Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан -
Василь Незамаївський, кошовий отаман Задунайського запорізького козацтва.

Василь Незамаївський, кошовий отаман Задунайського запорізького козацтва.

Частенько кошовим отаманам доводилося ризикувати не тільки на війні, а й у складних політичних рішеннях; важачи авторитетом, порядністю, своєю відповідальністю перед козацтвом. Саме в такій ситуації опинився Василь Незамаївський. Достеменно не відомо: належав він до тих козаків, котрі в юності ще встигли пройти гарт на Запорозькій Січі, чи ні, але традиції січові запорозькі він шанував ревно і свято.

В цей час Росія в черговий раз готувалась до війни з Туреччиною. Побоюючись, що українські козаки виступатимуть на боці Стамбула, російський уряд вирішив привернути їх на свій бік. Комендантом Ізмаїла був тоді - йдеться про 1826-1827 роки, коли кошем урядував Василь Незамаївський, отаман, чиє життя справді ще тільки належить дослідити, якщо тільки це виявиться можливим, адже літописів цього козацтва не те що не збереглося, їх просто не існувало. Наскільки наші козаки полюбляли шаблю, настільки вони сахалися пера. На жаль...

...Так ось, комендантом Ізмаїла був російський генерал Тучков. Діставши від уряду листа, адресованого козакам, він довго міркував, яким побитом передати його на Січ, аж доки йому не спало на думку скористатися послугами свого знайомого і союзника, австрійського консула в Галаці. Ідея виявилася вдалою: консул зробив усе можливе, щоб лист досяг адресатів.

Що ж було в тому листі? Пропозиція перейти на бік Росії. Усім, хто повернеться на терени Російської імперії, обіцяли землю, право прилучатися до місцевого козацтва, усілякі пільги. Воно ніби й принадно. Проте кошовий розумів, що перейдуть далеко не всі. Тим козакам, що живуть на Січі, зробити це не важко. Але, що діяти тим, котрі живуть селами, мають господарство, - тобто задунайським городовим козакам? А ще він добре розумів, що турки зганятимуть злість на тих, хто зостанеться; можуть навіть згарячу вчинити різанину. До того ж, Незамаївський, як і чимало інших козаків, не хотів служити Російській імперії ще й з принципових причин: не забув, що це росіяни зруйнували Запорізьку Січ, що це через них стільки українців опинилися на чужинській землі.

Одне слово, на Раді старшини, що відбулася одразу по тому, як лист потрапив на Січ, Незамаївський рішуче виступив проти переселення за Дністер. Тим паче, що й російський уряд, як це вже не раз траплялося у минулому, міг без будь-якого сорому порушити свої обіцянки й не дати переселенцям ні землі, ні пільг, а просто записати в кріпаки (так воно, власне, й ставалося з козаками, що поверталися в Україну; осідаючи на певних землях, вони перетворювалися на підневільних тих поміщиків, яким ці землі належали).

Полеміка між прихильниками повернення під "високу царську руку*, і тими, хто волів залишатися на турецьких берегах, була гострою, а роздуми і вагання козаків - пекучими. Для себе кошовий отаман вирішив твердо: на поклон до російських генералів він не піде, накликати на все задунайське українство гнів турків не буде. Та, водночас, він бачив, що й заборонити значні частини козаків повернутися на лівобережжя Дунаю він не зможе.

Для нього не було дивиною, що чимало задунайців уже звернулося до російського командування з проханням прийняти їх на службу. "Тільки з 1825року новоросійський генерал-губернатор князь Воронцов, отримавши подібні прохання запорожців, які втекли під виглядом рибалок на човнах, а тепер нарочито прислали для того свого депутата, значкового товариша Каверія Чернявського, - повідомляє А. Скальковський, - доповів про це монарху, питаючи дозволу прийняти цих людей. З височайшої згоди їхній депутат був відпущений назад у Болгарію (?) і вивів звідти більше 100 запорожців" які осіли в Бесарабії й захотів інших вчинити так само...* Слухаючи його виступ на раді та листа російського командування, сивочолі запорожці пригадували слова пісні, складеної саме з приводу подібних "зазивних* листів:

Ой, пише москаль та й до кошового:

-"А йдіте до мене жити, ой, я дам землю та по-прежньому

- а по Дністер границю".

Oй брешеш, брешеш ти, вражий москалю:

а ти хочеш обманити: ой, як підемо ми у твою землю,

ти будеш лоби голити...

(тобто віддавати в солдати - Б.С.).

Обравши таку принципову позицію, Василь Незамаївський на тому ж таки колі подякував товариству за довіру і відмовився виставляти свою кандидатуру на наступний термін отаманування, визнавши за краще зостатися серед звичайної старшини. Тобто він не бажав виявлятися Ініціатором розколу. Одначе ситуації це не змінило. Його відмовою негайно скористався основний, давній суперник" одверто проросійськи налаштований старшина Йосип Гладкий, котрий тільки й чекав нагоди, щоб підхопити булаву кошового і податися з козацтвом на лівий берег Дунаю, до росіян.

Можна не сумніватися в тому, що до загону Й. Гладкого, який перекинувся під високу царську руку, Незамаївський не приєднався. Але й на чолі тих козаків, котрі залишилися на правобережжі, теж не став. Відтак подальша доля його невідома.

Йосип Гладкий, кошовий отаман Задунайського козацтва, засновник та кошовий отаман Азовського козацтва, генерал-майор російської армії.
Олексій Безкровний, військовий отаман, наказний військовий отаман Чорноморського козацького війська, генерал-майор російської армії.
Григорій Рашпиль, наказний отаман Чорноморського козацького війська.
Яків Кухаренко, кошовий отаман Азовського козацтва, наказний отаман Чорноморського козацького війська, генерал-майор, драматург, фольклорист.
Іван Попко, генерал-майор козацьких військ, один із перших істориків Чорноморського козацького війська.
Андро-Олександр Ланжерон, граф, генерал від інфантерії російської армії, генерал-губернатор Новоросійського краю, головнокомандуючий Бузьким та Чорноморським козацькими військами.
Григір Орлик, граф, генерал-лейтенант французької армії часів Людовика XV генерал-ад'ютант польського короля, один з найталановитіших французьких полководців XVIII століття. Оборонець відродження запорізького козацтва та незалежності України.
Слово до України. Замість післямови.
Академік БОГДАН СУШИНСЬКИЙ (Про автора )
ВСТУП