Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. -
"Велика коаліція"

У результаті позачергових парламентських виборів 18 вересня 2005 р. склалася "натова ситуація" між двома коаліційними таборами: ні ХДС/ХСС-ВДП, ні СДПН-"Союз 90/ Зелені" не отримали необхідної більшості депутатських мандатів для формування уряду. ХДС/ХСС набрали 35,2% голосів (226 мандатів), СДПН - 34,3% голосів (222 мандати), ВДП - 9,8% голосів (61 мандат), "Союз 90/Зелені" - 8,1% голосів (51 мандат), ПДС - 8,7% голосів (54 мандати). Після двомісячних напружених переговорів між провідними партіями в листопаді 2005 р. досягнено угоди про утворення "великої коаліції" між СДПН і ХДС/ХСС. Канцлером уперше в історії Німеччини стала жінка - голова ХДС Анґела Меркель. Уряд базувався на паритетному представництві партій-учасників. До складу уряду входили 7 міністрів від СДПН і 6 міністрів від ХДС/ХСС. Віце-канцлером і міністром праці в уряді став Франц Мюнтеферінґ (СДПН), який у листопаді 2007 р. вийшов із уряду з особистих мотивів.

Утворення "великої коаліції" засвідчило, що важливим чинником у коаліційній стратегії німецьких партій в даному випадку виступили не стільки політично-ідеологічні розбіжності в програмах великих партій, скільки тактичні міркування, система стійких зв'язків між колишніми партнерами по коаліції. Однак "велика коаліція" - вимушене утворення, стійкість і тривалість якого залишається під питанням із огляду на значні програмно-ідеологічні відмінності.

У внутрішній політиці А. Меркель мала намір продовжити курс реформ Ґ. Шрьодера, але "іншими способами". Серед важливих внутрішньополітичних заходів уряду А. Меркель було проведення у вересні 2006 р. реформи федералізму, яка внесла найбільші від часу заснування ФРН зміни в Основний закон країни. По-новому були врегульовані відносини між федерацією і землями. А. Меркель ставить собі за мету створення робочих місць та підтримку економіки за рахунок зменшення соціальних допомог. Та попри ці наміри перші роки її перебування на посаді збіглися з масовими звільненнями працівників таких корпорацій як "Airbus", "Nokia", "Siemens". У перші роки правління "великої коаліції" в економіці Німеччини настало пожвавлення, почав зростати рівень зайнятості. Однак безробіття надалі залишається масовим: чисельність безробітних у 2006 р становила 10,8% робочої сили, при тому у старих федеральних землях цей показник становив 9,1%, а в нових землях сягнув 17,3%. У 2007 р. зростання економіки становило 2,5%. Однак у 2008 р. економічний розвиток сповільнився, а восени країна вступила в смугу економічної рецесії. Початок їй поклала фінансова криза, перші вияви якої спостерігалися вже наприкінці літа. Тоді великих втрат зазнала низка земельних банків та деякі іпотечні банки. На підтримку банківської сфери виступив уряд, який почав виділяти кошти для порятунку тих банків, що опинилися на межі краху. 13 жовтня кабінет міністрів прийняв перший антикризовий пакет в обсязі 500 млрд євро, основне призначення якого - стабілізація фінансового ринку в країні.

Тим часом восени 2008 р. банківська криза наблизилася до реального сектора економіки. Першими про зменшення продажів оголосили автомобілебудівні підприємства, які почали переводити своїх працівників на скорочений робочий графік. Припинили роботу десятки підприємств хімічного концерну BASF. Поглиблення кризи наприкінці року сповільнило темпи зростання ВВП у 2008 р. майже удвічі. Економіка Німеччини зросла у цьому році лише на 1,3%.

Німеччина брала участь у спільних зусиллях країн Європейського союзу, спрямованих на подолання кризи. На зустрічі у верхах 12 грудня 2008 р. Євросоюз прийняв пакет задля стимулювання кон'юнктури на суму 200 млрд євро. Берлін готовий виділити для цих цілей 50 млрд євро. Антикризова програма уряду, що має на меті підтримання економіки на тлі глобальної фінансово-економічної кризи, передбачає низку узгоджених заходів: зниження прибуткового податку, зменшення внесків у лікарняні каси, підтримання системи освіти, збільшення допомоги з безробіття для громадян із дітьми та ін.

Найскладнішою внутрішньою проблемою держави надалі залишається справа практичного об'єднання двох частин Німеччини.

Держава за 17 років вклала в соціальну сферу, розвиток інфраструктури, освіту, будівництво східних земель величезні кошти на загальну суму близько 1,5 трильйона євро. Однак ці зусилля не дали очікуваних наслідків. Модернізація виробництва спричинила безробіття; у пошуках працевлаштування найактивніша частина населення уже вирушила й продовжує виїжджати на Захід. Тобто якість робочої сили, порівняно із Західною Німеччиною, ще більше впала, через що і без того низька інвестиційна привабливість східних земель знизилася. Загальна демографічна тенденція на землях колишньої НДР невтішна. Ще за часів соціалізму природний приріст був нульовим, а після об'єднання і зовсім став негативним. Народжуваність знизилася, до чого додалася еміграція. Внаслідок всього цього за останні 17 років кількість населення Східної Німеччини скоротилася на 17%.

У зовнішній політиці уряду А. Меркель домінували традиційні напрямки. А. Меркель демонструвала послідовну підтримку американського курсу. Уряд продовжував лінію на розвиток європейської інтеграції. Безумовним успіхом німецької політики було опрацювання та ухвалення під час головування Німеччини у Раді Європейського Союзу в першій половині 2007 р. Договору, що має на меті замінити європейську конституцію. У квітні 2008 р. Європейський договір ратифікував Бундестаг.

Уряд "великої коаліції" підтримує приязні стосунки з Ізраїлем. 18 березня 2008 р. А. Меркель виступила з промовою в Кнессеті Ізраїлю, яку розпочала на івриті. Вона підкреслила історичну відповідальність Німеччини перед Ізраїлем, зазначивши при цьому, що безпека єврейської держави входить в інтереси Німеччини.

А. Меркель, будучи в опозиції, критикувала Ґ. Шрьодера за надмірну підтримку російського президента Володимира Путіна і твердила, що займе жорсткішу позицію стосовно Росії в разі її обрання на посаду канцлера. Однак, після того, як А. Меркель очолила уряд ФРН, німецько-російські відносини не зазнали жодних особливих змін. Характер цих стосунків суттєво позначається, зокрема, на ставленні Німеччини до України.

Уряд Німеччини доволі стримано ставиться до євроатлантичних намірів та прагнень України. Зміні цього становища не сприяє обмін візитами найвищих керівників обох держав. 8 лютого 2007 р.

з офіційним візитом Німеччину відвідав Президент України Віктор Ющенко. 21 липня 2008 р. столицю України відвідала Ангела Меркель. Візит канцлера, який тривав кілька годин, за оцінками спостерігачів, носив чисто символічний характер.

Головною подією у внутрішньополітичному житті Німеччини 2009 р. стали чергові парламентські вибори. Готуючись до виборів, провідні політичні сили сформували свої політичні програми, основне місце в яких відводилось планам подолання наслідків економічної кризи. Основним пунктом урядової програми партійного союзу ХДС/ХСС, очолюваного А. Меркель, став проект податкової реформи, яку передбачено здійснити у два етапи. Реформа покликана послабити податкове навантаження на родини з середнім та низьким доходами. Прибутковий податок у процесі реалізації реформи має бути знижений з 14% до 13%, а в подальшому до 12%.

Суперники християнських демократів з лівоцентристського табору йшли на вибори зі своїми планами боротьби з наслідками кризи. СДПН, кандидатом на пост канцлера від якої виступав Франк Вальтер Штайнмаєр, висунула програму, що передбачала створення 4 млн робочих місць до 2020 р. шляхом інвестицій в екологічно чисті джерела енергії та підвищення кваліфікації звільнених робітників.

Виборча кампанія проходила за явної переваги впливів серед громадянства блоку ХДС/ХСС та його лідера А. Меркель. Опитування громадської думки свідчили, що християнських демократів підтримують 36% респондентів, що забезпечувало їм комфортний відрив від соціал-демократів (23%). Ще вищим був особистий рейтинг А. Меркель: понад 60% населення вважали, що вона повинна залишитися при владі. Зате її конкурент у боротьбі за посаду канцлера - Ф. В. Штайнмаєр мав рейтинг популярності лише близько 20%.

