Політична історія України - Танцюра В.І. -
Українські фракції та українське питання в Державних думах Російської імперії

Український національний рух досяг суттєвих успіхів на виборах до І та II Державних дум Росії. Так, із 102 депутатів, яких обирали від українських губерній, в І Думу пройшли до 40, а в II Думу — більше 40 свідомих захисників українських інтересів. Враховуючи політичну недосвідченість українських політичних лідерів, неможливість відкрито висувати кандидатів від своїх політичних партій, це, безумовно, був успіх.

Українські ліберали співробітничали з місцевими організаціями партії кадетів на виборах до І і II Державних дум. Діяв виборчий блок УДРП і ПНС у Києві, Одесі, Полтаві. В деяких містах (Чернігові) українські депутати пройшли як члени ПНС. Там, де угоди не було досягнуто, перемагали праві.

Зі свого боку лідери українських кадетів в агітаційній боротьбі використовували "українське питання" там, де українські партії були слабкі. Під час виборів до І Думи харківська організація ПНС пропагувала позитивний досвід української автономії у складі Росії XVII ст. З метою поступової підготовки громадської думки в зросійщеному місті до сприйняття цих ідей на шпальтах російськомовної газети "Южный край" систематично друкувались матеріали з історії та культури України, в тому числі українською мовою. Професор Харківського університету, один з лідерів міської філії ПНС М. Сумцов підготував у 1906 р. проект запровадження українознавчих дисциплін в університеті, який був надрукований для громадського обговорювання, та започаткував читання лекцій українською мовою.

Загалом склад депутатів від України у Думах був прогресивно-демократичний, опозиційний до царського уряду. Діяли українські думські громади (фракції), що розробляли загальні вимоги українців. Вони видавали в 1906 р. журнал "Украинский Вестник", а в 1907 р. газету "Рідна справа", в яких друкували виступи членів фракції, проекти документів, заяви лідерів.

До української фракції І Думи входили 44 депутати, серед них — І. Шраг, П. Чижевський, В. Шемет, Г. Зубченко, М. Онацький, І. Тарасенко, С. Таран, А. Грабовецький та інші. Крім депутатів, які репрезентували український рух, багато членів Думи від інших партій увійшли у фракцію, визнаючи необхідність вирішення українських питань (М. Ковалевський, А. В'язлов, М. Біляшевський та ін.). Фракція була позапартійною організацією прогресивно-демократичного напряму. Членство у ній не заважало депутатам у загальнополітичних питаннях взаємодіяти з фракціями кадетів, трудовиків. Водночас всі вони були зобов'язані у національних питаннях діяти згідно з духом української парламентської групи.

У складі української фракції ІІ Думи було 47 осіб. Серед них М. Долгополов, Б. Сайко, А. Гриневич, В. Хвіст, С. Нечитайло та ін. Під час роботи Думи було прийнято рішення про вихід членів української фракції з усіх інших думських партійних об'єднань. Передчасний розпуск II Думи перервав процес формування української фракції.

Робота фракції будувалася на принципах західноєвропейських парламентів. Так, у 1906 р. була створена група експертів з різних проблем, яку очолював М. Гру шевський. Він розробив план національно-територіальної децентралізації Російської імперії, згідно з яким передбачалось утворити загальнодержавний парламент і територіальні сейми. До парламенту вибори мали бути непрямими, щоб уникнути великої його чисельності при утворенні маленьких виборчих округів і не репрезентативності малих націй у великих округах. Територіальні сейми мали займатися справами культури, місцевої адміністрації, призначенням суддів. Чверть місць у них передбачалася для інтелігенції.

Фракція працювала над законопроектами про сільськогосподарських робітників, національні права, мову викладання у школах українських губерній. Активно виступала вона з аграрного питання. Засудила позицію уряду щодо єврейських погромів (депутат І. Шраг був притягнутий до судової відповідальності за думську промову з цього питання), розстріли сільськогосподарських робітників у Київській, Полтавській і Чернігівській губерніях. Короткий термін існування І Думи не дав змоги фракції внести підготовлені законопроекти на її розгляд.

У II Думі українська фракція виступила з декларацією, створеною на базі програми УДРП. Поряд з загальнодемократичними вимогами свободи слова, друку, амністії політичним в'язням тощо проголошувалася необхідність надання автономії Україні, українізації шкільної освіти.

У III і IV Думах українських фракцій не було. Причиною цього став антидемократичний виборчий закон, прийнятий урядом П. Столипіна, репресивна політика центральної та місцевої адміністрації щодо всіх демократичних, національних партій, тиск на виборців під час голосування.

На засіданнях III і IV Дум обговорювалися питання про українську мову і виділення Холмщини в окрему російську губернію. В III Думу за підписом 37 депутатів було подано законопроект про запровадження української мови у початковій школі паралельно з російською, видання підручників та книжок з урахуванням українських умов, використання української мови в сільських судах. Проте ці скромні вимоги не були прийняті. Українську мову не дозволили вивчати в початковій школі, хоч іншим народам — полякам, латишам, литовцям, естонцям, татарам, євреям — було дозволено мати такі школи. У лютому 1914 р. у доповіді міністру внутрішніх справ полтавський губернатор Багговут рекомендував залучати в українських губерніях на посади вчителів, інспекторів, ректорів, священиків тільки великоросів; звільняти з посади усякого вчителя, який виявляє прихильність до українського; субсидувати газети в Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі для боротьби проти українців; викорінювати використання назв "Україна", "український", доводити, що "Україна" — це просто окраїна держави в минулі часи тощо.

Для посилення антипольської та антиукраїнської політики III Дума прийняла закон про виділення Холмщини. Ним передбачалось територію з українським населенням відокремити в губернію. На думку авторів проекту, цей крок підривав польський вплив і полегшував асиміляторську політику російського уряду щодо українців.

Українські фракції в австрійському парламенті та Галицькому сеймі
Запитання. Завдання
9. Національно-демократична революція в Україні. Боротьба за державність (1917-1920)
9.1. Створення Української Центральної Ради та її політична діяльність
Військове будівництво та його роль в національно-державному відродженні України
Криза в українсько-російських відносинах влітку 1917 — взимку 1918 pp.
Причини поразки Української Центральної Ради
9.2. Українська держава гетьмана П. Скоропадського
Політична платформа П. Скоропадського
Внутрішня та зовнішня політика гетьманського уряду