Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - СПЕРАНСЬКИЙ Михайло Нестерович

Культурологія / Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф.

Український літературознавець, фольклорист і етнограф

Народився 1 травня 1863 р. в Москві в родині військового лікаря.

У 1885 р. закінчив історико-філологічний факультет Московського університету, де й залишився працювати. 1888 р. після складання іспитів на звання магістра поїхав у відрядження за кордон, де вдосконалював знання зі слов’янських мов та літератур, збирав матеріал з давньоруської літератури. Результати цієї роботи знайшли відображення у статтях ученого (»Пергаменные отрывки русских рукописей в Праге» (1890), »Описание рукописей Тверского музея» (1891), »Златоуст, рукопись XVI в. Тверского музея: Заметки по русской палеографии» та ін.), надрукованих російською, чеською та німецькою мовами.

З 1892 р. М. Сперанський працював викладачем російської літератури в педагогічних класах училища Св. Катерини в Москві, досліджував твори давньої літератури (»Апокрифические деяния ап. Андрея в славянорусских списках: Опыт критики текста»; »О змеевике с семью отроками», »К легенде о смерти Каина», всі 1893 та ін.),

У 1893 р. М. Сперанського було обрано членом Товариства аматорів російської словесності при Московському університеті та Московського археологічного товариства.

З 1895 по 1906 р. — професор Ніжинського історико-філологічного інституту. Тут він читав курс російської словесності, а також спецкурси про »Слово о полку Ігоревім», апокрифічну літературу Давньої Русі, творчість М. Гоголя, народну поезію тощо. Упродовж цих років учений опублікував загалом понад 60 праць з давньої та слов’янської літератури. Вперше в науці було порушено питання про взаємодію російської літератури з болгарською та сербською. Дослідження »Деление истории русской литературы на периоды и влияние русской литературы на югославскую» (1896) дало можливість розглянути літературний процес у його взаємозв’язках, визначити джерела взаємовпливів. Ця тема відображена і в багатьох інших працях ученого.

У 1899 р. М. Сперанський захистив у Київському університеті докторську дисертацію. У 1902 р. був обраний членом-кореспондентом Академії наук.

Частину робіт М. Сперанський присвятив новій російській та українській літературам. У статтях »Замітки до історії »Енеїди» І. П. Котляревського» (1902), »Малоруська пісня в старовинних російських друкованих пісенниках» (1906—1909) він порушував питання російсько-українських літературних та культурних зв’язків.

У Ніжині М. Сперанський вперше дослідив спадщину І. Кульжинського, розкрив його роль у творчій долі М. Гоголя, Н. Кукольника, Є. Гребінки (»Один из учителей Н. В. Гоголя», 1906). У 1896 р. став членом Ніжинського історико-філологічного товариства.

Близько 12 років учений працював у Ніжині. Це був період становлення й мужніння його як історика літератури, славіста, візантолога, етнографа і фольклориста.

З 1906 по 1923 р. М. Сперанський працював професором на кафедрі російської словесності Московського університету. В 1921— 1929 рр. він очолював відділ рукописів Історичного музею. В цей період розгорнув велику археографічну роботу.

У 1921 р. М. Сперанського було обрано академіком Петербурзької академії наук.

У 20-х роках учений брав участь у роботі Інституту слов’янознавства, Комісії АН із створення давньоруського словника, а пізніше — в Комісії з давньоруської літератури в Інституті російської літератури (Пушкінський дім).

В останні роки життя цікавився проблемами взаємодії усної народної творчості й літератури, відображенням старих і нових літературних традицій у рукописних збірниках XVIII ст., соціальних рухів в усній поезії і демократичній літературі.

Помер 12 квітня 1938 р. в Москві.