Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан -
Петро Сорочинський, кошовий отаман, полковник Війська Запорізького.

Петро Сорочинський, кошовий отаман, полковник Війська Запорізького.

Цей кошовий отаман приречений був увійти в історію козацтва та України вже хоча б тому, що за його отаманування сталося перше зруйнування росіянами Запорізької Січі. Воно викликало величезне обурення не лише козацтва, а й усього українського народу і надовго посіяло ворожнечу між українцями й росіянами. Але до зруйнування Січі ми ще повернемося...

Уперше Петро Сорочинський став кошовим 1707 року — по тому, як козацтво позбавило булави його попередника отамана Тимофієнка. Новий кошовий товариству подобався: справедливий, розсудливий, у словах та діях поміркований. І, можливо, він ще довго був би при булаві, аж тут сталася несподіванка: на Січ прибув Кіндрат Булавін. Він підняв на Дону повстання проти російського уряду і тепер закликав запорожців до спілки.

Але Сорочинський умить зміркував, що коли до повстанців приєднаються запорожці на чолі з кошовим, це вже означатиме війну з Росією. А ні Запоріжжя, ні загалом Україна, гетьманом якої був проросійськи настроєний - на той час - Мазепа, до такої війни не готові. Одне слово, кошовому не забракло мудрості втримати своїх козаків від авантюри. Оскільки ж Булавіна це не влаштовувало і він спробував самотужки збунтувати козацтво, то Сорочинський спровадив його з Січі в Кодак.

Не розуміючи всієї складності політичної обстановки, козацька сірома обурилася з поведінки кошового і відібрала в його клейноди. На отамана гукнули Костя Гордієнка. Втім, на подив сіроми, Гордієнко теж досить тверезо оцінив обстановку і дозволив козакам іти до Булавіна, але тільки -за власним бажанням, так би мовити, поодинці. Щоб мати змогу будь-якої миті довести і гетьману, і цареві, що кошовий та старшина в цій ситуації безсилі: козаки - люди вільні, куди хочуть, туди йдуть. Дальші події підтвердили передбачення Сорочинського. Авантюрі Булавіна справді дуже скоро настав кінець. Шкода лишень, що всі запорозькі козаки - понад півтори тисячі, - що приєдналися до повстанців Дону, полягли в боях із царськими військами, бо повстання, як і гадав Сорочинський, було геть непідготовленим. Козаки вже почали звикати до Гордієнка-кошового, але на початку 1709 року він повів частину козацтва на з'єднання з військом гетьмана Мазепи, а відтак - і військом Карла XII. Відчуваючи, що похід цей буде тривалим і ще не відомо чим закінчиться, козаки, які лишилися на Січі, скликали Раду й знову обрали кошовим Сорочинського.

Посилаючись на історика Голикова, що вклав "Доповнення до діянь Петра Великого" (1791 рік), Д. Яворницький доводить до нашого відома цікаву річ: "Цар, повідомлений про такі вибори кошового в Січі, зрадів, бо особисто знав Сорочинського, як "хорошего человека". Якщо Голиков і Яворницький під поняттями "особисто знав" мають на увазі, що Петро І справді був особисто знайомий з Петром Сорочинським, то можна припустити, що свого часу цей полковник перебував у складі якогось посольства, що проводило переговори з царем. Але в будь-якому випадку ми розуміємо, що цей кошовий мав серед росіян авторитет.

На чому він базувався?

Як не дивно, але почав Сорочинський своє нове врядування з того, що розпорядився: "Усім козакам, які пішли в похід з колишнім кошовим Гордієнком, наказів останнього не виконувати і негайно повернутися на Січ". Ясна річ, така постановка питання дуже імпонувала росіянам. Але не сподобалася запорожцям. Настільки, що коли зібрали з цього приводу Раду, кошовий від їхнього імені мусив оголосити, що запорозьке козацтво виступає проти російського царя, а отже - за шведів. Тобто питання про непослух Гордієнкові і повернення на Січ відпало саме собою.

Але тут сталося те, чого так побоювався Сорочинський: цар наказав полковнику Яковлеву взяти війська і знищити Січ. Полковник підняв три полки і, приєднуючи місцеві гарнізони, пішов з ними з Києва на Запоріжжя. Він спалив містечко Келеберду, штурмом здобув Перевалочну й нарешті наблизився до Січі. Як відбувався сам штурм Січі, про це ми поговоримо згодом, коли розповідь торкнеться наказного кошового Якима Богуша. Що ж до Сорочинського, то, дізнавшись про криваві розправи у Келеберді й Перевалочній, де росіяни вирізали все населення, він зі своїм джурою (ад'ютантом), без супроводу та охорони, подався до Криму кликати хана на поміч козакам. Хан, звичайно, радий був нагоді завдати шкоди росіянам, до яких завжди ставився вороже, але пам'ятав про договір Росії з Туреччиною. Якби він зараз пішов проти російського війська, у Стамбулі йому б цього не пробачили.

Можна уявити собі стан Сорочинського, коли він, ні з чим повернувшись із Криму, побачив, що й Чортомлицької Січі не стало. На її місці стояла тільки залога з російських солдатів та козаків полковника-зрадника Галагана. Кошовий подався до ватаги, яка підшукала собі нове становище - там, де в Дніпро впадає річка Кам'янка. Місцина для спорудження нової Січі здалася кошовому годящою: дві річки, острови, плавні, болота... Тобто саме те, що й потрібно для січового табору, щоб зручно було тримати оборону. Сюди поступово почали сходитись козаки, що вирятувалися в час розгрому Січі, та ті, що перед боєм мали справи поза нею — на річках, у зимівниках, на пасіках...

А невдовзі почали повертатися й запорожці, що вціліли після Полтавської битви, проте не захотіли йти з Мазепою в еміграцію. І тоді Сорочинський знову подався до Криму просити, щоб хан узяв Січ під свою протекцію. І хан погодився. Це примусило росіян замислитися: чи ж варто нападати на Січ, провокуючи на війну не лише козаків, а й татар?

Незабаром козаки перейшли у ще надійніше місце - Олешки (поблизу сучасного Цюрупинська), тобто на територію, підлеглу Туреччині. Проте переселення в Олешківську Січ відбувалося вже за кошового Малашевича, якого в травні 1728 року замінив К. Гордієнко.

Яким Богуш, наказний кошовий отаман запорізького козацтва.
Йосип Кириленко, кошовий отаман запорізького козацтва.
Іван Малашевич, кошовий отаман запорізького козацтва.
Павло Полуботок, наказний гетьман України.
Данило Апостол, полковник миргородський, гетьман України.
Кирило Розумовський, граф, гетьман Лівобережної України, генерал-фельдмаршал.
Іван Білецький, кошовий отаман запорізького козацтва.
Григорій Лантух, кошовий отаман запорізького козацтва.
Пилип Федорів, кошовий отаман запорізького козацтва.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