Цивільне право України - Харитонов Є.О. -
9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою слугує, передусім, захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб, з якими вона перебуває у цивільних відносинах.

Гарантією від необгрунтованого визнання особи безвісно відсутньою є те, що відповідне рішення приймає лише суд. До того ж ст. 43 ЦК максимально точно встановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою, передбачаючи, що для цього необхідно, щоб протягом одного року в місці її постійного проживання (ст. 29 ЦК) не було відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.

Порядок визнання особи безвісно відсутньою визначений Цивільним процесуальним кодексом України (ЦПК). Заява подається заінтересованою особою до суду за місцем її проживання (чи є заявник заінтересованою особою, встановлює суд). Суд розглядає справу у порядку особливого провадження з обов'язковою участю прокурора.

Слід звернути увагу на те, що закон розрізняє поняття: "фізична особа, місце перебування якої невідоме" та "фізична особа, яка визнана безвісно відсутньою" (ст. 44 ЦК).

Різниця між ними полягає в тому, що безвісно відсутньою фізична особа вважається лише з моменту набрання чинності рішення суду про визнання її такою. До цього (але з моменту звернення заявника або органу опіки та піклування до нотаріуса з відповідною заявою) особа вважається такою, місце перебування якої невідоме.

На перший погляд, може здатися, що фізична особа має вважатися такою, місце перебування якої невідоме, вже з моменту отримання останніх відомостей від або про неї. Проте такий висновок суперечить ч. 2 ст. 44 ЦК, котра пов'язує правові наслідки із заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування до нотаріуса.

Над майном фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме, після того, як нотаріус за останнім місцем проживання такої особи опише належне їй майно, встановлюється опіка.

Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати, погашає зобов'язання, термін виконання яких настав, тощо.

За необхідності постійного управління майном воно передається за рішенням суду в довірче управління (ст. 1032 ЦК). Управитель вправі відповідно до цього договору вчиняти будь-які дії в інтересах відсутнього власника. При цьому правочини управитель укладає від свого імені, вказуючи, що діє як управитель майном. Управитель має право на винагороду, передбачену договором, і право на відшкодування необхідних витрат за рахунок доходів від використання майна, але, у свою чергу, несе відповідальність за неналежну дбайливість у ставленні до майна (ст.ст. 1042-1043 ЦК).

Закон передбачає також інші наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім: припиняється дія виданої їм довіреності (ст. 248 ЦК); шлюб з особою яка визнана безвісно відсутньою, розривається в органах РАЦС (ст. 107 СК) та ін.

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

Для цього необхідним є дотримання таких умов: 1) фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою, з'явилася або одержано відомості про місце її перебування; 2) є заява цієї особи або іншої заінтересованої особи; 3) скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст.ст. 44, 45 ЦК). Аналогічні умови мають бути дотримані у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим (крім скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оскільки такого рішення у цьому випадку не було).

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також поява фізичної особи, місце перебування якої було невідомим, є також підставою для припинення договору про довірче управління. Якщо шлюб був розірваний, то він може бути поновлений органом РАЦС за спільною заявою подружжя за умови, що жоден з них не уклав новий шлюб (ст. і 18 СК).

Якщо особа, котра визнана безвісно відсутньою, або місце знаходження якої невідоме, не з'явилася і не подає про себе відомостей, наступним кроком є оголошення фізичної особи померлою.

Згідно зі ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 років, а якщо вона зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати ЇЇ загибель від певного нещасного випадку, - протягом 6 місяців. Особа, яка зникла безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу 2 років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше спливу 6 місяців.

Фізична особа оголошується померлою з дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Оголошення особи такою, що померла, провадиться судом у порядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

При цьому слід враховувати те, що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому оголошення особи судом померлою необхідно відрізняти від встановлення судом факту смерті особи у певний час і за певних обставин у разі відмови органів РАЦС зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб.

Оскільки оголошення фізичної особи померлою, грунтується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (ст. 47 ЦК). Це означає, що після оголошення фізичної особи померлою, відкривається спадщина (ст. 1220 ЦК), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиняється (ст. 104 СК).

Проте оскільки оголошення фізичної особи померлою грунтується на презумпції, а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеної померлою, якщо вона виявиться живою. Зокрема, спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст. 47 ЦК).

Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (ст. 48 ЦК). Скасування раніше винесеного рішення про оголошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у книзі записів актів цивільного стану.

На підставі такого рішення фізична особа, яка була оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна або його вартості. Але задоволення цих вимог залежить від того, чи збереглося майно в натурі, а також від підстав переходу його до інших осіб. Зокрема, якщо майно збереглося та безоплатно перейшло до когось після оголошення фізичної особи померлою, воно підлягає поверненню, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

У інших випадках майно чи його вартість поверненню не підлягає.

При поверненні майна фізичній особі, яка була оголошена померлою, вона має право вимагати від того, хто володів майном, повернення чи відшкодування отриманих ним доходів з вирахуванням зроблених необхідних витрат на майно. Питання про долю поліпшень майна, зроблених тим, хто володів майном, вирішується залежно від того, чи можна відділити ці поліпшення без пошкодження майна. Якщо поліпшення можна відділити, той, хто володів майном, вправі залишити їх за собою. Якщо відділення їх неможливе, володілець майна має право вимагати компенсації витрат на поліпшення майна. При цьому вказані витрати оцінюються як такі, що не перевищують розмір збільшення вартості майна.

Шлюб громадянина, оголошеного померлим, може бути відновлений органами РАЦС за спільною заявою подружжя, якщо жоден з них не уклав новий шлюб (ст. 118 СК).

Для задоволення вказаних вимог і повернення майна чи виплати зазначених сум, час появи фізичної особи, що була оголошена померлою, значення не має.

10. Акти цивільного стану
11. Фізична особа як підприємець
12. Опіка та піклування
Глава 8. Юридичні особи
1. Поняття і ознаки юридичної особи
2. Суть юридичної особи
3. Правосуб'єктність юридичної особи
4. Класифікація юридичних осіб
5. Види (форми) юридичних осіб приватного права
6. Виникнення та припинення юридичних осіб