Історія України - Коваль М.В. - Політичні партії і гетьманський режим

Політичні партії і гетьманський режим

Гетьман негайно припинив вихід соціалістичних газет і запровадив попередню цензуру. Було заборонено будь-які збори, розігнано органи місцевого самоврядування.

Ще до перевороту в столицю почали з'їжджатися делегати II Всеукраїнського селянського з'їзду (І відбувся у травні 1917 р.). Гетьманська варта (поліція) і німці заарештували президію з'їзду й розігнали делегатів. Останні зібралися нелегально в Голосіївському лісі під Києвом. Від імені переважної більшості сільського населення — безземельних і малоземельних селян— вони заявили, що не визнають обраного поміщиками гетьмана. З'їзд висловився за збереження УНР і негайне скликання Установчих Зборів. Для підтримки здобутків революції було постановлено утворити в повітах бойові дружини. "Умрем, а землі й волі не віддамо!" — так закінчувалася відозва до селян.

У середині травня в Київ з'їхалися ті делегати Всеукраїнського робітничого з'їзду, яким пощастило уникнути арешту. У своїй відозві вони сформулювали найголовніші завдання, що стояли перед пролетаріатом: захист незалежної УНР, скликання Українських Установчих Зборів, передача землі без викупу в руки трудового народу, запровадження державного контролю над продукцією за участю робітників, свобода союзів, страйків, слова і друку, повна рівноправність національностей і національно-персональна автономія для національних меншин. Отже, робітничі делегати підтримали в своїй масі не більшовицький курс на соціалістичну революцію, а досить помірковану революційно-демократичну програму Центральної Ради.

Одночасно відбувся, також нелегально, черговий конгрес української соціал-демократичної. робітничої партії. Затверджена на ньому програма майже повністю збігалася з програмою робітничого з'їзду. Українська соціал-демократія вперше відмежувалася од гасла федерації України і Росії. На її думку, це гасло в нових умовах загрожувало поновленням "єдиної і неділимої" Росії. З'їзд проголосив, що тільки цілковита самостійність України здатна забезпечити їй безперешкодний національно-культурний і соціально-економічний розвиток.

Найбільш впливова в Україні партія есерів у ці дні також провела у лісових околицях Києва свій нелегальний з'їзд. На ньому відбувся розкол партії на дві частини. Праве крило вважало революцію закінченою і тому висловилось за здійснення більш поміркованої соціально-економічної політики, ніж та, яку проводила Центральна Рада. Ліві есери, навпаки, протестували проти підміни класової боротьби культурницькою аполітичною роботою "верхів" партії і закликали УПСР піти в підпілля, щоб очолити збройну боротьбу трудящих проти гетьманщини і окупантів. До складу ЦК було обрано майже винятково представників лівого крила. Користуючись цим, нове керівництво оголосило про розпуск місцевих організацій і перевело партію на нелегальне становище. Течія українських есерів, що згуртувалися навколо нелегального тижневика "Боротьба", дістала пізніше назву "боротьбистів". Праві есери утворили власний організаційний центр і оформили самостійну партію. За нею залишилася попередня назва. Кількість більшовиків в Україні у травні 1918 р. не перевищувала й тисячі. Одначе за умов зростаючого невдоволення окупаційним режимом ця партія, що завжди стояла на крайніх лівих позиціях, почала швидко зростати. За перші чотири місяці окупації виникло понад 200 підпільних організацій, груп і осередків, з них більше третини—у сільській місцевості. Це означало, що більшовицька партія в Україні вперше стала поповнюватися за рахунок українського населення.

На відміну од інших соціалістичних партій, які проводили свої з'їзди нелегально, але в Україні, І з'їзд комуністичної партії (більшовиків) України відбувся у Москві б—12 липня. 212 його делегатів представляли 45 партійних організацій, в яких налічувалося вже 4400 членів партії. Якщо на підготовчій до з'їзду нараді в Таганрозі у квітні йшлося про утворення незалежної від РКП (б) комуністичної партії, то на з'їзді в Москві ідею самостійності українських більшовиків після короткої боротьби було відкинуто. КП(б)У створювалася як складова частина РКП (б) і одержувала не більше прав, ніж будь-яка обласна партійна організація. З'їзд обрав ЦК, секретарем якого став Г. Л. Пятаков. Із складу ЦК було виділено Закордонне бюро. Воно мало перебувати за' межами України (в Орлі) і здійснювати зв'язок з ЦК РКП (б).

У резолюції цього з'їзду "Україна і Росія" підкреслювалося, що відокремлення України має характер тимчасової окупації. Повстання проти інтервентів, яке висувалося на порядок денний, повинно було сприяти "поновленню революційного возз'єднання України з Росією". Цілковите ігнорування національних прагнень українського народу пояснювалося не стільки російськомовним складом більшовиків України — росіян, євреїв і зрусифікованих українців (хоча це також багато важило), скільки сподіваннями на світову революцію. Більшовики були переконані, що світова революція незабаром взагалі знищить державні кордони і утворить, як зазначалося в цьому документі, "всесвітню пролетарську комуну".

В Україні відбулися також з'їзди організацій, які підтримували гетьманський режим. Зокрема, у травні партія конституційних демократів зібралася у Києві на свій крайовий з'їзд, який проходив за участю трьох міністрів-кадетів гетьманського уряду. "Найвищі інтереси краю,— проголошувалося на з'їзді,— примушують нас пристосуватися до нових форм державного життя і влити в них наш зміст". Ця пристосованість, висловлюючись мовою кадетських поборників "єдиної і неділимої" Росії, полягала у визнанні тимчасового характеру самостійності України. Як бачимо, в цьому питанні партія, що займала позиції на правому фланзі загальноросійських політичних сил, зійшлася з більшовиками. Звісна річ, схожість позицій випливала з різних обставин. Із виступів делегатів на кадетському з'їзді ставало очевидним, що самостійність гетьманської України вважалася неминучою, поки у Москві існувала радянська влада, а в Берліні залишався кайзер.

За прямої підтримки уряду в Києві 15—18 травня відбувся з'їзд представників промисловців, банкірів фінансистів і поміщиків. Його організаторами були представники великого капіталу Н. фон Дитмар, граф А. Бобринський, князь А. Голіцин, князь В. Кочубей та ін. Делегати вітали поновлення приватної власності на землю, поставили вимогу знайти державні кредити на "відбудову продуктивності" великих маєтків, а також для сприяння поміщикам у поверненні конфіскованого майна "разом з відшкодуванням". Одночасно пролунали вимоги переглянути виданий Тимчасовим урядом закон про свободу страйків, запобігти втручанню робітників у господарське життя підприємств і розпорядчі функції адміністрації. З'їзд утворив постійний представницький орган —Раду промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства (Протофіс).

Збройні сили Української Держави
Аграрна політика уряду
Становище робітничого класу
Народна боротьба з окупантами
Національно-культурна політика
§ 8. Зовнішньополітичний курс Української Держави
Переговори про мир з радянською Росією
Бессарабське питання
Кримське питання
Холмщина і Підляшшя
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru