Історія України - Пасічник М.С. -
Гетьман Пилип Орлик. Конституція прав і свобод Запорозького війська.

Після поразки під Полтавою разом з Мазепою емігрувало понад 50 провідних представників старшини, понад 500 козаків з Гетьманщини та понад 4 тисячі запорозьких козаків. Це була перша політична еміграція України.

Пилип Орлик походив з давнього чеського роду. Народився він 11 жовтня 1672 р. в селі Косуті Ошмянського повіту біля м. Вільно (Вільнюс) у Литві. Закінчив Києво-Могилянську академію, де під керівництвом відомого професора Степана Яворського Пилип глибоко вивчав філософію, ораторське мистецтво, латину, вправно поводився зі словом — і усним, і письмовим. В академії навчали мовній вправності, складанню листів, договорів, лаконічно і логічно викладати свої думки. Спочатку (з 1692 р.) він працював консисторським писарем у Київській митрополії, пізніше — у гетьманській канцелярії. 1698 р. він одружився з Ганною Гер-цик, донькою полтавського полковника Павла Герцика. Це зблизило його з козацькою старшиною. Серед гетьманських довірених керівників він займав особливе місце.

Після Полтавської битви він разом з Мазепою покинув Україну.

У липні 1709 р. в Бендерах, де зупинився Мазепа зі своїм військом, Пилип Орлик творить свою знамениту Конституцію. Це була, як доводять історики, взагалі перша конституція у світі. З погляду розвитку української державної ідеї це унікальний документ. Він дає глибоке розуміння правового регулювання питань справедливості, захисту особи, облаштування державного ладу і спокою в Україні та міждержавних стосунків.

Пилип Орлик був політиком, який розумів справжні колоніальні цілі царизму і який визначив роль України у збереженні спокою і рівноваги в Європі.

Конституція Пилипа Орлика — політичний і правовий документ загальнолюдської цінності. Він був першим із українських державних діячів, які шукали підтримки у держав Західної Європи. У "Виводі прав України" аргументовано стверджував, що Україна є вільною державою. Як вільна і незалежна вона уклала договір вічного миру з Туреччиною, з Кримським ханством, а також ввійшла в договір, укладеним Б. Хмельницьким з Швецією І королем Кар лом XII.

Доказом незалежності української держави, як стверджував Пилип Орлик, є й договір Хмельницького з царем 1654 р. Але царський уряд, не дотримуючись угоди, крок за кроком позбавляв українську державу і її людей прав і вольностей. Царські війська встановили у козацькій державі деспотичний царський режим. Договір 1654 р. став для них прикриттям.

"Головний принцип, — продовжує П. Орлик, — народ завжди має право протестувати проти гніту і привернути уживання своїх стародавніх прав, коли матиме на це слушний момент". Таким моментом він вважає допомогу шведського короля Карла XII Іванові Мазепі.

15 квітня 1710 р. при обранні Орлика гетьманом укладено "Пакти і Конституцію прав і вольностей Запорозького війська". Ця конституція містить кілька статей. Перша присвячена питанням віросповідання, тут затверджуються права православної церкви, друга — питанням національного суверенітету і кордонів (кордон має бути установлений, як був за Хмельницького, по річці Случ). Запорозькому війську треба повернути його володіння Трахтемирів, Кодак, Келеберда, Переволочна та землі над Ворсклою, московські укріплення треба знести.

Окрема стаття присвячена організації влади, самоврядуванню. Влада гетьмана регламентується: він не абсолютний володар, державні справи вирішує спільно з генеральною старшиною. До Генеральної ради входили старшина, городові полковники та по одному козакові від кожного полку. Старшині й Раді надавалось право виступати проти гетьмана, коли він перевищував свої повноваження чи брав на себе права інших. Створювався Генеральний суд. Він мав розглядати спірні справи, конфлікти. Державний скарб складається окремо від гетьманського, вводилась посада генерального підскарбія. Місцева влада (полковники, сотники та інші) вибирається громадянами і затверджується гетьманом.

У конституції чітко зафіксовано соціальні права козаків і посполитих людей, щоб на них не наклали непосильних податків, не примушували до надмірних робіт. Козацькі вдови і сироти оточувались піклуванням, гетьман мав стежити за їх забезпеченням.

Мала бути створена спеціальна комісія для ревізії державних земель, якими користується старшина, для перевірки справи купців і орендарів, які позбавлялись від податків, та регулювання обов'язків і права оренди, виділення підвід на громадські роботи, ярмаркові справи. Усе це мало стати правовою основою регулювання внутрішнього життя та дипломатичних стосунків.

