Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 5. Інші засоби захисту права власності. Персональні засоби захисту права власності

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності - це вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту наявності в нього права власності на спірне майно. При цьому такий позов може бути поданий окремо або у поєднанні з вимогами про повернення майна чи усунення перешкод у користуванні й розпорядженні майном. В останньому випадку має місце поєднання позову про визнання права власності з віндикаційним, або негаторним, або прогібіторним позовами тощо.

Позови про визнання права власності спрямовані на захист можливості здійснення права власності шляхом підтвердження в судовому порядку факту належності позивач спірного майна на праві власності.

Умови подання позову про визнання права власності:

1) наявність права власності у позивача;

2) оспорювання права власності іншими особами;

3) наявність у власника можливості довести своє право власності. Позивачем може бути власник речі незалежно від того, володіє

він нею чи ні. Відповідач - особа, що заявляє чи не заявляє вимоги про свої права на річ, але у кожному разі оспорює право власності позивача або не визнає за позивачем права власності на спірне майно.

Змістом позову є вимога власника, чиї права оспорюються, про констатацію перед особами, які оспорюють його право на річ, наявності в нього права власності на спірне майно.

Підтвердження позивачем своїх прав на майно може здійснюватися шляхом надання ним правовстановлюючих документів, свідчень, а також будь-яких інших доказів, що підтверджують належність позивачу спірного майна. Якщо майно знаходиться у володінні позивача, діє презумпція правомірності фактичного володіння.

Оскільки позови про визнання права власності не пов'язані з конкретними порушеннями правомочностей власника і зумовлені триваючим порушенням з боку третіх осіб, на них, як і на негаторні позови, не поширюється позовна давність.

Якщо вимога про визнання права власності супроводжується поданням позову про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунення порушень права власності, не пов'язаних з порушенням володіння тощо, то задоволення вимоги про визнання права власності є лише передумовою для досягнення позивачем кінцевої мети позову (наприклад, повернути майно у своє володіння).

Позов про визнання судом права власності на майно може також мати місце тоді, коли у позивача відсутні документи, які засвідчують його право власності, і це право оспорює відповідач.

5. Інші засоби захисту права власності. Персональні засоби захисту права власності

Нарівні з речово-правовими позовами існують також персональні засоби захисту права власності (тобто спрямовані на припинення його порушення з боку певних осіб).

До них належать:

- позови, пов'язані з порушенням права власності при невиконанні або неналежному виконанні обов'язків за договором;

- позови про відшкодування шкоди, завданої псуванням або знищенням речі;

- позови про повернення майна, безпідставно отриманого або збереженого за рахунок іншої особи.

Для цих позовів характерним є те, що вимоги особи про захист права власності випливають не з права власності як такого, а ґрунтуються на відносних правовідносинах і супутніх їм суб'єктивних правах.

У Законі "Про власність" вперше була згадана ще одна група засобів захисту права власності - вимоги до органів державної влади і управління про захист інтересів власника від правомірного або неправомірного втручання. Суть цих засобів полягала в тому, що вони спрямовані на забезпечення захисту інтересів власника у випадку їхнього порушення державою або її органами, що мають владні повноваження (суб'єкти публічного права), а не рівноправні суб'єкти майнових відносин. Тому тут очевидно йшлося не про приватноправовий (цивільно-правовий), а про публічно-правовий захист права власності.

Залежно від характеру порушення інтересів власника державними органами засоби захисту можна розділити на 2 групи:

1) захист інтересів власника при порушенні їх на законних підставах, але з перевищенням владних повноважень (наприклад, при реквізиції; вилученні земельної ділянки, на якій знаходиться майно, що належить власнику, тощо);

2) захист права власності при неправомірному втручанні. Сюди відносяться відповідальність державних органів за втручання у здійснення власником його правомочностей, відповідальність державних органів за видання актів, що порушують права власників.

У ЦК другій із названих груп і способам захисту на цей випадок спеціально присвячена ст. 393, котра передбачає можливість визнання незаконним правового акту, що порушує право власності.

Відповідно до цієї норми правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Умови подання позову:

1) наявність у позивача права власності на річ;

2) видання суб'єктом публічного права правового акта, що порушує права власника (це можуть бути акти індивідуального або нормативного характеру, колегіальні або одноособові);

3) невідповідність виданого акта закону.

Позивачем виступає власник, чиї права порушені правовим актом суб'єкта публічного права. Відповідачем є орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, що видав правовий акт, який не відповідає закону і порушує права власника.

Змістом позову є вимога власника про визнання судом такого акту незаконним та його скасування. Крім того, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища, власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди (ч. 2 ст. 393 ЦК).

У літературі була висловлена думка, що такі позови можна віднести до негаторних, якщо майно не вибуло з володіння власника1.

Проте такий підхід здається недостатньо обґрунтованим, оскільки визначальним фактором тут є особа (суб'єкт публічного права), дії якої є причиною порушення права власності. Саме до неї, незалежно від того, чи знаходиться річ у власника, чи ні, і має подаватися позов. Тому за суттю він є персональним.

Ще одним спеціальним випадком надання можливості захисту права власності шляхом подачі "персонального позову" є відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у зв'язку зі зниженням їх цінності.

Зазначені об'єкти мають певні особливості, а їхня цінність залежить від збереження навколишнього середовища у нормальному стані. Під впливом дії різних факторів земельна ділянка чи житловий будинок можуть не тільки погіршитися, але й втратити свої властивості (наприклад, будівництво біля санаторного підприємства екологічно небезпечного об'єкту зводить нанівець лікувальні властивості, на використанні яких базується санаторій) та знецінитися. В результаті власник може втратити повністю чи частково можливість користування майном та розпорядження ним, що й зумовило появу спеціальної норми (ст. 394 ЦК), яка спрямована на захист права власності на земельну ділянку, житловий будинок, інші будівлі. Так, власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку зі зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

Відповідачем тут може бути будь-який суб'єкт, діяльність якого призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі, ЩО в свою чергу вплинуло на зниження цінності зазначеного майна, а відтак, порушило право власності.

Підрозділ 2. Інші речові права
Глава 18. Суміжні речові права
1. Тенденція розвитку суміжних речових прав (речово-правових інститутів) у законодавстві України
2. Права на чужі речі. Загальна характеристика прав на чужі речі
3. Сервітути
4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
6. Володіння і право володіння чужим майном
6.1. Володіння як самостійне речове право
6.2. Право володіння чужим майном
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru