Козацькі вожді України - Сушинський Богдан -
Богдан Микошинський. Гетьман запорізького козацтва.

Щойно козаки, що їх Зборовський залишив на Савранщині, повернулися на Січ, як перед ними постало завдання: треба визволяти з полону побратимів, що опинились у турецькій неволі під час боїв на Бузі! Тому обрали вони за гетьмана (1584 р.) Богдана Микошинського, рішучого й досвідченого офіцера, який не раз ходив з козаками в море.

Швидко спорядивши флотилію з чайок, новий гетьман повів її під Очаків. На щастя, турецькі кораблі, які нещодавно брали участь у нападі на військо Зборовського, все ще були там. Не маючи вірогідної інформації про наміри козаків, турки чекали подальшого розвитку подій. Але козаки тривалого часу їм на це не дали. їхня флотилія виринула з-за обрію настільки несподівано, а напад був таким раптовим і добре спланованим, що запорожці зуміли взяти на абордаж геть усі галери, що перебували в цей час у затоці. І визволили майже всіх полонених.

Коли зараз, у наші часи, виникає питання, чи Існував на Чорному морі український флот, ми завжди повинні пам'ятати, що він жив і діяв з часу заснування Запорізької Січі. І складався з легких бойових кораблів, що базувались у пониззі Дніпра, а флотилії з них раз у раз ходили на Крим, Дністер і Дунай. Досягали подеколи й північного узбережжя Туреччини. Тож нічого дивного нема в тому, що козацька флотилія під проводом Богдана Микошинського потопила турецький флот під Очаковом.

У Стамбулі розгнівались. Султан надіслав королю Польщі погрозливого листа, в якому вимагав приборкати козаків, бо інакше буде війна. Король відрядив на Січ свого особистого представника, офіцера Глембицького. Його завданням було: стежити, щоб козаки не нападали на турків і татар, а хто не слухатиметься - повертати "на волость ", тобто до сіл і містечок. Проте Глембицький, мабуть, не зорієнтувавшись до пуття в ситуації, повівсь занадто різко. А козаки - то козаки. Загін супроводу перебили, а самого королівського посланця втопили в Дніпрі.

За такого повороту подій, очевидно, й сам Стефан Баторій спитав себе: король я тут, чи не король?! Козаки, збагнувши, що можуть опинитися між двома ворожими арміями - польською і турецько-кримською — сказали королеві: "Пардон. Перестаралися. Буває". І, "назнак покори", Богдан Микошинський зрікся булави. Ясна річ, і козаки, і король, та й сам султан, розуміли, що цей реверанс - не більше, ніж дипломатична гра. Одначе всі вдали, що інцидент вичерпано.

Що ж до самого Микошинського, то його козацька кар'єра на цьому не скінчилася.

* * *

"Поневолений народ підводиться з колін не тоді, коли він убиває б собі страх перед гнобителями; не тоді, коли його переповнює ненависть до них; і навіть не тоді, коли здобуває збройну перемогу над ворогами. По-справжньому народ випростовується, коли починає зневажати поневолювачів, оскільки поневолювачі народів тільки зневаги й варті".

Богдан Сушинський

Достеменно відомо, що 1549 року кошовим отаманом на Січі був той-таки Богдан Микошинський. У цей час Туреччина розпочала війну з Австрією. Туркам пощастило захопити Угорщину, і вони вже підступалися до столиці імперії - Відня. Довідавшись, що через Дніпровський лиман вони перекидають до Очакова об'єднані турецько-татарські війська, козаки спорядили флотилію з 50 чайок і теж вирушили під Очаків.

Турецький флот виявився надто великим і могутнім, щоб з ним можна було ставати до відкритого бою. Тож для нападу на нього козаки дочекалися ночі. Елемент несподіванки теж прислужився: потопивши кілька кораблів та перебивши або полонивши екіпажі взятих на абордаж, козаки повернулися на Січ.

