Риторика - Колотілова Н.А. -
1.2. Модуси публічного виступу

У процесі будь-якого публічного виступу оратора перед аудиторією можна виділити такі модуси: логос, етос і пафос.

Логос (від давньогрец. logos - "слово", "смисл") - це засоби впливу, що апелюють до розуму.

Арістотель, наприклад, логічні засоби тісно пов'язував з промовою оратора:

"...сама промова переконує нас в тому випадку, коли оратор виводить дійсну або позірну істину із доводів, що є у наявності для кожного даного питання"1.

В сучасній риториці логос здебільшого тлумачать як власне аргументи, тобто ті положення (основи, резони, доводи та ін.), за допомогою яких оратор прагне вплинути на аудиторію таким чином, щоб вона прийняла певні твердження або наміри.

Етос (від давньогрец. ethos - "норов", "звичай", "характер") - це засоби впливу, що апелюють до моральних принципів, до норм людської поведінки.

Оратор повинен "впізнаватися" аудиторією як "людина гідна" - і в широкому значенні, й у вузькому (гідна того, щоб говорити, гідна того, щоб її слухали). Йдеться про те, що особисті етичні якості оратора при виголошенні промови можуть впливати на сприйняття її аудиторією як позитивно, так і негативно. Арістотель з цього приводу писав у своїй "Риториці":

"[Доведення досягається] за допомогою моральнісного характеру [промовця] в тому випадку, коли промова виголошується так, що викликає довіру до людини, яка її виголошує, тому що взагалі ми більше й скоріше віримо людям хорошим, у тих же випадках, де немає нічого ясного і де є місце ваганням, - і поготів...".

У сучасних комунікативних ситуаціях ми досить часто стикаємося якраз із цілковитою відсутністю будь-якої моралі.

Слід відмітити, що риторику завжди хвилювала ця проблема. Класична риторика, наприклад, завжди ґрунтувалась на постулатах Істини, Добра і Краси. Справжній оратор мусить пам'ятати про два моменти. По-перше, значно легше впливати на тих слухачів, які йому довіряють. По-друге, втрачену довіру аудиторії повернути надзвичайно важко.

Тому найкращий спосіб мати ораторську мораль - це справді бути моральним.

Окрім того, ефективність етосу в багатьох випадках визначається тим, що аудиторія більше схильна сприймати того оратора, в якому вона впевнена. Особливо сильний етос може зробити аргументацію взагалі зайвою, оскільки слухачі вірять оратору на слово, заздалегідь погоджуються з усім, що він пропонує. Тобто сильний етос послаблює логос для певної аудиторії, тоді як слабкий етос вимагає сильного логосу.

Пафос (від давньогрец. pathos - "пристрасть") - це засоби впливу, що апелюють до почуттів.

Суть пафосу полягає в тому, що оратор повинен вміти викликати в аудиторії почуття, які могли б вплинути на її думку. В основі класичної патетики міститься уявлення про дві головні пристрасті - любов та ненависть, всі інші почуття є похідними. Дійсно, з пари протилежностей, що виражають відповідне бажане та небажане для людини, можна вивести всі інші почуття. Арістотель з приводу пристрастей писав:

"Доведення залежить від самих слухачів, коли останні зворушуються завдяки промові, тому що ми приймаємо різноманітні рішення під впливом задоволення чи незадоволення, любові чи ненависті"1.

Таким чином, для успішності ораторської промови людині варто актуалізувати всі три модуси публічного виступу. Тобто оратор повинен подбати про створення власного позитивного образу в аудиторії (привернути етосом); про розробку самої промови відповідно до правил побудови обґрунтувань певних тверджень (переконати логосом); про виклик тих емоцій, які зрештою сприяють закріпленню бажаного враження у слухачів (схвилювати пафосом).

1.3. Риторика і "воля до влади"
1.4. Загальна характеристика розділів риторики
Частина 2. ТЕОРІЯ РИТОРИКИ
РОЗДІЛ 2. ІНВЕНЦІЯ
2.1. Поняття про стратегію оратора
2.2. Типи підготовки до публічного виступу
2.3. Джерела знаходження матеріалу
2.4. Топіка
2.5. Аргументація й критика
2.5.1. Структура та види аргументації