Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 2. Підстава цивільно-правової відповідальності

Як випливає з визначення, характерних ознак і самої суті, цивільно-правова відповідальність застосовується до осіб, винних у вчиненні цивільного правопорушення. Тому згідно з поширеною в юридичній літературі думкою, загальною і єдиною підставою юридичної відповідальності є наявність складу правопорушення.

Висловлюються різні точки зору щодо поняття, суті й складу правопорушення. Зокрема, при визначенні поняття правопорушення нерідко головна увага звертається на те, що воно є порушенням правової заборони. Недоліком такого визначення є те, що воно загострює увагу на активних протиправних діях і не враховує протиправне невиконання обов'язку, що уже існує, наприклад, у договірних зобов'язаннях. Тому таке визначення прийнятне для кримінального, адміністративного права. Що стосується цивільного права, то таке тлумачення правопорушення придатне лише для випадків заподіяння шкоди.

Цей же недолік властивий і тлумаченню правопорушення як юридичного факту. У цьому випадку правопорушення визначається як юридичний факт, що становить винне протиправне діяння деліктоздатної особи. Тут слушно підкреслюється, що воля особи спрямована не на виникнення правовідношення, а на порушення права, але вже саме здійснення неправомірної дії є юридичним фактом, на підставі якого виникають відповідні правовідносини.

Разом з тим таке визначення також орієнтоване, насамперед, на характеристику відповідальності за позадоговірне правопорушення - делікт. Отже, за його межами залишається питання про співвідношення правомірного юридичного факту - договору, що спричинив головне зобов'язання, і неправомірної дії (часто - бездіяльності), пов'язаної з невиконанням або неналежним виконанням договірного зобов'язання, яка тягне відповідальність.

Тому стосовно відповідальності за порушення зобов'язань, вірніше говорити про те, що вона настає за вчинення цивільного правопорушення, котре виступає тут як суспільно небезпечна поведінка.

Для конкретизації визначення правопорушення необхідна характеристика його складу, тобто сукупності елементів, ознак, умов, які й утворюють у сукупності правопорушення.

Слід відзначити існування 2 підходів до визначення складу правопорушення: загальнотеоретичного і цивілістичного.

Для загальнотеоретичного підходу характерним є включення до складу правопорушення таких 4 елементів: об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона правопорушення. Були спроби так само визначати і склад правопорушення в цивільному праві, однак вони не отримали в науці й практиці широкої підтримки.

Цивільно-правовий підхід до визначення складу правопорушення полягає в тому, що в нього включають 4 умови цивільно-правової відповідальності: шкода, протиправні дії правопорушника, причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою, вина правопорушника.

Разом з тим слід зазначити, що в сучасній цивілістичній літературі немає категоричного розмежування й тим більше протиставлення двох названих підходів. Зокрема, ще в 1958 р. С. Алєксєєв пропонував визначати склад цивільного правопорушення, виходячи із загальнотеоретичних положень, включаючи в нього об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.

Однак слід мати на увазі, що на відміну, наприклад, від кримінального права, в цивільному праві об'єкт і суб'єкт правопорушення тлумачаться однозначно. Об'єкт - це суспільне відношення, врегульоване нормами цивільного права, а суб'єкт - учасники правовідносин1.

Набагато складнішим є аналіз об'єктивної і суб'єктивної сторони цивільного правопорушення.

Першою з об'єктивних підстав відповідальності, очевидно, має бути названа наявність шкоди. У літературі зазначалося, що ця підстава має місце, як правило, при відповідальності в формі відшкодування збитків. Однак уявляється, що наявність шкоди є найважливішою умовою відповідальності в будь-якому випадку, навіть тоді, коли збитків немає.

Суперечності в такому твердженні немає, оскільки поняття шкоди ширше, ніж поняття збитків. Так, під збитками відповідно до ст. 22 ЦК розуміються витрати, що зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неотримані кредитором прибутки, які він отримав би, якби зобов'язання було виконане боржником.

Звідси випливає, що поняттям збитків не охоплюються випадки заподіяння шкоди, що не підпадають під перелік, наведений в цій нормі. Тож категорія збитків не охоплює поняття шкоди як підстави цивільно-правової відповідальності.

У літературі вже давно відзначалося існування і такого виду шкоди, як моральна шкода. І якщо раніше до цієї ідеї ставилися насторожено, то останніми роками відношення до відшкодування моральної шкоди змінилося в позитивну сторону. Відповідальність у таких випадках передбачена законодавством, наприклад, за зобов'язаннями із завдання шкоди, у відносинах із захисту прав споживачів та ін.

Таким чином, наявність шкоди як поєднання моральної шкоди і збитків є однією з підстав відповідальності, елементом об'єктивної сторони правопорушення.

У конкретному правопорушенні може бути той або інший вид шкоди, але така умова є завжди. Це випливає з самого поняття правопорушення, яке, як зазначалося, є суспільно шкідливим діянням. Якщо немає шкоди, то немає і правопорушення.

