Історія зарубіжної літератури XX століття - Давиденко Г.Й. -
5. Загальна характеристика життя і творчості С. Беккета

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Великим метром модернізму, співцем розпаду й занепаду, прихильником огульного заперечення, який знищуючи в собі останні рештки людяності, заходився блюзнірським сміхом, став Семюель Беккет. У галузі літератури абсурду цей ірландський драматург посів чи не одне із перших місць. Доказом цього стало те, що С. Беккет назавжди увінчаний славою, Нобелівська премія 1969 року - кращий тому доказ.

Про відлюдкуватість самого С. Беккета ходили легенди. Він народився в Дубліні 13 квітня 1906 року в заможній протестантській родині, дитинство провів щасливо, хоча, за його власним виразом, "ніколи не мав таланту до щастя". Ного пращури, французькі гугеноти, ще в XVII столітті прибули до Ірландії з надією на краще життя і відносну свободу та спокій. Хоча сам С. Беккет був далеким від ідеалів пращурів, він не прийшов родинні релігійні нахили і тим самим порушив цілком свідомо родинні звичаї: "Моїм батькам віра нічого не дала. У скрутні і тяжкі хвилини вона коштувала не більше, ніж звичайна шкільна форма". Цей протест став помітним і в ньому крився своєрідність таланту драматурга.

Після навчання у престижній школі чотирнадцятирічний Семюел вступив до престижного єзуїтського Трініті-коледжу, де у свій час навчалися Джонатан Свіфт і Оскар Уайльд. Отримавши диплом, два роки займався викладацькою діяльністю у Белфасті, а у 1928 році поїхав до Парижа. Повернувшись згодом на батьківщину, викладав французьку мову і розпочав літературні вправи. Перші твори були наслідком захоплення талантом Джойса, з яким Беккет заприятелював, коли перебував у Парижі, де оселився напередодні Другої світової війни. Саме Джойс допоміг йому знайти свій моральний і художній ідеал: "Він допоміг мені зрозуміти справжнє призначення художника".

Драматурга майже все життя переповнювало почуття самотності, і тоді він ховався від спліну або у робочому кабінеті, або у подорожах. Література завжди посідала перше місце у житті митця. Писав вірші, поеми, есе про Пруста і Джойса, опублікував збірку оповідань, проте вони не мали тоді великого успіху у критиків і читачів. У 1938 році письменник написав роман "Мерфі", який відхилило 42 видавництва. Після цього він прийняв рішення покинути Ірландію і оселився у Парижі.

У роки Другої світової війни брав активну участь у русі Опору, за що одержав кілька бойових орденів. Після звільнення Парижа митець знову повернувся до літературних занять. Настав найплідніший період у його творчості: "Усі мої речі я написав за досить короткий строк, між 1946 і 1950 роками. Після того, по-моєму, нічого цінного не було", - згадував Беккет.

Звертаючись до його творів, не складно помітити, що автор не з тих, хто квапився будь-що догодити читачам. Говорячи про "варті уваги речі", він мав на увазі новели "Вигнанець", "Перша любов", романи "Мерсьє і Кам'є", "Мерфі" і звичайно драму "Чекаючи на Годо", яка і принесла авторові славу. Драма стала сходинкою на вершину Олімпу театрального мистецтва, де на Беккета чекала Нобелівська премія.

Світ, що створив автор у п'єсі "Чекаючи на Годо", не вважався адекватним відображенням реальності, але він і не був фантастичним, повністю вигаданим, адже деталі ледве не натуралістично копіювали світ, у якому ми жилит. її магічний вплив складно спіймати одразу, для цього слід перевести кожну дію і слово на мову символів, і тільки тоді стала трохи яснішою думка автора. Проте і після цього залишився великий простір для якогось певного тлумачення. Не випадково сам драматург категорично відмовився пояснювати прихований зміст твору.

П'єса була поставлена в 1953 році на паризькій сцені театру "Бабілон". Вперше її опублікував у 1966 році журнал "Всесвіт". Понад сорок років вона інтригувала своїх глядачів. Дехто вбачав у ній реквієм по людству, інші - алегорію особистості, яка жила в суботу після Страсної п'ятниці і ще не знала, чи справдиться її надія, чи відбудеться в неділю обіцяне воскресіння.

Зовні ж п'єсу можна охарактеризувати як інтермедію для двох клоунів, які заповнили паузу перед появою головного героя, який, проте, так і не з'явився. У своєму "Годо" Беккет, здається, насміявся з усіх непорушних театральних канонів:

♦ наявність конфлікту та його розв'язка;

♦ боротьба чітко окреслених характерів та ідей;

♦ розподіл на "добро" і "зло".

У творі можна знайти деякі аспекти "комедії дель арте" - як частини італійського ренесансного театру:

♦ віртуозна імпровізація та нехтування писаним текстом;

♦ у центрі уваги не стільки зміст, скільки жести та міміка;

♦ притаманний дух позачасовості;

♦ відсутність історизму;

♦ персонажі - фіксовані типи.

Фабула п'єси досить проста. Упродовж усього твору двоє безпритульних злидарів - Естрагон і Владімір - чекали на загадкового пана Годо. Він ще вчора через свого посланця - боязкого хлопчика - пообіцяв їм прийти. Естрагон і Владімір - представники "всякого людства", що незважаючи на всі злидні, біди, невезіння, ще не втратили надію, проте були пасивними, не робили нічого для того, щоб наблизити зустріч з отим таємничим "Годо". Хто був насправді Годо - нам невідомо, не знали цього і герої твору. Можливо ім'я означало якесь божество (від англійського): "Чекаючи на Годо - чекаючи на Бога, на порятунок і спасіння". Замість Годо безпритульні зустрілися з Поццо та його затурканим слугою Лакі, який ніс валізу з піском. Поццо за задумом драматурга, став представником можновладців, котрі тримали на мотузці Лакі-політиків. Саме такі люди за часів "холодної війни" ледве не штовхнули людство у прірву пекельної атомної бійні, а валіза з піском нагадувала оманливі обіцянки, якими користувалися політики, запаморочуючи голови всілякими гаслами і сіючи національну ворожнечу.

Естрагон і Владімір у відчаї, вони розуміли, що світ належав "Поццо", для яких "Лакі" "...колись були - блазні, а тепер - тяглуї". Поццо зловтішно наголошував: "Краса - благодать, істина - благодать. Хіба я міг осягнути таке! От я і взяв собі тяглуя". Після таких слів, зрозумівши безвихідь свого становища, злидарі хотіли повіситися. Світ абсурдний, немов малюнки на воді, його неможливо конкретизувати і точно визначити координати. Виникло питання, чи був світ той взагалі, і нічого, окрім єдиного самотнього дерева, на якому збиралися повіситися герої п'єси, у ньому не було. Проте автор вчасно зупинив героїв.

Наступного дня вони знову побачили своїх учорашніх знайомих тільки в зовсім іншій подобі. Поццо з володаря-бандита перетворився на немічного та сліпого каліку, а Лакі втратив мову. Коли ця пара зникла, знову з'явився хлопчик, щоб сповістити: "Сьогодні пана Годо не буде, але він неодмінно прийде завтра". Герої хотіли піти геть, але так і не йшли, так і не рухалися. Ремарка "Вони не рухаються" - ніби вирок людству, яке виправити неможливо. С. Беккет застерігав: втрата духовних цінностей, втрата віри в можливості людини, у справедливість, атеїстичний дурман, байдужість - усе це може обернутися катастрофою, тотальною загибеллю.

Автор розраховував на читача неупередженого і відкритого, здатного сказати про себе: я - лише гумористичний персонаж, - лише після цього зробити другий крок і з повним правом ствердити: я - людина. Робив він його досить дотепно і оригінально, через ексцентрику і парадокси, очуднюючи й осміюючи найбуденніші явища. Беккет вільно й дуже вправно користувався усіма комедійними засобами - від гіперболи і бездоганного пародіювання до архіреалістичної деталізації, маючи на меті - дослідження людини, яка опинилася у метафізичній пустелі сам на сам із небуттям та порожнечею. Закинувши своїх героїв у країну присмерку й непевності, автор не позбавив їх свободи вибору. Персонажі С. Беккета потерпали не від "жахливих умов", не від рабства і безнадії, в які їх занурив автор, а від тягаря свободи. Драматургові вдалося відтворити силове поле вибору, який змогли і повинні зробити його персонажі.

Чорний гумор Беккета, безумовно, став свідченням безпорадності перед катастрофами XX століття та захисною реакцією проти страху смерті. "Школою" такого гумору були, зокрема, відомі ірландські поминки, з їх співами, танцями та грубими розвагами у присутності покійника. В основі як змісту, так і форми лежав парадокс. За Гегелем, у справжньому мистецькому творі зміст і форма тотожні, зміст - це лише перехід змісту у форму. С. Беккет творив з постійним усвідомленням цього руху. Значення походило від самої форми, а оскільки парадокс став головною стру-ктуруючою одиницею в його творах, ми можемо мати багато прочитань його тексту. їхня парадоксальна природа зумовила відкритість, тож їх можна інтерпретувати на власний розсуд.

Сам же Беккет не дав інтерпретацій: "Якби я знає, що це означало, я б сказав це в п'єсі". Його цікавили тонкощі форми та механізм утворення значення в мові: "Про зміст немає мови, велика чіткість твору й намагання зберігати форму якомога щільнішою захоплюють самі по собі". Те, що тримало форму якомога щільнішою, - це і була логіка парадоксу. Вона зумовила всі структурні й семантичні одиниці Беккетових творів, від мови до персонажів, які були теж суперечливими та такими, що доповнювали один одного.

Майже всі персонажі автора, який не тільки залишив Ірландію, а й покинув писати англійською мовою, мали, ірландські прізвища. "Сміх та сльози, - говорив він, - ось що для мене гельська культура". Незважаючи на клоунаду Беккета називали письменником для філософів, письменником песимістичного спрямування. Думаємо, що драматург мусив бути песимістом в інтересах людини, бо наважився працювати виключно в негативній зоні людського досвіду.

Вироблений ним стиль вражав простотою лексики та синтаксису, частими повторами, суворим, але потужним ритмом. Драматург невблаганно вилучив усе, що не було йому конче потрібним, з кожного слова відтискав максимум значення, а із кожної фрази - максимум інформації. Тому на перший погляд абсурдні думки і абсурдні слова персонажів твору виявилися не такими вже й безглуздими. Деякі фрази можна навіть назвати афористичними, наприклад: "Кричить на черевик, хоча винна його нога", "Чи не ліпше кожному з нас піти власним шляхом?", "Усі змінюються, усі, крім нас", "Думати - то ще не найгірше зло", "Ми народжуємося на світ божевільними. Дехто такими і лишається", "Сліпі часу не відчувають", "Чи я спав, поки інші страждали".

С. Беккет - представник тих драматургів, які працювали над розв'язанням болючих питань, пов'язаних із проблемою духовності та життєвих цінностей людства. Деградація духовності суспільства стала свідченням, за митцем, занепаду культури, традицій, звичаїв, нехтування Божими заповідями, мораллю, порушенням етичних норм, а як наслідок - байдужого ставлення до тих, хто зазнав лиха, до злидарів, до слабких духом, як наслідок - влада золота, війни, ворожнеча, несправедливість. Театр абсурду С. Беккета не абсурдніший за наш світ, який часто і був театром війн, руйнації, голоду. Автор закликав людство схаменутися, зупинитися і чекати на прихід таємничого Годо.

Запитання для самоконтролю

1. У якій країні зародився "театр абсурду"? Хто став його засновниками?

2. Які особливості цього напрямку?

3. У чому новаторство твору Ф. Дюрренматта "Візит старої дами"?

4. Які образи-символи зустрічалися у творі?

5. Як відображена проблема масового знеособлення особистості у п'єсі Е. Йонеско "Носороги"?

ЛЕКЦІЯ 17. Література постмодернізму
1. Філософсько-естетичні засади постмодернізму та їх вияв у художній літературі
2. Роман "Запахи. Історія одного вбивства" П. Зюскінда - зразок німецької постмодерністської прози
3. Іронічний ґатунок центрального конфлікту в романі "Ім'я троянди" У. Еко
4. Художній світ і простір, символіка і художня сила образів в романі "Останній світ" К. Рансмайра
Розділ 2. ПРАКТИЧНИЙ КУРС
Заняття № 1. Жанрова своєрідність казки-притчі Антуана Де Сент-Екзюпері "Маленький принц"
Заняття № 2. Проблема вибору і ii гуманістичне вирішення, тема перестороги в романі Альбера Камю "Чума"
Заняття № 3. "Втраченого покоління" у романі Е.-М. Ремарка "Три товариші"
Заняття № 4. Своєрідність композиції та символіка оповідання Г.Белля "Подорожній, коли ти прийдеш у спа..."
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru