Історія України - Мельник А.І. -
Княжа доба української історії

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

1. Передумови створення Київської Русі. Етапи розвитку.

2. Політичний устрій, економічні відносини, соціальний склад населення Київської Русі.

3. Причини занепаду та розпаду Київської держави.

4. Галицько-Волинське князівство - спадкоємець Київської Русі.

Починаючи розгляд даної теми потрібно підкреслити, що витоки давньоруської державності губляться у далекій історії східного слов'янства. У давнину землі східних слов'ян простягалися від далекого озера Гльмень на півночі й майже до Чорного моря на півдні. !сторичним центром східного слов'янства здавна було Середнє Подніпров'я, де проживали літописні поляни. Східними сусідами полян були сіверяни, далі знаходилися землі радимичів, в'ятичів. На захід від полян розміщувалися древляни, дреговичі. Західні межі розселення східнослов'янських племен сягали Прикарпаття, де мешкали хорвати, і ріки Західний Буг, вздовж течії якої тягнулися землі дулібів. Північну групу слов'янських племен становили кривичі, полочани і словени новгородські. Межі їхнього розселення охоплювали Верхнє Поволжя, простори Валдая, побережжя Західної Двіни та басейну Гльменя й Чудського озера. У межиріччі Дністра і Дунаю у південно-західному Причорномор'ї проживали тиверці, сусідами яких - на схід від Дністра - були уличі.

Головною формою суспільної організації східних слов'ян напередодні утворення Київської держави були союзи племен та племенні княжіння. Кожне з цих утворень було окремою етнічною групою з визначеною територією, властивими їй елементами матеріальної культури, побуту і звичаїв. Територіально-політичні утворення східних слов'ян характеризуються сучасною наукою як об'єднання зі сталою територією і зародками державності.

Перший етап утворення східнослов'янської держави відноситься до середини I тис. н.е., а можливо й до більш раннього часу. Він збігається з тим періодом, коли одна з груп східнослов'янських племен, відома в джерелах під назвою антів, створила своє політичне об'єднання - Антський союз, яке відіграло важливу роль в історії Східної та Південно-Східної Європи. Це об'єднання було ще не досить тривке і в VII ст., як зазначалося вище, розпалося під ударами аварів. Але воно відіграло значну роль в історичній долі східних слов'ян, у складанні їх державності.

Дальші етапи історії східнослов'янської державності відображені в наших джерелах недостатньо. Очевидно, після розпаду антського об'єднання, а можливо й поряд з ним, у різних частинах східнослов'янської території виникали інші об'єднання або державні утворення. Спираючись на свідчення арабського географа аль-Балхі (850-934), ряд істориків вважає, що напередодні утворення Київської держави на її території існувало три політичних об'єднання - Куябія, Славія і Артанія. Перше було об'єднанням придніпровських слов'ян із центром у Києві (по арабські Куяба). Друге - об'єднання новгородських слов'ян, які і в літопису називалися словенами. Можливо у цьому випадку мова йде про ширше об'єднання, на чолі якого стояли новгородські слов'яни. Визначити третє з цих об'єднань важче через недостатню ясність самого джерела. Більшість дослідників вважає, що Артанія знаходилася в Приазов'ї і Причономор'ї, де пізніше було Тмутараканське князівство епохи Київської Русі. Дехто з істориків взагалі не поділяє думки щодо можливого існування подібного об'єднання.

Суспільно-політичний устрій цих об'єднань набував характерних рис, притаманних вищій стадії родоплемінного ладу - воєнній демократії. Спочатку верховним органом племінного самоуправління було віче. Подальший розвиток родоплемінної організації обумовлював появу спочатку виборної, а пізніше - спадкової князівської влади, що ставала вищим виконавчим органом племінного управління. У сферу її компетенції входили керівництво фінансами, судові і релігійні функції.

Проведені дослідження дають підставу стверджувати, що внутрішня соціально-економічна еволюція східних слов'ян, зокрема, досягнутий ними на цьому етапі рівень розвитку продуктивних сил і соціальних відносин, суспільний поділ праці об'єктивно зумовили зародження феодальних відносин, становлення і розвиток ранньокласової держави.

Наступним кроком на шляху утворення Київської держави можна вважати виникнення ранньодержавних об'єднань у дніпровських і приільменських слов'ян, відповідно з центром у Києві та Новгороді.

Конфедерація слов'янських і неслов'янських земель у Північній Русі увібрала до свого складу землі словен новгородських, кривичів, чуді і мері. Ці племена, як сповіщається в літописі, під 859 р. змушені були платити данину варягам, які приходили за нею із-за моря. Варяги не мали тут постійних пунктів представництва своєї влади - вони здійснювали лише епізодичні набіги, збираючи данину "від мужа". Згідно з оповіддю літописця, 862 р. населення земель північноруської конфедерації відмовило варягам у виплаті данини і спільними зусиллями вигнало їх за море. Однак, звільнившись від зовнішньої експансії, ці племена стали ворогувати між собою. Місцеві правителі, не бажаючи поступитися своїми правами один перед одним, вирішили пошукати собі володаря на стороні. Так на новгородському князівському столі утвердилася варязька правляча династія на чолі з князем Рюриком.

Ця літописна розповідь довгий час була головним аргументом для тверджень істориків-норманистів про норманське походження давньоруської правлячої династії, а відтак і державності. Не заперечуючи факт запрошення у Новгород князя Рюрика, зауважимо, що ця подія була наслідком внутрішнього суспільно-політичного розвитку конфедерації північноруських земель, на службу до якої він був поставлений. За часів раннього середньовіччя найманці-варяги залучалися на державну службу в багатьох країнах тогочасної Європи. До того ж питання про етнічне походження Рюрика остаточно не з'ясовано. Не виключно, як вважає відомий дослідник Толочко П. П., що він міг бути із північно-західнослов'янського міста Реріка, від якого і отримав своє ім'я.

Виникнення ранньодержавного об'єднання у дніпровських слов'ян відбувалося в інших історичних умовах. Область Середнього Подніпров'я була давнім державотворчим осередком. У своєму соціально-економічному, політичному і культурному розвитку вона помітно випереджала інші східнослов'янські землі. На зламі VIII-IX ст. на цій території в результаті внутрішньополітичної консолідації дніпровських слов'ян складається ранньо-державне об'єднання - "Руська земля" з центром у Києві. Його первісним територіально-політичним осереддям було полянське племінне княжіння.

Це об'єднання стало саме тим територіальним і політичним ядром, навколо якого зростала Давньоруська держава. На чолі цього об'єднання стояла місцева, а саме полянська, правляча династія. Територіальні межі "Руської землі" IX ст. включали землі, що згодом, у XI-XII ст. увійшли до складу Київського, Чернігівського і Переяславського князівств. Єдність території цього об'єднання ґрунтувалася вже не на родоплемінній спільності, а на політичній, яка складалася у результаті поширення влади, панування та ідеології києво-полянської знаті. Локалізація "Руської землі" чи Русі у Середньому Подніпров'ї підтверджується не тільки археологічними, а й матеріалами писемних джерел.

Об'єднання на початку 80-х років IX ст. південного і північного утворень східного слов'янства стало заключним етапом у процесі формування відносно єдиної Давньоруської держави - Київської Русі (назву дав М.Грушевський).

У своєму розвитку Київська Русь пройшла три головних етапи:

Перший, дістав в історичній науці назву "збирання земель", тобто це період виникнення і становлення держави. На цей період припадає правління таких князів - Олега (882-912), Ігоря (912-945), Ольги (945-964), Святослава (964-972). Характерними ознаками цього періоду стали наступні:

- формування території держави та централізація влади (до складу Русі ввійшли землі деревлян, сіверян, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, в'ятичів та ін.);

- ствердження Русі на міжнародній арені (вдалі війни з Візантією, заведення дипломатичних стосунків із європейськими державами);

- боротьба із кочовиками (спочатку із Xазарським каганатом, а після його послаблення - із печенігами).

У цілому рівень консолідації держави на той час був недостатнім, малоефективним було управління нею. Адже велика територія, розпорошеність населення ускладнювали процес централізації держави, вимагали великих зусиль для захисту земель від сусідів, утримання в покорі племінних князів. Тому Русь цієї епохи була ще аморфною державою.

Другий період - розквіт та піднесення держави (кінець X - середина XI ст.). Він припадає на час князювання Володимира Великого (980-1015) та Ярослава Мудрого (1019- 1054). Ознаки цього періоду:

- завершення процесу формування території Київської Русі;

- проведення реформ, спрямованих на зміцнення державного управління (адміністративна, військова, судова тощо);

- перетворення християнства на державну релігію;

- активізація зовнішньополітичної діяльності, домінування дипломатії над зброєю;

- поступове оформлення руського кодексу правових норм ("Закон земляний" за Володимира, "Руська правда за Ярослава);

- високий розвиток культури.

Третій період - період поступового занепаду та розвалу держави. Він розпочинається після смерті Ярослава Мудрого. Цей період позначений:

- послабленням влади великого князя;

- посиленням деценетристських тенденцій в середині держави;

- постійними міжусобними війнами князів,

- частими нападами половців.

Ці процеси посилилися з оформленням феодальної вотчини та закріпленням окремих князівств за конкретними князівськими династіями (рішення Любенького з'їзду 1097 р.). На короткий час припинити розвал держави вдалося Володимиру Мономаху (1113-1125), але після смерті його сина Мстислава (1132) Київська Русь практично припинила своє існування як єдиний державний організм, розпавшись на окремі князівства-держави.

За своїм політичним устроєм Київська Русь належала до ранньофеодальної монархії. З розширенням території держави зміцнювалася влада великого князя, традиційне віче (народні збори) втрачало своє значення. Поступово на Русі утворилася складна система васально-ієрархічних відносин. Вищий щабель у ній зайняв "великий князь руський", який уважався власником землі і уособлював собою державу. До його компетенції входило: охорона кордонів; керівництво військовими походами; збір данини; судочинство щодо васалів, дружинників, вищих посадових осіб; військово-дипломатична діяльність; будівництво шляхів; охорона торговельних шляхів; придушення заколотів; поширення християнства; скликання княжих з'їздів; призначення на вищі посади; видання уставів, уставних грамот та інших законодавчих актів.

У залежності від "великого князя" перебували "світлі князі", що володіли князівствами, землями, великими містами і уособлювали державну владу на місцях. Як правило, це були сини або інші близькі родичі великого князя. Загалом вони виконували ті ж функції, що й великий князь, але у межах відведеної їм території. Дрібними феодалам - васалам князів належали невеликі містечка й села. З часом влада місцевих князів посилювалася, нівелюючи вплив великого князя.

Студентам варто звернути увагу на значні успіхи в розвитку землеробства, ремесла й торгівлі, на те, що за часів князів Володимира Великого й Святослава Мудрого Русь стала однією з наймогутніших, найбагатших і найкультурніших країн тодішнього світу, територія якої простягнулася від Карпат до Волги, від Балтики до Причорномор'я й Приазов'я. Велике значення в цьому мала праця й талант людей, які не знали рабства; багатство землі; вигідне географічне положення. У цілому позитивним фактором розвитку держави було остаточне запровадження християнства. Xоч воно й порушило язичницьку гармонію сприйняття природи простою людиною, з ним пов'язані значні досягнення культури й освіти, а також швидка інтеграція Київської Русі в європейську цивілізацію.

Особливе місце в цій темі займає питання "Галицько-Волинське князівство". Об'єднавши у 1199 р. Галичину й Волинь, а пізніше Київське князівство, князі Роман (онук Володимира Мономаха), а згодом і Данило Романович фактично створили нову державу, яку історики розглядають вже як українську. Майже всі сучасні українські території до Чорного моря і Дунаю входили до складу цього князівства, яке стало могутньою державою Європи. На його чорноземах здавна розвивалися землеробство й скотарство. Високого рівня досягло ремесло (обробка заліза, ювелірна справа, гончарне виробництво, будівництво тощо), зростали міста - Перемишль, Галич, Володимир-Волинський, Теребовль, Львів, Xолм та ін. (понад 80 міст у XIII ст.), жваво велася торгівля (сіль), здійснювалася активна зовнішня політика.

Виступивши проти золотоординців, Данило Галицький (1228- 1264) став першим королем, а його онук Юрій знову прийняв титул короля Русі. Загалом Королівство Русі, як називали Русь після 1253 р., було більш незалежним від орди і менш ізольованим від Європи порівняно з Північно-Східними землями.

Розвиток Галицько-Волинського князівства був зумовлений його вигідним географічним положенням: близькість до європейських торговельних шляхів і віддаленість від "дикого поля". Так було до середини XIV поки могутність цієї держави не була остаточно підірвана її сусідами. У 1340 р. зі смертю останнього з гілки українських князів Юрія II вона втрачає рештки незалежності.

Таким чином, Галицько-Волинська держава зробила значний внесок у збереження етнічної й культурної цілісності українського народу, бо після занепаду Києва вона більше ніж століття відігравала головну роль у політичному й торгово-економічному житті українських земель. Галицько-Волинська держава успадкувала політичну традицію Київської Русі, збагативши, розвинувши її у контексті тогочасних європейських тенденцій.

Литовсько-польська доба української історії (XIV - Перша Половина XVII ст.)
Козацько-гетьманська держава та її зносини із зовнішнім світом (1648 - кінець XVII ст.)
Україна в складі російської та австрійської імперій (кінець XVIII - початок XX ст.)
Україна напередодні та в роки першої світової війни
Українська революція і альтернативи державотворення в 1917-1920 рр.
Міжвоєнний період в історії українського народу (1921-1939 pp.)
Україна у другій світовій війні
Радянська Україна в 1945-1991 роках
Україна в умовах розбудови незалежної держави
Рекомендована Література
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru