Теорія журналістики - Приступенко Т.О. -
2.1. Право на слово

2.1. Право на слово

Право щось казати людям, загалу. Хто дає його? Право вчити, право вказувати на помилки, право вести кудись.

Надрукувати статтю про якусь подію і назватися журналістом — чи це дає таке право? Глибокі знання, освіченість — може, це? Великі гроші й навіть велика влада — чи дають вони це право пояснювати людям, як їм треба жити?

Мало знати, як пишуться літери та як вони складаються у слова, коли і чому відбулися ті чи інші історичні події, мало навіть знати, як здобути великі гроші чи як приборкати непокірний люд, чи скільки цивілізацій існувало па Землі та скільки їх налічується сьогодні. Але хто відповість па запитання: навіщо одна — єдина конкретна людина живе — проживає свої недовгі приблизно 70 років життя? Невже лише для того, щоби продовжити людський рід, хоча це дуже важливо? Невже лише для того, щоб розповісти комусь про те, що відбулось десь на Камчатці чи в сусідньому дворі, хоча це також важливо?

Журналіст володіє найсильнішим знаряддям влади — засобом формування думки, але, формуючи свідомість, він впливає на почуття, віру, життєвий настрій та напрям життя. Журналіст володіє знаряддям формування душі. Отут вже стає страшно. "Спочатку було Слово" — спочатку всього було Слово, спочатку людини було Слово, спочатку Всесвіту... Інакше кажучи, від журналіста певною мірою залежить доля людської душі у вічності. Це більше ніж відповідально...

Виховна функція журналістики, завдяки непримусовості та розважальності, деякою мірою схожа на театральну. Згадаймо слова визнаного світом театрального реформатора та вчителя Костянтина Станіславського, які він казан на першому уроці акторам МХАТу: "У школу треба іще захотіти прийти, а в театр завжди йдуть, бо розважаються завжди залюбки. У школі мусимо вміти запам'ятовувати те, про що там дізнаємося. У театрі запам'ятовувати не треба — само вливається й само пам'ятається... Театр — найсильнійша зброя, але, як і будь-яка зброя, має два кінці, вона може давати велике благо людям і може бути найбільшим злом". Журналістика має й свої переваги перед театром: газету молена читати скрізь, де тільки буде зручно, а в театр підеш, лише коли вечір видайся вільний. Але зло, що приносить погана книга, не можна порівняти ані за силою епідемії, ані за легкістю, з якою вона поширюється. Так ось якою силою володіє і яку відповідальність покладено па журналіста за вміння розпоряджатися цією силою як годиться. "Навіщо, заради чого ви прийшли до театру? — запитує своїх учнів Станіславський. І вимагає відповіді, не для себе, для них самих. Бажання грати — це природно, але чи достатньо його для того, аби стати справжнім артистом? Звісно, слава, компліменти, глядачі — все це хвилює, тішить. Але якщо актор стає ласий до лементу своїх шанувальників — його зростання припиняється. Це "заради чого" — ваш головний рушій і дороговказ. Ми будемо називати його надзавданням. Думайте постійно про над — надзавдання вашого життя".

Та якщо згадати вислів В. Шекспіра, що Життя — це театр, то поради всесвітньо відомого режисера знадобляться не лише у фаховому плані, а й у повсякденному житті. Головне, що відрізняє людину від тварини, це те, що вона має можливість замислитись над сенсом своїх учинків та над сенсом свого життя. "Над — надзавдання" і те, що воно становить, тобто мета, задум, сенс, і є мораллю — предметом, який вивчає етика. Нам всім відомий прикінцевий вислів з байки: "мораль цієї байки така" — резюме, висновок, головна думка, яку намагалися донести, яку мають почути всі навкруги та зробити кожен свій висновок. Але буває мораль "життя — резюме", яке можна скласти чи навпаки не скласти поготів. "А може хлопчика й не було?" А може й не було людини, може, ви помилились, вона не існувала? "Не вірю!!! Наведіть мені докази", — скаже хтось через кілька десятиліть. І ти пошукаєш-пошукаєш, а їх насправді не має. Людина все життя жила лише для самої себе та власної наживи, її вже забули, не пам'ятають чи просто не хочуть пам'ятати. Такс життя дуже схоже па життя тварини у зграї. (Отже, якщо етика вивчає мораль, то що має вивчати етика в країні, де моралі немає.)

Журналіст пише замовні статті, не розбираючи, чи правда там написана. Чи можна тоді говорити про об'єктивність? Об'єктивність є наслідком духовності, морально нестійка людина не в змозі відстоювати свободу слова.

Анатолій Захарович Москаленко дуже влучно зазначив це у підручнику "Теорія журналістики": "Журналістській твір, який розглядає окреме явище без достатньо описаних координат, не досягає своєї мети і не повністю правдивий. Більше того, така стаття чи нарис можуть мати риси політичної короткозорості, вносити плутанину, формувати викривлену позицію, оскільки не дають уявлення про ціле, про тенденцію, напрямок розвитку процесів та явищ у суспільстві. У будь-якому об'єкті соціальної інформації потрібно шукати соціальну природу явища, тобто називати речі своїми іменами.

Яким же чином досягається така творча позиція? Нехай це звучить дещо патетично, але за перо слід братися лише чистими руками і з відкритим серцем. Внутрішнє єство журналіста, або, інакше кажучи, внутрішній світ відображається в його слові. Якщо людина підла чи підступна, якщо її моральні принципи різко розходяться з десятьма біблійними заповідями ("не убий", "не вкради", "возлюби ближнього свого" і т. д.), то вона здатна на будь-яку деформацію, радикальну заангажованість, у найгіршому розумінні цього поняття при відтворенні соціальної інформації".

За умов економічної залежності засобів масової інформації журналісти відчувають жорсткий пресинг. Хтось не витримує, ламається — після чого його легко купити. Комусь і "ламатися" не потрібно, оскільки морального підґрунтя та громадянської відповідальності у нього просто немає. Для того щоб вистояти, бути об'єктивним, незалежним від навколишнього середовища та владоутриманців, журналістові потрібно всередині мати ще щось крім органів травлення. Треба мати душу, високий духовний рівень. Адже ані інтелігентність, ані духовність не можуть існувати без моральних засад.

"Журналістика має бути попереду маси, іноді вона повинна бути поводирем для суспільства, бо не кожна людина може, зрештою, аналізувати суспільні процеси, використовувати певну систему знань, набутий поколіннями досвід, щоб прийняти розумне рішення. Журналісти повинні бути лікарями суспільства і повинні об'єктивно дивитись і па владу, і на громаду. Одним із важливих питань с питання про постать журналіста, його особистість, його позицію щодо висвітлення виборчих процесів, бо журналістика починається з журналіста".

У професії журналіста моральний вибір — невід'ємний чинник творчості, а основні методи професійної діяльності набувають характеру морального вчинку. Вплив ЗМІ на людей і здійснення інформативної, регулюючої, виховної, навчальної, нарешті, розважальної функцій зобов'язує журналіста постійно робити моральний вибір, від якого залежить не тільки професійна діяльність журналіста, колективів, установ і фірм, а доля держави та кожної, окремо взятої людини. Журналісти мають у розпорядженні засоби, що дають змогу маніпулювати свідомістю мільйонів людей, застосування яких часто приховується за демагогічними гаслами про право кожного журналіста на повну свободу слова в суб'єктивному розумінні. Адже свобода означає і те, що люди можуть вільно публікувати і транслювати безглузду, неетичну, неправдиву, брутальну чи провокативну інформацію. Це своєрідна плата за свободу преси. Єдиними обмеженнями щодо негативних виявів свободи преси є законодавство і журналістська етика.

2.2. Журналістська етика в контексті етики загальної
2.3. Ціннісний критерій журналістської етики
2.4. Етичні цінності журналістів демократичного суспільства та законодавство
2.5. Етичні засади журналістської діяльності під час виборчих перегонів
Звернення журналістської ініціативи "Журналісти — за чисті вибори"
Висновки
Розділ 3 КОДЕКС ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ ЖУРНАЛІСТІВ УКРАЇНИ
3.1. Кодекс професійної етики журналістів
3.2. Регулювання порушень етичних норм
Висновки