Такі показники довіри до А. Меркель були в очевидній суперечності з проблемами, які переживала країна в період її правління. Число безробітних перевищило 3, 5 млн осіб, німецький експорт надалі страждав від світової економічної кризи. Доволі болісною для німецького суспільства виявилася справа участі ФРН у воєнній акції НАТО в Афганістані. Німецький військовий контингент втратив на той час в цій азійській країні 35 осіб. Високий рейтинг

А Меркель був обумовлений, значною мірою, манерою її особистої поведінки, що проявлялася як у провадженні державних справ, так і в образі, в якому вона постала перед суспільством. Німцям, ймовірно, імпонували такі риси характеру канцлера, як статечність, вагомість і діловитість. Звичайно, не міг не вплинути на результати виборів і той факт, що всередині 2009 р. спостерігалися певні ознаки виходу країни з кризи.

27 вересня 2009 р. відбулися вибори до бундестагу. За їхніми результатами ХДС отримав 33, 8% голосів, СДПН - 23%, ВДП -15%, Ліва партія - 12%, "Союз/90 Зелені" - трохи більше 10%. Бундестаг знову офіційно переобрав А. Меркель на пост федерального канцлера. 24 жовтня вона обнародувала склад нового уряду, до якого увійшли вісім представників ХДС, три міністерські портфелі отримав союзник ХДС - Баварський ХСС, п'ять - ВДП. Пост міністра закордонних справ посів лідер ВДП Гідо Вестервелле; міністерство оборони очолив один із найпопулярніших німецьких політиків, представник ХСС - 37-річний Карл-Теодорцу Гуттенберґ. Міністром економіки став досвідчений політик Вольфганг Щойбле (ХДС).

Серед головних пріоритетів уряду - зниження податків, надання пільгових кредитів для середнього бізнесу, виділення субсидій на програми капітального ремонту будівель, субсидіювання будівництва доріг, підтримка проблемних банків. Кабінет заявив про готовність піти на це навіть коштом подальшого збільшення державної заборгованості. Загалом у ФРН в 2010 р., згідно з прийнятим бюджетом, запланований рекордний в історії країни бюджетний дефіцит - 80, 2 млрд євро або близько 6% прогнозованого ВВП. Серед соціальних заходів уряду передбачається, зокрема збільшення розмірів допомоги на дітей з 164 до 184 євро.

У зовнішній політиці кабінету А. Меркель наголос зроблено на співробітництво зі Сполученими Штатами, на євроінтеграцію та формування спільної оборонної політики в рамках НАТО. У діяльності нового уряду окреслилося традиційне в історії змагання між міністром закордонних справ і канцлером у визначенні зовнішньополітичного курсу країни. Федеральний канцлер А. Меркель за чотири роки "великої коаліції" змогла закріпити за собою вирішальні позиції у керівництві зовнішньою політикою, відтіснивши на другий план у цій справі партнера по коаліції

Ф. В. Штайнмаєра. Ця тенденція спостерігається у намаганні канцлера розбудувати особисте, інституційне та партійно-політичне домінування і в зовнішньополітичній діяльності нового коаліційного кабінету. Проте амбіційний Г. Вестервелле, який бачить себе спадкоємцем Г.-Д. Ґеншера, має намір знову перетворити МЗС на керівну інституцію зовнішньої політики. Серед пріоритетів своєї діяльності на посаді міністра він виділив східну політику та справу роззброєння. В річищі цих замірів Г. Вестервелле обрав місцем свого першого закордонного візиту Варшаву, намагаючись акцентувати значущість німецько-польських взаємин у такий спосіб щоб підняти їх до рівня німецько-французьких. "Нашим завданням, - наголошував він перед німецькими дипломатами, - є досягнення однакової якості у відносинах зі східними і західними членами ЄС. Активізацію діяльності зовнішньополітичного відомства та його керівника засвідчують численні візити Г. Вестервелле до низки країн у різних частинах світу: Бельгії, Франції, США, Афганістану, Російської Федерації, Ізраїлю, Японії, КНР та ін.

Розділ 9. Італія
Повоєнний розвиток
Діяльність правоцентристських урядів (1948 - 1963). "Економічне диво"
Політика лівоцентристських урядів (1963 - 1976)
Урядова політика періоду "національної солідарності" (1976 - 1979)
Неоконсервативний політичний курс 80-х років. Діяльність "п'ятипартійної коаліції"
Італія у 90-ті роки XX ст.
Італія па початку XXI ст.
Розділ 10. Іспанія
Диктатура Ф. Франко. Перші повоєнні роки