березень 2005); Зарубіжний теле- і радіопродукт в Україні: правове регулювання транскордонного мовлення (травень 2005); Стосунки влади і медіа (червень, липень, серпень 2005); Чи має журналіст право на власні політичні уподобання (листопад 2005); Влада, ЗМК та третій сектор: новий формат взаємодії (квітень 2006).

Із наведених прикладів ми бачимо, що навіть за відсутності системної державної медіаполітики медіагалузь сама знаходить інтелектуальні та матеріальні засоби для свого концептуального розвитку. Тому під час проведення медіадосліджень в Україні слід враховувати такий великий і важливий ресурс, яким володіє недержавний сектор. Розробка цих джерел включає в себе роботу з веб-сайтами, видавничою продукцією, керівниками проектів, експертами та референтними групами різних організацій. Матеріали Медіа Клубів також можна розглядати як дані, зібрані для якісних досліджень. Хоч і не чітко методологічно сплановані, Медіа Клуби виходили з нагальних потреб галузі й відбувалися на переломному етапі розвитку масових комунікацій в Україні. їхня діяльність також зумовлювала т.зв. помаранчеві зміни в медіа: загальне поліпшення ситуації зі свободою слова, свободою медій та професійною незалежністю журналістів.

Медіаекологія / медіакритика / медіаграмотність / медіафілософія
ТЕОРІЇ МАСОВИХ КОМУНІКАЦІЙ
Історія вивчення масових комунікацій
Теорія масової комунікації Д. Мак-Квейла
Основні теорії
Візуальна комунікація
Вивчення теорій масових комунікацій
МЕДІАРЕФОРМИ: ПОДОЛАННЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ
Український контекст
Авторитарна стагнація