Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Угорщина за "ери Кадара"

У горське керівництво 1 листопада 1956 р. у відповідь на вторгнення радянських військ у межі країни й відмову радянського посла Ю. Андропова дати цьому фактові задовільне пояснення вдалося до відчайдушного вчинку. За згодою президії УСРП воно прийняло рішення про вихід із ОВД і проголосило Угорщину нейтральною державою. Я. Кадар, який повністю підтримав це рішення і виступив по радіо із закликом захищати завоювання "нашої славної революції" й суверенітет країни, після запрошення до Андропова разом із міністром внутрішніх справ Ф. Мюнніхом безслідно зник із країни.

2 листопада Ю. Андропов повідомив І. Надя про готовність СРСР прийняти пропозицію угорського уряду й закликав розпочати переговори про виведення радянських військ з Угорщини. Наступного дня переговори розпочались у парламенті й продовжились у Текеле, в штаб-квартирі радянських військ. Після півночі вся угорська урядова делегація була заарештована органами держбезпеки на чолі з генералом КДБ І. Сєровим. Розпочалися масові арешти, в яких брали участь КДБ та армійські спецслужби, очолювані генералом армії Малініним, закамуфльованим під полковника.

На світанку 4 листопада радянські війська розгорнули наступ на Будапешт та інші міста країни з метою повалення законного демократичного уряду. Водночас із Закарпаття прозвучала радіозаява Я. Кадара про створення Революційного Робітничо-Селянського уряду (у складі Я. Кадара, Ф. Мюн-ніха, А. Апро та ін.). Він звертався за допомогою до радянських частин із закликом дати відсіч силам "реакції" і врятувати "соціалістичний порядок" в Угорщині. Характерно, що кандидатура Я. Кадара на пост глави майбутнього уряду була узгоджена під час зустрічі М. Хрущова з югославським партійним лідером Й. Броз Тіто.

У Будапешті з 4 листопада розпочалися жорстокі бої. Революційні загони довго утримували окремі позиції в столиці. На Чепелі та в інших робітничих районах опір тривав до 11 листопада. Однак сили були нерівні. У цих боях загинуло понад 2,5 тис. повстанців, а кількість поранених перевищила 19 тис. Радянські війська втратили більш як 1,6 тис. чоловік убитими і близько 2 тис. пораненими. Такою була ціна придушення угорської спроби відмови від сталінізму й демократизації соціалізму, яку не бажали тоді допустити керівники "братніх" комуністичних партій.

Угорщина за "ери Кадара"

Угорська революція 1956 р. як спроба демонтажу командно-адміністративної системи під гаслом ліберального, демократичного й національного соціалізму завершилася поразкою. Однак ця невдача не привела до відновлення ракошистсько-сталінської моделі комунізму. Ця модель, пов'язана з ім'ям Я. Кадара, набула ліберального забарвлення. 7 листопада 1956 р. він прибув до Будапешта у супроводі радянських військ і тривалий час залишався під їх охороною. Кадара в Угорщині спочатку не сприймали і не визнавали. Воєнна перемога над революцією ще не означала політичної перемоги. Країна відповіла загальним страйком. Угорці продовжували вважати законним уряд І. Надя. Сам же Надь разом з іншими комуністами-реформаторами з уряду 4 листопада знайшов притулок у посольстві Югославії в Будапешті. У країні виникло своєрідне двовладдя. Це, з одного боку, нав'язаний країні уряд Кадара, що спирався на радянські збройні сили, а з іншого — революційні органи влади на місцях, тобто різні ради, що визнавали уряд І. Надя. Серед них найбільший вплив мала Робітнича Рада великого Будапешта. Не маючи власної соціальної бази й опори в суспільстві, кадарівське керівництво було змушене рахуватися з органами народного представницва, як і з різними демократичними партіями, аж до початку 1957 р.

З метою легітимації своєї влади Кадар спочатку намагався привернути на свій бік окремих комуністів з колишнього уряду й навіть самого І.Надя, пропонуючи їм участь у новому уряді, проте дістав відмову. Вони, як і інші політичні сили, вважали Кадара ставлеником Москви, який зрадив революцію. Лише завдяки підтримці югославських політиків Кадар домігся офіційної відставки уряду І. Надя. Натомість екс-прем'єру і всім членам колишнього кабінету, їхнім сім'ям обіцяно вільне повернення додому, офіційно гарантовано свободу й особисту недоторканність. Однак І. Надь і його товариші були перехоплені органами КДБ і невдовзі разом із сім'ями депортовані до Румунії. Органами нової влади спільно з радянськими військовими проведено арешти керівників робітничих рад усіх рівнів, а у 1957 р. урядовим указом вони були позбавлені всіх прав. Суспільство по-своєму зреагувало на дії тоталітарного режиму. До кінця 1956 р. країну залишило понад 170 тис. угорців.

У 1957—1965 pp., усупереч обіцянкам Кадара амністувати учасників народного повстання 1956 p., було проведено різні "чистки" й таємні арешти. До середини грудня 1961 р. більш як 300 чоловік було засуджено до смертної кари, а понад 16 тис. — до різних строків тюремного ув'язнення. У 1958 р. проти 1. Надя і його товаришів за участю КДБ сфабриковано "судовий процес", що пройшов за зачиненими дверима. Усі вони були страчені, шо викликало хвилю обурення в Угорщині (улітку 1989 р. Верховний суд Угорщини повністю виправдав І. Надя та його сподвижників, тоді ж відбулося урочисте перепоховання їхніх останків).