З іменем Богдана Микошинського пов'язана і подія надзвичайної міжнародної ваги, що мала місце в червні 1594 року. Стурбований тим, що Туреччина захопила всі генуезькі колонії на узбережжі Середземного моря, окупувала Угорщину і загрожує Відню, а також починає витісняти з європейського простору Іспанію, Папа Римський Григорій XIII звернувся до австрійського імператора Рудольфа II з пропозицією терміново сформувати загальноєвропейські війська, здатні протистояти мусульманській навалі.

А чия б допомога була найдійовішою в такій боротьбі? Звичайно, українських козаків. Для переговорів з ними папа відрядив спеціального посла. Але той, діставшись лише на Поділля, їхати далі через безкраї степи не наважився. В чому одверто й зізнався.

Зате посол імператора Рудольфа II Еріх Лясота виявився хоробрішим і наполегливішим. Саме в той час, коли кошовий отаман Б. Микошинський вирушив у похід під Очаків, цей відважний чоловік зумів пробитися через степ і дочекатися повернення кошового з переможного походу. За традицією тих часів, Лясота, на знак поваги до запорізького війська, вручив кошовому від імені імператора військовий прапор, певну суму грошей та срібні сурми. Мовою тогочасної дипломатії це означало: імператор радий бачити козаків під своїми прапорами і своїми союзниками.

А на словах Лясоті належало вмовити козаків негайно вирушити до Угорщини. Туди ж бо вже прибула кримська орда, а ніхто так добре не міг протистояти татарам, як українські козаки. Похід склався для Микошинського невдало: татар і турків виявилося забагато. Проте Лясоті, що прибув на Січ ще 9 червня 1594 року, довелося чекати повернення Микошинського до 18 червня. А вже 20 червня отаман скликав раду. Однак, зібравшись на неї, козаки не погодилися негайно вирушати в похід, оскільки на той час їх налічувалося десь близько 3 тисяч. Малувато. І справа не в тому, що козаки звикли брати чисельністю. Аж ніяк. Просто вони звикли дивитися на речі реально. А реальність була такою, що до Угорщини треба пробиватися через Молдову та Валахію, а там панують турки. Отже нападів та втрат дорогою не минути. Стримувало козаків і те, що в листі, зачитаному Лясотою, імператор не викликала ніяких зобов'язань щодо козаків, зокрема стосовно платні, матеріального та збройного забезпечення. Погодилися на тому, що допомога козацтва полягатиме в активізації бойових дій на Чорному морі та в причорноморських степах. І рішення це здається тверезим і цілком логічним.

Козаки слова дотримали. Своїми бойовими діями вони змушували турків і татар тримати значні військові сили поблизу Криму й Очакова, заважали переправляти підкріплення, завдавали відчутних втрат турецькому флотові.

Завдяки листові Микошинського до полковника Підвисоцького, дослідники здобули інформацію про ранній період діяльності Криштофа Косинського. Ще в травні 1586 року Микошинський повідомляв про донесення Косинського " з Низу, від Тавані та від городків" про намір орди, на чолі з ханом, переправитися через Дніпро і здійснити похід в Україну. Ця інформація допомогла козакам належно підготуватися до наступних боїв. Одне слово, ім'я гетьмана, а згодом - кошового отамана Богдана Микошинського повинне залишатися не тільки в пам'яті українців, а якоюсь мірою і в пам'яті загальноєвропейській.

Кафа (сучасна Феодосія). З гравюри XVIII ст

Михайло Ружинський. Князь, гетьман запорізького козацтва.
Гаврило Полуботок. Кошовий отаман запорізького козацтва.
Василь-Костянтин Острозький. Князь, полководець, громадський діяч.
ЗАХАР КУЛАГА, кошовий отаман запорізького козацтва.
Криштоф Косинський. Гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.
Лук'ян Чорнинський. Гетьман запорізького козацтва.
Войтих Чановицький. Гетьман запорізького козацтва.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ.
Северин Наливайко. Гетьман українського козацтва, гетьман повстанської армії.
Григорій Лобода. Кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман повстанської армії.