Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 2. Віндикаційний позов

Основним речово-правовим засобом захисту права власності є віндикаційний позов, суть якого полягає у витребуванні власником свого майна з чужого володіння. Зокрема, ст. 387 ЦК встановлює, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Із врахуванням цивілістичних традицій та положень ЦК віндикаційний позов звичайно визначають як позов власника про витребування його майна з чужого незаконного володіння.

Наведене визначення містить вказівку на істотні ознаки цього позову:

1) він може бути поданий власником або уповноваженою ним особою;

2) зміст позову становить вимога про повернення речі;

3) річ, що належить позивачеві, перебуває у володінні іншої особи (у чужому володінні);

4) річ знаходиться у чужому володінні незаконно (без достатніх правових підстав для цього).

Ці ознаки іноді об'єднують у визначенні, використовуючи інші формулювання.

Наприклад, воно може звучати й так: віндикаційний позов - це позов власника, який не володіє, до особи, яка не є власником, але володіє. У цьому випадку увага загострюється на втраті власником можливості володіння річчю і перебування її у володінні особи, яка не є власником.

Обидва наведених визначення можуть бути використані для характеристики віндикаційного лозову. У кожному з них є переваги і недоліки. Разом з тим в обох них відсутня вказівка на важливу умову подання і задоволення віндикаційного позову - на те, що він може бути застосований тільки для захисту права власності на індивідуально-визначену річ (або індивідуалізовані родові речі). Це випливає з характеру позову - вимоги повернення своєї речі з чужого володіння. Позивач (власник) повинен довести, що саме ця конкретна річ належить йому, і що саме цією його річчю незаконно володіє інша особа.

Право на віндикацію належить власнику, який втратив можливість володіння річчю. Нарівні з ним, віндикувати майно може особа, яка хоч і не є власником, але володіє майном внаслідок закону або договору. Такою особою (титульним власником) може бути орендар, зберігач тощо.

Відповідачем за віндикаційним позовом є фактичний володілець майна, який володіє ним без правових підстав - незаконний володілець.

Змістом віндикаційного позову, як зазначалося, є вимога про повернення з чужого незаконного володіння індивідуально-визначеної речі та компенсацію шкоди, заподіяної цим власнику. Тому позивач має право вимагати повернення саме тієї речі, яку він втратив, а не аналогічного майна. Індивідуально-визначена річ є юридично незамінною, і тому її загибель призводить до втрати власником права на віндикаційний позов. У цьому випадку він має право вимагати відшкодування збитків, заподіяних загибеллю цієї речі.

Умови задоволення віндикаційного позову залежать від того, чи є незаконне володіння добросовісним чи недобросовісним.

Володілець (набувач речі) вважається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що відчужувач речі не мав права на її відчуження. Володілець вважається недобросовісним, якщо знає чи може (повинен) знати, що придбав річ у особи, яка не мала права на її відчуження.

При цьому діє презумпція правомірності правочину, за яким річ була передана від відчужувача до набувача (ст. 204 ЦК). Для її спростування має бути доведено, що набувач навмисно чи з грубої необережності не врахував обставин правочину, які свідчили про те, що річ відчужується неправомірно. Отже, однієї лише простої необережності набувача недостатньо для визнання його недобросовісним, повинні мати місце його намір або груба необережність.

У незаконного недобросовісного володільця (набувача) річ вилучається в усіх випадках.

Питання про витребування речі у незаконного добросовісного володільця вирішується залежно від того, оллатно чи безоплатно він придбав річ.

Так, за безоплатного набуття майна від особи, яка не мала право його відчужувати, власник має право витребувати майно в усіх випадках (ч. З ст. 388 ЦК). Адже безоплатний набувач у випадку відібрання у нього речі нічого не втрачає: річ не його і на її придбання він нічого не витратив.

Якщо майно придбане добросовісним володільцем відплатно, то можливість його витребування залежить від характеру вибуття майна з володіння власника або особи, якій воно було передане власником.

Зокрема, власник може витребувати таке майно лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Проте майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Таким чином, право власника на витребування речі з чужого незаконного володіння обмежується в інтересах добросовісного відплатного набувача, який придбав річ за вказаних в ч. 2 ст. 388 ЦК обставин.

Добросовісність або недобросовісність незаконного володільця має також істотне значення:

1) у разі необхідності витребування грошей та цінних паперів;

2) при розрахунках у разі повернення речі з чужого незаконного володіння.

Гроші, а також цінні папери на пред'явника взагалі не можуть бути витребувані від добросовісного набувача (ст. 389 ЦК). При цьому не має значення, чи вибуло таке майно від власника з його волі, чи майно надійшло до набувача безвідплатно. Добросовісність набувача вже сама по собі є достатньою підставою для відмови у позові власнику про витребування зазначених речей. Іменні цінні папери можна витребувати від добросовісного незаконного володільця внаслідок їхньої індивідуалізації. Тому при витребуванні іменних цінних паперів застосовуються правила ст. 388 ЦК.

Основні відмінності відповідальності добросовісного та недобросовісного набувача при розрахунках після витребування майна полягають у такому:

а) недобросовісний володілець зобов'язаний повернути або відшкодувати власнику всі доходи, які він отримав або мав отримати, за весь час володіння річчю.

Добросовісний володілець мусить це зробити з моменту, коли він дізнався про неправомірність свого володіння. Наприклад, це може бути момент вручення повістки про виклик до суду (частини 1 та 2 ст. 390 ЦК);

б) добросовісний володілець може залишити за собою зроблені поліпшення речі, якщо вони можуть бути відокремлені без її пошкодження. Під поліпшеннями розуміють такі витрати на майно, які, з одного боку, не диктуються необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості речі.

Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний володілець має право вимагати від власника відшкодування вартості зроблених поліпшень, але не більше за розмір збільшення вартості речі (ч. 4 ст. 390 ЦК).

У зазначеній статті ЦК нічого не говориться про можливість залишення за собою зроблених поліпшень недобросовісним володільцем. У зв'язку з цим існує думка, що залишення йому поліпшень, які можуть бути відокремлені без шкоди для майна власника, не суперечить загальному сенсу цих відносин. Однак таке тлумачення навряд чи відповідає суті зазначених відносин і концепції ЦК. Якби передбачалося, що добросовісний і недобросовісний набувачі мають рівні права на залишення поліпшень речі, то, очевидно, не було б необхідності включати до ч. 4 ст. 390 ЦК вказівку на те, що таке право є у добросовісного набувача. Достатньо було б просто загальної згадки про існування такого права. Можна зробити висновок про те, що це зроблене саме тому, що недобросовісний володілець такого права не має.

Від поліпшень речі відрізняють так звані "витрати на розкіш". Під такими витратами розуміють поліпшення, які не є доцільними з точки зору звичайного використання речі (наприклад, заміна звичайних підвіконь на мармурові, встановлення на машину куленепробивного скла).

Крім того, як добросовісний, так і недобросовісний незаконні володільці майна мають право вимагати від власника компенсації зроблених ними необхідних витрат на майно з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або на передання доходів (ч. З ст. 390 ЦК).

Під необхідними витратами розуміються такі витрати, без яких стан речі істотно погіршився б, внаслідок чого вона не могла 6 бути використана за прямим призначенням.

Відповідно до ст. 257 ЦК на вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння поширюється 3-річний строк позовної давності.

3. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння
4. Визнання права власності
5. Інші засоби захисту права власності. Персональні засоби захисту права власності
Підрозділ 2. Інші речові права
Глава 18. Суміжні речові права
1. Тенденція розвитку суміжних речових прав (речово-правових інститутів) у законодавстві України
2. Права на чужі речі. Загальна характеристика прав на чужі речі
3. Сервітути
4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru