Історія України - Коваль М.В. - Переговори про мир з радянською Росією

Переговори про мир з радянською Росією

Як уже зазначалося, Раднарком зобов'язувався визнати незалежність УНР і укласти мир з Центральною Радою. Поки сторони домовлялися про місце майбутніх переговорів, у столиці України стався переворот. Голова радянської делегації X. Г. Раковський та його заступник Д. 3. Мануїльський приїхали в Київ у травні 1918 р. на чолі делегації з 18 консультантів та експертів. Голова української делегації С. П. Шелухін мав у своєму розпорядженні вісім комісій (фінансову, культурну, комунікаційну та ін.), які готували рекомендації з конкретних питань.

Переговори проводилися з української сторони українською мовою, з радянської — російською. Все сказане тут же перекладалося на мову іншої сторони. Але Шелухін, хоча народився на Полтавщині й брав активну участь в українському громадянському житті з 1905 р., українську мову тільки починав вивчати. Перекладач часто не розумів, що той хотів сказати, і перекладав по-своєму. Тоді Шелухін, який володів російською мовою краще за перекладача, поправляв його. Шануючи дипломатичний етикет, Раковський залишався иезво-" рушним.

12 червня було підписано прелімінарну (попередню) угоду про припинення стану війни і поновлення залізничних і поштово-телеграфних комунікацій. Українська Держава здобувала право заснувати консульства в багатьох містах Росії.

Найбільш складним пунктом подальших переговорів було питання про державний кордон. С. П. Шелухін висунув аргументи економічного й етнографічного характеру щодо включення до складу України північних повітів Чернігівщини, західних і південно-західних повітів Курської й Воронізької губерній, а також Донецького вугільного басейну з районом Таганрога. Радянська делегація висловила згоду з етнографічним підходом до визначення приналежності території, але висунула претензії на чотири повіти Чернігівської губернії, всі південні повіти Курської й Воронізької губерній і навіть на частину Харківської та Катеринославської губерній. У Донбасі Раковський окреслив лінію поділу, що відступала на захід від етнографічної лінії на відстань від 125 до 200 верст. Тактику голови радянської делегації можна було зрозуміти: залишити під контролем гетьманського режиму лише територію, фактично захоплену німцями, і не більше.

У доповідній записці про хід переговорів, яка адресувалася урядові, Шелухін заявив, що Раднарком розпочав переговори, бо змушений був підкоритися умовам Брестського миру, але проводить їх формально, без зацікавленості в кінцевому підсумку. "Російська делегація потопила всю роботу в нескінченних балачках",— такий був висновок. Справді, відповідно до вказівок В. І. Леніна Раковський затягував переговорний процес і вичікував розвитку подій у світовій війні, яка наближалася до кінця.

У вересні Раковський і Мануїльський почали зустрічатися з В. К. Винниченком, який уже готував повстання проти гетьманського режиму. За спогадами Винниченка, радянська делегація зобов'язувалася визнати самостійність поновлюваної УНР, а він, зі свого боку, гарантував легальну діяльність більшовиків в Україні. На початку жовтня переговори перервалися. За домовленістю сторін у силі залишалися прелімінарні умови миру.

Бессарабське питання

У війну на боці Антанти Румунія вступила тільки в серпні 1916 р., а вже на початку березня 1918 р. вона поспішила укласти мир з немалими для себе територіальними втратами на користь Австро-Угорщини. Відразу після цього, користуючись війною в Україні, вона компенсувала себе анексією Бессарабії. Так виникло бессарабське питання.

Коли румунські війська ввійшли у Кишинів, прем'єр-міністр УНР В. Голубович звернувся до Німеччини і Румунії з нотами протесту. Аргументуючи зацікавленість свого уряду долею Бессарабії, він вказав, що з її північній частині живуть переважно українці і вони ж переважають серед багатонаціонального населення території між гирлами Дунаю і Дністра. Голова уряду Центральної Ради заявляв, що будь-яка зміна колишнього російсько-румунського кордону глибоко порушує політико-економічні інтереси УНР. Голова Центральної Ради М. Грушевський також засвідчив: з української сторони ніхто не має претензій на ті частини Бессарабії, в яких більшість становить молдавська народність; йдеться лише про ті території, де молдавани не мають абсолютної більшості, тобто про північну частину Бессарабії й полудневу.

Після приходу до влади гетьманський, уряд перервав дипломатичні відносини з Румунією, які вже почала укладати Центральна Рада, прагнучи вирішити бессарабське питання мирним шляхом. Одним із перших його розпоряджень була заборона вивозу до країни-агресора будь-яких товарів. Тільки через півроку, коли виникла потреба в контактах з Антантою, Скоропадський пішов на укладення тимчасової торговельної угоди. В Румунії були дипломатичні представництва держав Антанти, і гетьман сподівався на посередництво її уряду на переговорах. Розв'язання бессарабського питання вирішили відкласти до кінця світової війни.