Вчитавшись у статті конституції, спостерігаємо прогресивні для тих часів підходи: демократична організація влади, її виборність на всіх рівнях, поділ на законодавчу (Генеральна рада), виконавчу (адміністративну) та судову.

Особлива турбота у цьому проекті була про простих людей (козаків і посполитих), вдів, сиріт. Гетьман мав піклуватись про них, зменшувалась їх соціальна експлуатація.

"Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького війська" — документ колективної політичної думки запорожців, П. Орлика, представників старшини. Генеральним обозним у Орлика був Іван Ломиковський, Генеральним суддею — Клим Довгополий, Генеральним писарем — Іван Максимович, Генеральними осавулами — Григорій Герцик і Федір Миронович. На чолі Запорозького війська тоді стояв Кость Гордієнко. Конституція вступала в дію за умови перемоги і визволення з-під московського гніту.

Орлику вдалося організувати допомогу Туреччини, татар, донських козаків, шведського короля у виступах проти царського війська. Він навіть здобув перемогу, а Петро І ледве не був взятий в полон. Але згодом Туреччина уклала договір з царем і визвольна місія провалилася. Лівобережна Україна залишилася за Росією, на Правобережній залишилися поляки. Розладналися взаємини з Січчю.

Пилип Орлик організував широку європейську акцію для організації визволення України. Він звернувся до країн Європи з "Маніфестом до європейських урядів". Завоювання Росією України він розцінював як похід проти європейської культури. Завойовницька політика російського царизму становила загрозу для всієї Європи. Збереження рівноваги було можливим тільки за наявності сильної, єдиної незалежної Української держави.

П. Орлик вів величезну дипломатичну роботу і сам, і через старшину, і з допомогою сина Григорія. Але політична ситуація була не на користь України. Пилипа Орлика чекало тривале життя на чужині. Помер він у 1742 р.

Література

Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1995. — Т. 7. — 628 с; Нью-Йорк, 1957. — Т. 8.; Ч. 1. — 336 с; Т. 9. — Кн. 2. — 609 с.

Гуржій О. Українська держава в другій половині XVII— XVIII ст.: кордони, населення, право. — К., 1996. Гетьмани України. — К., 1991.

Дашкевич Я. Павло Тетеря — незрозумілий гетьман (1662— 1665) // Неопалима Купина. — 1995. — № 1, 2.

Дашкевич Я. П. Тетеря // Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. — К., 1995. — Вид. 2.

Крип'якевич І. Бібліографія. Нові праці з історії Гетьманщини XVII ст. // Записки НТШ. — Т. 144, 145.

Крип'якевич J. Історія Української держави XVІ—XVIII ст. (Літографічні лекції, читані у Львівському університеті). — Л., 1922.

Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик. — К., 1991.

Мазепа. — К., 1993.

Мазепа /. і Москва. — К., 1994.

Млиновецький Р. Боротьба Росії і Польщі за Україну // Нариси політичної історії. — Канада, 1953.

Модзалевський В. Перший військовий підскарбій (1663—1669). Роман Ракушка-Романовський // Записки історично-філологічного відділу Української Академії наук. — К., 1919. — Кн. 1.

Оглоблин Н. Воеводские "вестовые отписки" XVII в. как материал для истории Малороссии // Киевская старина. — 1885. — Т. 12.

Пасічник М. Україна в добу Руїни. — Л., 2002.

Швидько А. Борьба городов Украины за осуществление решений Переяславской Рады. — Днепропетровск, 1983.

Яворницький Д. Історія Запорозьких козаків. — К., 1990. — Т. 2.

Яковлів А. "Статті Б. Хмельницького" в редакції 1659 р. // Ювілейний збірник ВУАН на пошану акад. М. Грушевського. — К., 1929.

Розділ 10. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА XIV—XVII СТ. НАЦІОНАЛЬНИЙ ОДЯГ: НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО В МОДЕЛЮВАННІ; ВИШИВАННЯ ТА ТКАЦТВО
Суспільно-політичні та історичні умови національно-культурного відродження.
Звичаї та обряди українського народу.
Розвиток мистецтва в XVI—XVII ст. та його характерні риси.
Народне пластичне мистецтво.
Декоративний розпис та орнаментика.
Семантика народних художніх образів.
Формування традиційного одягу українців.
Український одяг XVI—XVII ст.
Особливості народного строю.