Разом з тим можливе завдання шкоди, яке не є протиправним. Наприклад, правомірним буде завдання шкоди нападнику за необхідної оборони або в стані крайньої необхідності. У цих випадках про правопорушення не йдеться.

Таким чином, протиправність є необхідним елементом правопорушення.

Специфікою її в цивільному правопорушенні є те, що протиправною є як дія, що порушує закон, так і порушення умов договору, укладеного між сторонами. У зв'язку з цим можна відзначити і другу особливість розуміння протиправності як елементу правопорушення в цивільному праві. Вона полягає в тому, що, якщо для деліктних зобов'язань (зобов'язань із завдання шкоди) характерними є протиправні дії, то в договорах нерідко протиправною є саме бездіяльність. Наприклад, протиправним є невиконання дій за договором про надання послуг. Протиправна бездіяльність може полягати також в непереданні проданої речі, непостачанні товару, невиконанні обов'язків про передачу внеску до статутного фонду тощо.

Однак, взяті окремо, протиправність дій і виникнення шкоди можуть і не складати елементів єдиного правопорушення. Наприклад, продавець поставив частину товару з недотриманням умов про його якість. Протиправність, безумовно, має місце. Однак до подання претензії про поставку неякісного товару, вся партія була знищена внаслідок пожежі, що виникла за невстановленою причиною. Покупець зазнав значних збитків. Природно, виникає питання: чи має нести постачальник перед покупцем відповідальність і якщо має, то в якій частині?

Відповідь на це питання можлива тільки після виявлення тієї обставини, якою мірою протиправні дії продавця пов'язані зі шкодою, що виникла у покупця, тобто після відповіді на питання, чи є причинний зв'язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, що настала у потерпілого.

Отже, третім елементом об'єктивної сторони цивільного правопорушення є причинний зв'язок між протиправною дією (бездіяльністю) правопорушника і шкодою, що настала.

Під причинним зв'язком зазвичай мають на увазі такий взаємозв'язок, що об'єктивно існує між явищами, за якого одне з них з необхідністю породжує інше. При цьому йдеться про безпосередній, прямий зв'язок, не спотворений іншими діями. Відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки (непрямі збитки не відшкодовуються). Зазвичай судова практика виходить з презумпції, що збитки, які виникли у кредитора у зв'язку з порушенням договору боржником, перебувають у прямому причинному зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Разом з тим враховується та обставина, що збитки можуть бути завдані дією непереборної сили (обставин, настання яких боржник не міг запобігти, бо це вище його можливостей), випадку (обставин, настання яких боржник не міг передбачити і тому не запобіг).

Як зазначалося, в сукупності 3 вказаних елементи утворюють об'єктивну сторону складу правопорушення.

Крім того, умовою цивільно-правової відповідальності є такий елемент складу цивільного правопорушення, як вина, котра тлумачиться як психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків.

Вина як умова відповідальності прямо згадується у ст. 614 ЦК, згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлено законом. Відсутність вини доводиться особою, що порушила зобов'язання, тобто в цивільному праві діє презумпція вини.

Аналізуючи текст наведеної норми, можна зробити такі висновки.

По-перше, відповідальність за вину є загальним правилом, винятки з якого можуть бути встановлені як угодою сторін, так і законом. Прикладом відповідальності за дії третіх осіб (тобто коли відсутня власна вина) є ст. 618 ЦК, яка передбачає, що у разі покладання виконання зобов'язання на третю особу, відповідальність за його невиконання або неналежне виконання несе сторона за договором, якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

По-друге, вина можлива у формі наміру (умислу) або необережності. Але тут слід зазначити, що для договірної відповідальності вина у формі умислу нехарактерна. Хоч останнім часом зустрічаються і випадки навмисного невиконання зобов'язань: наприклад, продавець отримує передоплату, явно не маючи наміру передавати покупцеві майно, і після закінчення терміну договору повертає отриману суму. За умови відсутності в договорі відповідного застереження щодо індексації, такий прийом може дати порушнику відчутну вигоду. Вихід з такої ситуації полягає в установленні в договорі достатньо ефективної неустойки за його невиконання.

Іноді невиконання або неналежне виконання зобов'язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана вина). У цьому випадку суд відповідно до ступеню вини кожної з них зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника зменшується також в разі, якщо кредитор навмисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру збитків або не вчинив дій, необхідних для їх зменшення.

Зазначені елементи утворюють у сукупності склад цивільного правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим можливе застосування заходів відповідальності і за неповного, "усіченого" складу правопорушення за відсутності вини боржника, збитків кредитора тощо.

3. Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань
4. Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань
5. Підстави звільнення від відповідальності
Глава 23. Категорія договору в цивільному праві
1. Поняття договору
2. Види договорів
3. Категорія господарського (підприємницького) договору
4. Зміст (умови) договору
5. Укладення, зміна та розірвання договорів
Розділ V. ОКРЕМІ ВИДИ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru