Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. -
13. Галицько-Волинська держава в останній третині XIII — першій половині XIV ст.

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

По смерті короля Данила Романовича Галицько-Волинська держава, незважаючи на деяку внутрішню децентралізацію в останній третині XIII ст., залишалася єдиною ще майже століття. З самого початку її формально очолював Василько Романович (1264—1269), котрого решта князів шанувала як "отця і господиня". Він княжив на Волині, а сини Данила — у Галичині.

Наступником Василька Романовича на волинському престолі став його син Володимир (1270— 1289), Він мало займався зовнішньополітичними справами і залишив по собі пам'ять як покровитель освіти і культури. Значні кошти віддавав на спорудження храмів, міст, замків. Ще за життя Володимир Василькович передав свої землі двоюрідному братові Мстиславові Даниловичу, а коштовності, посуд, одяг заповів незаможним людям.

Серед Даниловичів найенергійнішим правителем виявився Лев (1264—1301), який намагався продовжити державницьку політику батька. Він підтримував тісні дипломатичні зв'язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом. Однак, якщо цього потребували національні інтереси, то, не вагаючись, розпочинав проти них збройну боротьбу. Зокрема, Лев Данилович здійснив кілька походів на Литву та ятвягів, відвоював в Угорщини частину Закарпаття з Мукачевим (бл. 1280), а у Польщі — Люблінську землю (бл. 1292). Завдяки цим надбанням територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю її історію. Водночас Лев змушений був визнати залежність від Золотої Орди.

На межі XIII—XIV ст. єдність Галицько-Волинської держави було відновлено. Наступник Лева Даниловича — його син Юрій І (1301—1308 (1315)) виступає вже як одноосібний правитель з королівським титулом. Джерела змальовують його правління як добу розквіту, спокою та економічного добробуту країни. Високим був міжнародний авторитеті Галицько-Волинського королівства, свідченням чого стало утворення в 1303 р. окремої Галицької митрополії.

Після смерті Юрія І галицько-волинська спадщина перейшла до його синів Андрія і Лева (1308 (1315)— 1323). Вони сприяли зовнішній торгівлі,! насамперед між галицько-волинськими і польськими купцями, домагалися забезпечення торговельних • відносин з Балтикою. Активною була їх боротьба проти ординців. Ймовірно, в одному з походів брати загинули. Оскільки жоден з них не мав синів, то з їхньою смертю династія, яку започаткував князь Роман Мстиславич, припинилася.

З припиненням династії Романовичів розпочинається поступовий занепад Галицько-Волинської держави. Знову посилюються політичні впливи галицького боярства, яке протидіяло встановленню міцної князівської влади, зростає втручання у внутрішні справи іноземних країн, насамперед Польщі, Угорщини та Литви.

Саме внаслідок компромісу між місцевими боярами і правителями згаданих країн останнім, самостійним володарем Галицько-Волинської держави в 1325 р. було обрано 14-річного княжича Болеслава, сина мазовецького князя Тройдена та Марії, сестри попередніх правителів Андрія та Лева. Він прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава (1325—1340). Новий правитель виявився активним поборником зміцнення своїх володінь. У пошуках міжнародної підтримки намагався налагодити добрі відносини з Тевтонським орденом, Золотою Ордою та Литовським князівством. У внутрішній політиці підтримував міста, спираючись на які, намагався обмежити боярські впливи та зміцнити князівську владу. Однак протистояння з боярами завершилося трагічною смертю Юрія II, яка активізувала боротьбу Польщі, Угорщини і Литви за українські землі.

Тим часом бояри, побоюючись вторгнення поляків, проголосили новим галицько-волинським правителем одного з литовських князів Любарта-Дмитра (1340—1349), який прийняв віру, мову та звичаї місцевого населення і був одружений з дочкою Юрія II. Правда, влада нового князя над Галичиною була суто номінальною і фактично поширювалася лише на територію Волині. Галицькою землею управляла група бояр, на чолі якої стояв Дмитро Дедько, що прийняв титул "старости й управителя Руської землі".

Перебіг подій на галицько-волинських землях викликав невдоволення Польщі, яка, уклавши союз з Угорщиною, у 1340 р. вдерлася в Галичину, але місцеве населення за допомогою татар вибило нападників. Восени 1349 р. Польща, домовившись з Ордою, здійснила новий похід проти Галицько-Волинської держави, внаслідок чого остання припинила існування. Галичина і Холмщина остаточно були приєднані до Польської держави. Закарпаття опинилося у складі Угорського королівства. Землі між Дністром і Прутом, у т. ч. територія сучасної Буковини, відійшли до Молдавського князівства. Решта земель — Волинь, Поділля, Київщина, Переяславщина, Чернігово-Сіверщина — поступово увійшли до складу Великого князівства Литовського.

Серед причин занепаду Галицько-Волинської держави були: монголо-татарське іго, деструктивна політика боярської олігархії, припинення княжої династії, агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви. Значення цієї, за словами історика С. Томашівського, "першої чисто української політичної організації" полягає в тому, що вона після занепаду Києва на ціле століття продовжила державницькі традиції Київської Русі й стала головним політичним центром для українських земель, уберегла від передчасного завоювання та асиміляції український етнос, що формувався, сприяла його консолідації, зміцненню та усвідомленню власної самобутності.

14. Культура України княжої доби (IX—XIV ст.)
15. Литовсько-Руська держава: формування, устрій, суспільно-політичні відносини
16. Польська експансія
17. Національно-культурний рух в Україні середини XIV — першої половини XVII ст.
18. Берестейська унія, її причини та наслідки
19. Зародження українського козацтва: причини та сутність. Реєстрові козаки
20. Запорізька Січ — вільна козацька республіка
21. Українське козацтво в боротьбі з турецько-татарською експансією. Петро Сагайдачний
22. Народні виступи проти Речі Посполитої під проводом Криштофа Косинського та Северина Наливайка
23. Козацько-селянські повстання першої половини XVII ст.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru