Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан -
Олексій Безкровний, військовий отаман, наказний військовий отаман Чорноморського козацького війська, генерал-майор російської армії.

Олексій Безкровний, військовий отаман, наказний військовий отаман Чорноморського козацького війська, генерал-майор російської армії.

Короткий виклад біографії цього славетного, легендарного військового отамана та козацького генерала в "Довідковій книжці Імператорської Головної квартири" розпочинається словами: "Олексій Данилович Безкровний був одним із найхоробріших отаманів Чорноморського війська на Кубані. Доблесний отаман був сином обер-офіцера Чорноморського війська й отримав домашню освіту. Фізична сила" спритність й особиста відвага дали йому можливість прославитися на службі геройськими подвигами і виявити блискучі здібності воєначальника".1

З інших джерел дізнаємося, що походив Олексій Безкровний (прозваний козаками "Безсмертним") із давнього січового роду. І був цей козарлюга - велетенського зросту, могутньої статури; справді володів дивовижною силою і велетенським здоров'ям, яке допомагало йому досить швидко одужувати після тяжких ран, котрі для інших людей виявлялися б смертельними. Навіть маючи кілька поранень, він, зазвичай, продовжував битися, а сама поява його на полі бою наводила на горців жах, оскільки вони вважали, що людина ця заворожена від смерті. Безкровний однаково добре володів рушницею, шаблею та пікою. Козаки звикли бачити його перших лавах, він завжди сміливо врубувався в гущу ворогів, ведучи за собою найхоробріших козаків та надихаючі все своє воїнство та мужність, на перемогу.

Службу свою козацьку Олексій Безкровний розпочав і 1800 році, п'ятнадцятилітнім підлітком. Знову ж таки, велетенський зріст та дивовижна фізична сила вже тоді дозволяли йому служити й битися нарівні з дорослими козаками. Відтак, у шістнадцять років він уже брав участь в бою ; горцями. Таких боїв і сутичок у нього було чимало. Проте по-справжньому майбутній отаман прославився в 1810 році, під час Закубанського походу чорноморських козаків, котрі діяли спільно з російськими військами. Навесні цього року, в одному з боїв, він був тяжко поранений в плече кулею, котра перебила йому кістку. Могло здатися, що на цьому військова кар'єра козака Безкровного завершиться, але вже наприкінці того ж таки року він знову повернувся у стрій і під час першого ж бою з черкесами засвідчив особисту хоробрість! дивовижну, надлюдську силу.

За цей бій він був відзначений Похвальною грамотою від імені монарха, тобто, як мовиться в його послужному списку, "отримав монарше благовоління" у услід за яким рядовому Безкровному було присвоєно офіцерське звання хорунжого. Наступного року, все ще продовжуючи брати участь в Закубаяському поході, Безкровний отримав друге "монарше благовоління", а в 1812 році був підвищений до сотника. Ще через місяць його перевели до гвардії, надавши чину гвардійського поручика.

Разом із багатьма іншими козаками-чорноморцями, Олексій Безкровний взяв участь у франко-російській ("Вітчизняній* для росіян) війні 1812-1814 років. Особисто для нього війна ця розпочалася з того, що на початку року він був переведений поручиком до Чорноморської гвардійської сотні. А під час появи французьких військ в Росії, вже командував цією сотнею" маючи чин штабс-ротмістра. Випало майбутньому отаманові побувати і на Бородинському полі. Історія цієї битви засвідчує, що Безкровний очолив атаку двох взводів своєї піхотної сотні, і під сильним артилерійським вогнем французів пробився до однієї з їх батарей. Захопивши батарею, козаки розвернули гармати і відкрили вогонь по відступаючому ворогові. Цей та інші подвиги Його не залишилися непоміченими: одразу після битви Безкровного було підвищено в чині до ротмістра і нагороджено іменною золотою шаблею. Саму ж сотню було відзначено срібними сурмами, - існував і такий засіб заохочення окремих підрозділів.

Уже тоді слава хороброго українського козака була такою, що в 1813 році його перевели до особистого конвою імператора Олександра 1, тобто він став офіцером його особистої охорони, що було проявом величезної довіри. Того ж року, в битві під Лейпцігом, де козаки у складі російської армії стримували наступ війська Наполеона, Безкровний повів у бій козаків-чорноморців, атакуючи авангард кінноти маршала Нея. Навіть зазнавши поранення кулею (пройшла навиліт, із пошкодженням ребра), він продовжував залишатися в строю, вражаючи всіх своєю мужністю, витримкою і фізичною силою.

Інший на місці ротмістра Безкровного одразу ж після битви виявився б надовго прикутим до ліжка, але цей велетень уже через місяць знову був у діючій армії і зумів прославитися в битві при Кульмі. Поблизу цього німецького містечка козаки діяли в складі російського корпусу Остер-мана-Толстого (17 тисяч осіб), котрий заступив шлях корпусу французького генерала Вандама, що поспішав на допомогу корпусу маршала Макдональда. Упродовж одного дня, 17 серпня 1813 року, росіяни витримали три великі атаки французів, втративши при цьому понад 6 тисяч солдатів. Навіть сам командуючий - російський генерал Остерман-Толстой, був тяжко поранений, він лишився без лівої руки, відтак командування корпусом прийняв генерал Єрмолов. Наступного дня на допомогу росіянам прибув 4 4-тисячний корпус генерала Барклая-де-Толлі, героя Бородинської битви, завдяки чому росіяни все ж таки зуміли домогтися рішучої перемоги: понад 10 тисяч французів загинуло, близько 12 тисяч потрапило в полон. До речі, полоненим виявився і сам генерал Вандам.

Що ж стосується Олексія Безкровного, то ця битва запам'яталася йому на все життя. Під час однієї з атак на французьку батарею, він був поранений картеччю в бік. Рана була тяжкою.

вона не заживала упродовж усього його життя. Проте навіть з цією раною він продовжував залишатися в строю. Вражене мужністю та хоробрістю, російське командування підвищило його в чині до полковника гвардії і нагородило орденом Святого Володимира з бантом. Дісталася йому й ще одна нагорода: майже два місяці полковник Безкровний стояв зі своїм козацьким полком на Єлисейських полях Парижа (де був табір козаків-чорноморців), милуючись чарівним містом, парижанками, та ностальгійно сумуючи за Кубанню.

В1815 році, після завершення війни з Наполеоном, полковник Безкровний повернувся на Кубань-Чорноморію, під командуванням військового отамана Федора Бурсака. Незважаючи на тяжкі поранення і на те, що картечна рана — пам'ять про битву Цід Кульмою - все ще кровоточила, він очолює козацький корпус, що складається з 9 кінних та піших полків і, за наказом з Петербурга, розпочинає низку закубанських походів проти горців.

Ми не торкатимемося зараз проблеми справедливості організації подібних походів та політики імперської Росії на Кавказі - це тема окремої, складної розмови. Вплинути ж на загальну імперську політику полковник Олексій Безкровний не міг, та, задля справедливості, скажемо: й не прагнув. Він залишався солдатом, для якого наказ - є наказ, і його треба виконувати. А про те, що виконував він цей наказ сумлінно, свідчить вже хоча б той факт, що, відзначаючи дії козацького корпусу, імператор Олександр І нагородив отамана-полковника діамантовим перетнем та наказав виплатити 5 тисяч рублів преміальних, що на той час було досить значною сумою. Одним із видів нагороди виявилося і тривале закордонне відрядження полковника, якому з 1823 по 1827 рік довелося стояти зі своїм полком українських козаків у Царстві Польськім (під такою назвою входила тоді Польща до складу Російської імперії), на кордоні з Прусією. Й оскільки козаки мали великий досвід охорони значно небезпечнішого та неспокійнішого кордону по Кубані, то за стан польсько-прусського кордону в Петербурзі могли не хвилюватися. До речі, відзначився Безкровний в Польщі не лише як командир полку, але й тим, що разом зі своїми козаками врятував польське містечко Млаву від винищення вогнем. Коли там з якихось причин розпочалася велика пожежа козаки кинулися рятувати жителів та майно цього міста. Відомо також, що якось він верхи на коні кинувся у штормове море і врятував від загибелі кількох польських рибалок.

Призначаючи в 1827 році полковника Безкровного командувачем військами всієї Чорноморської кордонної лінії, тобто всім кордоном між Чорноморським козацьким війсь* ком та горцями, російський уряд, безсумнівно, враховував і бойовий досвід його, і досвід несення прикордонної служби на Кавказі та в Царстві Польськім. Крім того, він був призначений командуючим всіма військами, які перебували на території Чорноморії (до речі, територію, яку посідали українські козаки на Кубані, в російських документах офіційно називали саме так - • Чорноморіеюь). Але за таких посад О. Безкровному важко було ділити свої повноваження з отаманом Чорноморського козацького війська. Вихід із цього становища було знайдено щонайрадикальніший: 27 вересня 1827 року Урядовому Сенату було дано Височайший імператорський Указ про призначення полковника Безкровного військовим отаманом Чорноморського козацького війська. Між іншим, зазначу, що, незважаючи на свої високі посади, Олексій Безкровний все ще залишався лише в чині полковника, що, звичайно, викликає подив. Однією з причин цього може слугувати той факт, що, маючи незалежні погляди та круту вдачу, він погано ладнав з місцевим російським генералітетом. І незабаром це перейшло у пряме протистояння з князем Паскевичем Єриванським, що був імператорським намісником на Кавказі.

Та це сталося згодом. А поки що полковник Олексій Безкровний приймає командування Чорноморським козацтвом. До речі, він був останнім із отаманів, хто називався "військовим ".312 листопада 1830 року він уже називався наказним і відтоді всі наступні отамани були лише наказними, тобто призначуваними російським сенатом. Щойно прийнявши справи, Безкровний виявив, що його попередник та адміністрація військової канцелярії припускалися серйозних зловживань, з якими розпочав безкомпромісну боротьбу. А це одразу ж викликало невдоволення і в частини старшин, і в російського, звиклого до хабарництва, генералітету.

Свою участь в російсько-турецькій війні 1828-1829 років козаки-чорноморці розпочали з оборони кубанського кордону від великого загону черкесів. Розраховуючи на допомогу турків, горці вирішили відтиснути росіян та чорноморських козаків від Кубані і повернути собі всі ті землі, з яких їх було вигнано. Проте це їм не вдалося: цього разу вони знову зазнали гіркоти поразки. Сам Безкровний, командуючи Тимановським козацьким загоном, прийняв на себе основний удар. Під час облоги Анапи, фортецю якої захищав турецький гарнізон, князь Меншиков наказав полковнику Безкровному прийняти командування над передовим загоном козаків та регулярних військ. У боях під Анапою він не раз демонстрував виняткову хоробрість, але найбільше прославився 28 травня 1828 року, коли з трьома сотнями козаків зумів відрізати значний загін турків від воріт фортеці і винищити його. Подвиги отамана були настільки вражаючими, що за перемогу під Анапою Олексію Безкровному було пожалувано чин генерал-майора та нагороджено орденом Святого Георгія 4 ступеня. У боях під цим містом були задіяні чотири піших козацьких полки та кінно-артилерійська рота. Бсі вони були відзначені спеціальними прапорами, які свідчили про їх звитягу.

А загалом, участь українських чорноморських козаків у цій війні боями під Анапою не обмежилася. Два кінні полки під командуванням полковників Заліського та Завгороднього, а також піхотний полк Животовського відзначилися в боях на Дунайському театрі бойових дій, зокрема, в битвах під Браілою, Силістріею та Андріанополем.

Повернувшись після завершення війни в рідну Чорноморію, генерал Безкровний формує загін козаків і здійснює ще дві великі експедиції проти горців, під час яких, як зазнається в його послужному списку, "винищив шість аулів*. Винищення аулів, ясна річ, не робить йому честі, але вже, що було, те було. Особливо відзначився він під час другого Закубанського походу, що відбувся в 1831 році. Командуючи в складі військ генерала Емануеля загоном козаків, він діяв у місцевості, що називалася Земля Шапсугів, у якій славився своєю хоробрістю місцевий князь Цомоколо, який очолював боротьбу горців проти росіян.

Одного разу, вистеживши колону козаків" котра змушена була розтягнутися гірською ущелиною майже на десять верст, горці напали на неї і, перебивши частину гармашів, захопили кілька гармат. Дізнавшись про це, Безкровний з незначним загоном кинувся на горців, розвіяв їх, відбив гармати і почав переслідувати відступаючих. Та в цей час горці теж отримали підкріплення і виявилося, що генерал Безкровний, якого кавказці добре знали й ім'я якого навівало на них жах, опинився в оточенні великої кількості ворогів. Кількома пострілами горці вбили під генералом коня, але він зумів піднятися з-під кінського крупу й, озброєний пікою та пістолетом, прийняв бій: один проти кількох десятків ворогів. Уже першим пострілом він убив самого Цомоколо, а двох джигітів з його охорони заколов пікою. Бажаючи захопити його живим, горці посікли шашками ратище, але генерал вихопив свою шашку і, завдаючи нелюдських ударів, поклав ще кількох своїх ворогів.

Коли загін козаків пробився до нього, Безкровний уже ледве стояв на ногах, оскільки тіло його було зранене шашками. За цей подвиг, та й взагалі, за участь в експедиціях проти горців, генерал Безкровний був нагороджений золотою, прикрашеною діамантами, шаблею з написом "За хоробрість*. Цей бій виявився для отамана Безкровного останнім. Бін був настільки зраненим, що вже не міг і далі брати безпосередню участь у боях та походах. Відтак, усю енергію він націлив на будівництво на правому березі Кубані лінії прикордонних укріплень, одне з яких згодом назване було в його честь - Олексіївським.

Хтозна, скільки ще справ та задумів зумів би здійснити отаман Безкровний, але в цей час конфлікт його з царським намісником на Кавказі князем Паскевичем зайшов настільки далеко, що той видає наказ про увільнення наказного отамана від посади. До того ж, Паскевич звинуватив Безкровного у всіляких зловживаннях, яких той нібито припустився за час свого отаманства й, особливо, під час зведення укріплень. Про те, що при дворі імператора не вірили в його зловживання, свідчить вже хоча б той факт, що в "Довідковій книжці Імператорської Головної квартири" з приводу цього записано, що Безкровний обіймав посаду наказного отамана "до 12 листопада 1830, всіма силами викорінюючи виявлені в військовій адміністрації зловживання*.2

Тобто йдеться про те, що це отаман боровся зі зловживаннями, але нічого не мовиться про його власні зловживання, яких принаймні серйозних, очевидно, й не було. І ще зауважу, що автори "Довідкової книжки", мабуть, припустилися неточності. Якщо свій останній подвиг Безкровний, як вони зазначають, здійснив у 1831 році, то він не міг бути звільнений з посади в листопаді 1830 року, бо тоді виходить, що в рейд він вирушив, уже будучи відстороненим від обов'язків отамана. Проте далі упорядник говорить; "Останньою діяльністю його (тобто Безкровного - Б.С.) була побудова за Кубанню укріплень... Незабаром він потрапив під опалу князя Паскевича і був відсторонений від посади отамана війська Чорноморського".

З інших джерел відомо, що помер Олексій Безкровний у віці 48 років. Якщо зважити, що козацьку службу він розпочав в 1800 (а не в 1880, як помилково зазначається у "Малиновому клині" Дмитра Білого), маючи всього 15 років, то елементарні підрахунки показують, що помер він 1833 року. Очевидно, саме цього року, або, може, й 1832, його і було відсторонено від посади, після чого він тяжко захворів і невдовзі помер.

Прикметно, що весь свій значний капітал генерал заповідав на будівництво в Катеринодарі притулку для старих, зранених та покалічених козаків. Й умов цього заповіту було дотримано: в Катеринодарі й досі стоїть зведений на кошти отамана великий двохповерховий особняк, в котрому розташовується цей притулок. А ще дослідники підрахували, що славний козак-чорноморець генерал-майор Олексій Безкровний примудрився взяти участь аж у 13 війнах і в 100 великих битвах! Чому міг би позаздрити будь-який славетний полководець.

26 червня 1904 року, наказом Військового відомства, ім'я Олексія Безкровного було присвоєне 1-му Таманському полку Кубанського козацького війська. Полк цей проіснував до Громадської війни в Росії (1917-1922) і був розформований комуністичним режимом разом з усім Кубанським козацьким військом.

Григорій Рашпиль, наказний отаман Чорноморського козацького війська.
Яків Кухаренко, кошовий отаман Азовського козацтва, наказний отаман Чорноморського козацького війська, генерал-майор, драматург, фольклорист.
Іван Попко, генерал-майор козацьких військ, один із перших істориків Чорноморського козацького війська.
Андро-Олександр Ланжерон, граф, генерал від інфантерії російської армії, генерал-губернатор Новоросійського краю, головнокомандуючий Бузьким та Чорноморським козацькими військами.
Григір Орлик, граф, генерал-лейтенант французької армії часів Людовика XV генерал-ад'ютант польського короля, один з найталановитіших французьких полководців XVIII століття. Оборонець відродження запорізького козацтва та незалежності України.
Слово до України. Замість післямови.
Академік БОГДАН СУШИНСЬКИЙ (Про автора )
ВСТУП
ЧАСТИНА І. ЗАХІДНА ЄВРОПА ТА ПІВНІЧНА АМЕРИКА: ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ
Розділ 1. Міжнародні відносини