Цивільне право України - Харитонов Є.О. - Глава 18. Суміжні речові права

Глава 18. Суміжні речові права

1. Тенденція розвитку суміжних речових прав (речово-правових інститутів) у законодавстві України

Доля речових прав в історії українського цивільного законодавства складалася по-різному. На початку XX ст. вони складали достатньо розгалужену систему, що, значною мірою, ґрунтувалася на положеннях римського права (часто у німецькій інтерпретації), і охоплювала сервітутні права, право забудови, чиншові права, заставу нерухомості тощо.

З моменту встановлення радянської влади в Україні й проведення націоналізації землі та інших природних ресурсів було зруйновано підвалини існування речових прав, особливо у галузі земельних відносин. Негативну роль щодо речового права в СРСР зіграла також відмова від принципово важливого поділу речей на рухомі і нерухомі. Цей поділ було замінено іншим, скоріше - соціально-політичним, ніж правовим, - поділом речей на засоби виробництва і продукти споживання.

Трансформації речового права в СРСР можна простежити за змінами норм чинного на той час законодавства.

Так, до складу речового права за ЦК 1922 р. належали такі інститути, як право власності, право забудови і право застави.

Поняття права власності вже розглядалося вище. Право забудови за своєю природою відповідало відомому ще з часів римського права інституту - суперфіцію. Надалі норми, що стосуються права забудови, ще до прийняття Основ цивільного законодавства Союзу PCP 1961 p. були скасовані, і замість цього інституту аналогічні відносини регулювалися в межах земельного права за допомогою інституту землекористування. Застава за ЦК 1922 р. за своєю суттю була правом на чужі речі. Але з прийняттям Основ цивільного законодавства 1961 р. вона була віднесена до зобов'язально-правових категорій як така, що належить до засобів забезпечення виконання зобов'язань.

Таким чином, з прийняттям Основ цивільного законодавства 1961 р. і розроблених на його підставі республіканських кодексів, від класичного (римського) речового права в СРСР залишився лише інститут права власності. Поняття "речове право" практично не використовувалося. У юридичній термінології воно згадувалося лише в зв'язку з характеристикою речово-правових засобів захисту і протиставленням їх зобов'язально-правовим засобам.

Незважаючи на фактичне ігнорування речового права у радянській цивілістичні та ідеології законодавства, не можна не зазначити, що воно фактично продовжувало існувати в найрізноманітніших інститутах.

Зокрема, радянською цивілістичною думкою були розроблені такі речово-правові інститути, як право повного господарського відання і право оперативного управління; земельне право і право землекористування не можна уявити без земельних сервітутів. До речових прав можна віднести також право наймача на користування житлом у будинках державного і громадського фонду, право на жиле приміщення членів сім'ї наймача, члена житлово-будівельного кооперативу, власника житлового будинку тощо.

Основи цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік 1991 р- містили розділ "Право власності. Інші речові права". Серед речових прав розглядалися, крім права власності, право повного господарського відання, право оперативного управління, право довічного успадковуваного володіння земельними ділянками та іншими природними об'єктами. Фактично визнавався також інститут володіння. Цими ж Основами передбачався такий забутий радянським цивільним правом речово-правовий спосіб набуття права власності, як набувальна давність. Проте на території України Основи не набрали чинності. Тому їх можна розглядати лише як відображення загальних тенденцій розвитку речового права останніх років існування СРСР.

Сьогодні існування речового права як такого визнано українською цивілістикою. У проекті ЦК України від 26 серпня 1996 р. цим питанням була присвячена окрема книга. Його ст. 308 так характеризувала речове право (там воно іменувалося "речевим"): "Речевим визнається право, що забезпечує задоволення інтересів уповноваженої особи шляхом безпосереднього впливу на річ без сприяння інших осіб.

Перехід права власності на майно від власника до інших осіб не є підставою для припинення речевих прав інших управоможених осіб на це майно за винятками, встановленими законом або договором".

До речових прав згідно з Проектом належали: право власності, володіння, а також права на чужі речі (сервітути, емфітевзис, суперфіцій, застава тощо).

Однак при доопрацюванні проекту ЦК концепція речових прав була змінена і книга З ЦК отримала назву "Право власності та інші речові права". При цьому володіння вже розглядається не як окремий інститут, а як "право володіння чужим майном" (глава 31 ЦК).

Детально концепція суміжних речових прав та особливості їхнього регулювання будуть розглянуті у наступних параграфах підручника.

1. Тенденція розвитку суміжних речових прав (речово-правових інститутів) у законодавстві України
2. Права на чужі речі. Загальна характеристика прав на чужі речі
3. Сервітути
4. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)
5. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій)
6. Володіння і право володіння чужим майном
6.1. Володіння як самостійне речове право
6.2. Право володіння чужим майном
Глава 19. Право інтелектуальної власності
1 Поняття та види інтелектуальної власності
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru