Логіка - Конверський А.Є. -
5. Основні формально-логічні закони

Варто зауважити, що логіку цікавлять не тільки форми мислення, а й ті суттєві відношення, які виникають між ними у процесі міркування. Іншими словами, не будь-яка сукупність понять, суджень, умовиводів дає нам ефективні міркування, а лише та сукупність, де між формами мислення є послідовний, несуперечливий, обґрунтований зв'язок. Ці ознаки ефективних міркувань забезпечують логічні закони.

Отже, л о г і ч н и м з а к о н о м називають, внутрішній суттєвий, необхідний зв'язок між логічними формами у процесі побудови міркувань.

Існує чотири основні логічні закони:

- закон тотожності,

- закон виключеного третього,

- закон протиріччя,

- закон достатньої підстави.

Закон тотожності

Арістотель у своїй праці "Метафізика" зазначає, що неможливо нічого мислити, "якщо не мислити (кожен раз) що-небудь одне"1

Цей закон тотожності можна сформулювати ще й так: "Будь-яка думка протягом даного міркування (за будь-яких перетворень) повинна зберігати один і той самий зміст". Звідси випливає важлива вимога: забороняється тотожні думки приймати за різні, а різні - за тотожні. У випадку порушення закону тотожності стає можливим ототожнення різних думок і розрізнення тотожних. Це зумовлено особливостями природної мови.

Оскільки природна мова дає можливість висловлювати одну і ту саму думку через різні мовні форми, то це призводить до підміни вихідного смислу понять і до заміни однієї думки іншою. Мається на увазі, що коли ми вкладемо в одну і ту саму думку, зафіксовану навіть одним і тим самим мовним виразом різний зміст, то все одно правильного висновку не отримаємо.

Зовні форма міркування правильна, але якщо проаналізувати хід міркування, то ми виявимо помилку, пов'язану з порушенням вимог закону тотожності. Дане міркування ґрунтується на такій властивості, як транзитивність: "якщо дві величини рівні третій, то вони рівні між собою".

Хоча зовнішня форма міркування здається правильною, але отриманий висновок "9 є парне і непарне" ніяк не узгоджується з реальним станом речей. Це відбулося тому, що у процесі міркування сполучник "і" вживається у різних значеннях. У першому випадку сполучник "і" означає об'єднання, співіснування чисел 6 і 3, а у другому - арифметичну дію додавання. Саме за цієї причини і був отриманий хибний висновок.

Суть закону тотожності Арістотель прокоментував у "Метафізиці" так: "Без сумніву, що ті, хто мають намір брати участь один з одним у розмові, повинні скільки-небудь розуміти один одного. Якщо цього не відбувається, яка можлива у них один з одним участь у розмові ? Тому-то кожне з імен повинно бути зрозуміле і розмовляти про що-небудь, при цьому - не про кілька речей, а тільки про одну; якщо ж у нього кілька значень, то потрібно роз'яснити, яке з них (у нашому випадку) мається на увазі. Отже, якщо хто говорить, що це ось є і (водночас) його немає, він заперечує те, що стверджує, так що за його словами (виходить що) маючи не має того значення, яке воно має: а це неможливо"1.

По суті наведені слова Арістотеля є вимогами закону тотожності до процесу міркування, які повинні забезпечувати визначеність, незмінність думок, що вживаються в тому чи іншому конкретному міркуванні. Оскільки, як ми з'ясували раніше, думка реалізується насамперед у мові, а мова, за словами Л.Вітгенштейна, має властивість "перевдягати думки", тобто здатна одну і ту ж саму думку подавати різними мовними виразами, то це зумовлює можливість підміни однієї й тієї ж думки іншою, що спричиняє двозначність, невизначеність, і зрештою, руйнування міркування.

Але це нічого не має спільного з якісною і кількісною визначеністю, постійністю речей та явищ об'єктивного світу, з відносним спокоєм рухомих речей дійсності. Виводити суть закону тотожності (що конкретна думка протягом конкретного міркування повинна бути тотожною сама собі) з того факту, що в речах об'єктивного світу при всій його плинності, змінюваності можна знайти моменти постійності, спокою, незмінності, просто некоректно (хоча у багатьох підручниках з логіки 40-60-х років XX ст. ця точка зору мала місце).

Закон тотожності не говорить про те, чи справді речі об'єктивного світу при всій їх змінюваності, рухомості залишаються самими собою. Це не його прерогатива.

Закон тотожності застерігає: перш ніж починати обговорення будь-якого питання, потрібно чітко визначити його зміст, а в процесі обговорення треба чітко витримувати головні визначення цього змісту, не підміняти даний зміст іншим, не змішувати понять, не припускати двозначностей.

Тобто, закон тотожності говорить не про те, що речі при всій їх змінюваності в деяких моментах тотожні самі по собі, а про те, що думка, зафіксована в певному мовному виразі, за всіх перетворень повинна залишатися тотожною сама по собі в межах конкретного міркування. Іншими словами, йдеться про змінюваність мовних виразів певної думки, різних аспектів, нюансів конкретного міркування, а не про змінюваність речей, подій зафіксованих у цій думці.

Отже, цей закон можна сформулювати так:

З а к о н т о т о ж н о с т і - це така вимога до процесу міркування, яка передбачає, що будь-яка думка в межах конкретного міркування повинна залишатися незмінною, тобто тотожною сама собі (звідси і назва закону тотожності).

Тобто, закон тотожності не забороняє нам міркувати в різних випадках про один і той самий предмет, враховуючи різні його ознаки. Але він вимагає, щоб в усіх міркуваннях про цей предмет міркували як саме про цей предмет, скільки б разів він не з'являвся в думці і як би думка про цей предмет не пов'язувалася б з іншими думками про нього самого або про інші предмети.

За інших умов зруйнується процес міркування, що приведе до непорозумінь між людьми під час обміну інформацією.

Проілюструємо сказане на прикладах. Припустимо, що в матеріалах слідства мається таке свідчення: "Підозрюваний в момент скоєння злочину знаходився в кімнаті, де стався злочин". Через деякий час цей же свідок після повторного опитування свідчить наступне: "Підозрюваний в момент скоєння злочину знаходився в будинку, де стався злочин". Чи можна вважати ці судження тотожними?

У відповідності до вимог закону тотожності їх слід визнати нетотожними. Це обумовлено тим, що тут може мати місце наступне твердження: "Кімната, де стався злочин, належить будинку, де стався злочин, але будинок, де стався злочин, це далеко не завжди та кімната, де стався злочин".

Іншими словами, логіка констатує ці свідчення нетотожними і лише практика покаже, що мав на увазі свідок. Чи він просто некоректно висловився, ототожнюючи кімнату, де стався злочин і будинок, де стався злочин, чи він, переслідуючи певну мету, захотів змінити попереднє свідчення і, таким чином, сформувати алібі для підозрюваного.

Тому слідчий повинен знову опитати цього свідка, додатково вивчити факти, які пов'язані із скоєним злочином.

Візьмемо ще один приклад:

"Хтось стверджує, що логіка виникає на певному етапі розвитку наукового пізнання, тобто тоді, коли виникає необхідність систематизувати результати пізнання. А хтось стверджує, що логіка виникає разом з виникненням людини, яка володіє мовою і мисленням".

Зрозуміло, співрозмовники, яким належать ці думки, не зможуть порозумітися. І саме тому, що вони в одну і ту саму думку, взяту в один і той самий час, в одному і тому самому відношенні, вкладають різний зміст. Під словом "логіка" перший розуміє поняття про науку, яка вивчає форми і закони мислення, а другий - здатність людини відображати навколишній світ за допомогою мислення.

Таким чином, закон тотожності не означає, що наші поняття фіксують у собі раз і назавжди встановлений і незмінний зміст. Саме цінність поняття як форми мислення полягає в тому, що воно щоразу здатне фіксувати все нове і нове знання про предмет, збагачуючи зміст нашого пізнання.

Але в тому випадку, коли встановлено і домовлено, в якому обсязі і відношенні слід брати зміст даного поняття, то у межах конкретного міркування це поняття слід брати лише в цьому смислі, інакше в наших міркуваннях не буде ніякої визначеності, зв'язку і послідовності.

Закон тотожності
Закон протиріччя
Закон виключеного третього.
Закон достатньої підстави.
6. Істинність і формальна правильність в міркуванні
Розділ II. Mислення і мова
1. Визначення мови
2. Поняття знака. Види знаків
3. Рівні семіотичного аналізу мови
Розділ ІІІ. Формалізація як метод логіки