За цих умов становлення нового режиму відбувалося з великими труднощами. Він не міг будуватися на самому лише насиллі й присутності радянських військ у країні. Тому Кадар взяв на озброєння лозунг, запозичений з Біблії: "Хто не проти нас, той з нами". Проте опорою його режиму на початковому етапі були ультраліві сили — колишні партійні керівники, які на місцях, навіть не чекаючи вказівок зверху, відновлювали комуністичний режим тоталітаризму. Головною ж політичною опорою Кадара у партійній державі, що відновлювалася, стала УСРП. її чисельність уже в 1957 р. становила 345 тис.

Щоб досягти примирення з угорським суспільством, Я. Кадар пішов на суттєві поступки й компроміси. Здійснено заходи для поліпшення умов життя народу, реалізовано значну частину вимог жовтневого повстання й революції. Цей курс призвів до консолідації, а пізніше й визнання режиму Я. Кадара, який увійшов в історію Угорщини як "ліберальний комунізм". Лібералізм номенклатури виявився у перегляді методів будівництва соціалізму. Були скасовані обов'язкові поставки сільгосппродукції селянами та обов'язкове страхування селян-одноосібників. Держава запровадила пенсії для членів кооперативів. Останні, крім заробітку, почали отримувати земельну ренту, розмір якої залежав від величини наділу переданого у власність кооперативу. У 1961 р. 93 % сільськогосподарських угідь належали колективному секторові. Ліберальними методами було досягнуто те, що не вдалося силовими. Новий курс сприяв також піднесенню в економічній сфері.

Угорщина першою з соціалістичних країн у 1967 р. розпочала лібералізацію однопартійної політичної системи. З'явилася можливість висувати на одне депутатське місце кількох кандидатів. У цьому плані угорська партійна держава в наступні роки вигідно відрізнялась від сусідніх авторитарних країн. З 1968 р. в Угорщині почала здійснюватися економічна реформа. її основним змістом була обережна децентралізація з використанням економічних чинників. Змінювалися методи планування та управління, розширилась самостійність підприємств. Детальне планування їхньої діяльності зверху припинилося. Підприємства дістали більшу самостійність, а в трудящих з'явився матеріальний стимул у результатах своєї праці. У підсумку це привело до зростання продуктивності праці й поліпшення матеріального становища народу. В 1960—1975 pp. реальні доходи трудящих збільшилися на 100 %.

Угорська реформа була першою спробою відмовитися від непорушних економічних канонів соціалізму, ослабити кайдани, що сковували не тільки економіку, а й суспільство. Угорські реформатори розуміли, що кидають виклик системі, а тому діяли вкрай обережно, балансували на грані можливого, випробовуючи терпимість радянських лідерів. Чи не тому після "празької весни" реформа в Угорщині була згорнута й знову обережно продовжена, коли пройшов страх щодо можливої появи на будапештських вулицях радянських танків. Разом з тим за умов панування державного сектора і незаінтересованості виробника в продукуванні дешевої та якісної продукції реформа була половинчатою, неповною і могла привести лише до тимчасових успіхів. Адже стратегічні важелі піднесення економіки залишалися за кадром і ніякі партійні рішення не могли надати їй прискорення. Водночас у дрібнотоварному приватному секторі, що зберігся в Угорщині, процвітали присадибні ділянки, місцеві промисли, переробка сільськогосподарської продукції.

Реформи в Угорщині, що розкладали систему директивного управління, у зв'язку з чехословацькими подіями 1968 р. викликали невдоволення комуністичних лідерів інших країн. За "вказівкою" Л. Брежнєва Я. Кадар на початку 70-х років змушений був усунути з державного керівництва реформаторів (Реже Ньєрш, Лайош Фехер, Єне Фок). Водночас обмежувалися приватна та особиста власність. Боячись втратити основний важіль своєї влади та добробуту, номенклатура намагалася повернутися до командно-адміністративних методів, що призвело до погіршення економічної ситуації.

Зрештою, попри тимчасові коливання та відступи, з 1978 р. обережна реформація відновилася. На початку 80-х років були зроблені перші кроки в напрямі легалізації приватновласницької діяльності в рамках "тіньової економіки", особливо в будівництві та сфері послуг. Передавалися в оренду державні магазини, підприємства громадського харчування тощо. Увійшли в практику додаткові приробітки, що, звичайно, вело до помітної диференціації доходів населення. Однак половинчаті реформаторські заходи не могли дати запального імпульсу угорській економіці. Державна власність і надалі залишалася домінуючим чинником суспільного буття. Реформа створила не ринок, а лише окремі його елементи. Частина угорської продукції не відповідала не тільки міжнародним стандартам, а й внутрішнім вимогам. Реформа, що проводилась упродовж двадцяти років, наштовхнулась на рішучий опір бюрократичного апарату. Заборгованість Угорщини західним країнам сягнула в 1987 р. 16 млрд. доларів. З другої половини 80-х років розпочалось поглиблення кризових явищ у суспільстві, а економіка країни перебувала у стані стагнації. Посилювалося напруження в суспільстві, зароджувалися опозиційні течії. Угорщина дедалі більше відставала від демократичних країн Заходу.

Тиха революція"
На шляху до ринкової економіки й західної демократії
На порозі XXI ст.
Зовнішня політика
Розділ 18. ФРАНЦІЯ
Тимчасовий режим
Вибори до Установчих зборів 21 жовтня 1945 р. Внутрішня та зовнішня політика
Конституція 1946 р.
Специфіка економічного розвитку в період Четвертої республіки
Політична криза 1947 р.