Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
ЛИТВА

ЛИТВА

"Розлучення" по-литовськи

Перебудова в Радянському Союзі дала поштовх новому етапові національно-визвольного руху в Литві, анексія якої у 1940 р. Радянським Союзом більшістю литовців розцінювалася як тимчасова окупація. У жовтні 1988 р. відбувся Установчий з'їзд литовського руху за перебудову — "Саюдіса", який узяв курс на досягнення Литвою державної незалежності. Активізувалася також діяльність Ліги свободи Литви — антикомуністичної організації, котра виникла ще в 1978 р. Не залишилось осторонь перебудовчих процесів керівництво компартії Литви, очолюване А. Бразаускасом. Саме він зініціював скасування ст. б республіканської конституції, підготував небачені на теренах Радянського Союзу закони про політичні партії, про пресу та інші засоби масової інформації, відродив справжнє поняття приватної власності. У грудні 1989 p. XX з'їзд КПЛ прийняв рішення про вихід зі складу КПРС і створення на соціал-демократи ч них засадах Демократичної партії праці (ДПП).

Наступним кроком на шляху незалежності Литви стали парламентські вибори у березні 1990 р., що вперше в республіках СРСР відбувалися на багатопартійній основі. Перемогу на виборах здобули прихильники незалежності, а лідер "Саюдіса" В. Ландсбергіс став головою Верховної Ради. 11 березня 1990 р. було прийнято Акт про відновлення незалежності литовської держави — Литовської Республіки. На ці кроки Вільнюса радянське керівництво відповіло економічною блокадою республіки й моделювало ситуацію повалення нового литовського уряду і запровадження прямого президентського правління.

Для початку наступальних дій у Литві Кремль вичікував сприятливого моменту й провокував російськомовне населення республіки на підтримку своїх планів. Під приводом забезпечення призову литовських юнаків до лав Радянської Армії у Литву були введені додаткові підрозділи десантних військ.

10 січня 1991 р. 22 робітничі колективи союзних підприємств Вільнюса, не без підштовхування ззовні, оголосили політичний страйк. Після одного з мітингів протесту їхні представники попрямували до Верховної Ради, щоб передати депутатам резолюцію. У парламент їх не пустили, а під його стінами між маніфестантами і службовцями Департаменту охорони краю, а також добровольцями литовської армії виникла сутичка, під час якої кілька чоловік дістали поранення. Ситуація, що склалася, вимагала політичних рішень, однак кремлівські лідери зробили ставку на ефект залякування цивільного населення із застосуванням десантних військ і бронетехніки. Всупереч здоровому глузду, сила знову стала головним аргументом у політичних суперечках.

Уранці 11 січня на вулицях Вільнюса з'явилися танки, що почали стріляти навсебіч холостими залпами. Десантні підрозділи зайняли будівлю Департаменту охорони краю, Будинок преси. Того ж дня промосковськи налаштовані політичні сили утворили Комітет національного порятунку, метою якого проголошувалося відновлення чинності радянської конституції в Литві. Наступного дня десантники та спецпідрозділи союзного МВС оточили головний поштамт, телецентр і телебашту, у місті було запроваджено комендантську годину. В ніч на 13 січня, застосувавши сльозоточивий газ проти мирних жителів, радянські війська розпочали штурм телецентру. Під час цієї операції "умиротворення" було вбито 13 чоловік, у тому числі один військовослужбовець, і 163 особи дістали поранення, що викликало хвилю протестів як на Заході, так і в союзних республіках. Відтак від подальшого застосування силових методів та запровадження в бунтівній республіці президентського правління Кремль відмовився.

Отже, спроба військового перевороту в Литві зазнала невдачі. 1 хоча в республіці залишалися радянські війська і продовжував діяти антиконституційний Комітет національного порятунку, 90 відсотків учасників загальнолитовського референдуму, що відбувся 9 лютого 1991 p., позитивно відповіли на запитання про їхнє ставлення до незалежності республіки. Так Москва програла двічі: і радянську владу за допомогою багнетів не відновила, і мимоволі сприяла перемозі голови Верховної Ради Литви В. Ландсбергіса, який став символом незалежності Литви.

Січневі події у Вільнюсі поглибили процеси поляризації литовського суспільства. Формула вибору компартії на платформі К.ПРС — "соціалістична Литва" у складі Союзу, наділена атрибутами національного суверенітету, остаточно збанкрутувала. "Саюдіс", Демократична партія праці й уряд Г. Вагнорюса обстоювали курс на цілковиту незалежність поза Союзом, самостійне входження до європейського та міжнародного співтовариства, відмову від соціалістичного вибору, декомунізацію. Генпрокуратура Литви порушила карні справи проти лідерів компартії "за публічні заклики до порушення суверенітету Литовської держави" й участь у незаконних "комітетах національного порятунку".

"Розлучення" по-литовськи
Перехідний період Бразаускаса — Ландсбергіса
На шляху до високо розвинутої економіки, ЄС і НАТО
Зовнішня політика
ЛАТВІЯ
Перервана незалежність: 1940—1991 pp.
Економічні перетворення
На шляху до західної демократії
Зовнішня політика
ЕСТОНІЯ