Риторика - Колотілова Н.А. -
3.2.2. Типові помилки в аргументації та критиці

Важливе значення для оратора має знання та вміння користуватися правилами стосовно аргументації та критики. Більшість із них встановлені в межах логіки. Розглянемо основні правила та типові помилки, що можуть виникнути в процесах обґрунтування певних положень.

Слід підкреслити, що залежно від структури аргументації /критики правила поділяють на три групи:

1) правила щодо тези;

2) правила щодо аргументів;

3) правила щодо форми.

Крім того, правила аргументації/критики можна поділити ще залежно від етапів ораторської діяльності. Одним з основних правил, яке стосується тези та аргументів, є правило чіткості та ясності. Розгляд його буде здійснено в наступному розділі "Ело-куція", оскільки воно безпосередньо пов'язане саме з формулюванням певних положень. Інші правила доречно розглянути в межах даного розділу.

Правило щодо тези: Теза повинна залишатись незмінною протягом усієї аргументації або критики. Порушення цього правила призводить до того, що оратор у своїй промові обґрунтовує положення, яке відрізняється від того, що було ним заявлене. Заміна однієї тези на іншу в процесі аргументації/критики може відбуватися навмисно й ненавмисно. Відповідно розрізняють такі помилки, що виникають у результаті порушення правила щодо тези:

o "підміна тези";

o "втрата тези".

"Підміна тези" - це помилка, яка полягає у навмисній заміні оратором того положення, яке обґрунтовується в промові.

Як правило, така помилка виникає в тих випадках, коли людина відкрито не може довести заявлену тезу. Тоді вона намагається відволікти увагу аудиторії, пропонуючи положення, що ніби схоже із початковим, однак має інший смисл.

У реальній практиці спілкування досить часто відбувається часткова підміна тези. Вона виявляється або в розширенні, або в звуженні тези. Розширення тези може призвести до того, що оратор буде обґрунтовувати хибне твердження, а звуження - до того, що буде доведена лише частина положення, що потребує обґрунтування.

Взагалі якщо мова йде про аргументацію, то оратор намагається звузити тезу, тоді її легше обґрунтувати. Якщо ж мова йде про критику, тоді оратор намагається розширити тезу. С. Поварнін з цього приводу пише:

"Наприклад, спочатку сперечальник поставив тезу: "всі люди егоїсти", але, побачивши, що неможливо довести й заперечення супротивника сильні, починає стверджувати, що теза була просто "люди егоїсти". ...Якщо ж, навпаки, супротивник виставив тезу "люди егоїсти", софіст намагається витлумачити її в більш вигідному для себе сенсі: в тому сенсі, що "всі люди егоїсти", оскільки в такому вигляді тезу легше спростувати. Взагалі свою тезу софіст звичайно намагається, коли справа кепська, звузити: тоді її легше захищати. Тезу ж супротивника він намагається розширити, тому що тоді її легше спростувати"1.

"Втрата тези" (лат. ignoratio elenchi) - це така помилка, яка полягає у ненавмисній заміні того положення, яке обґрунтовується в промові.

Вона виникає ніби випадково, незалежно від волі оратора. Тобто він сам не усвідомлює, що обґрунтовує не те положення, яке заявив у своїй промові, а лише подібне до нього.

Розглянемо тепер правила щодо аргументів.

Правило 1: Аргументи повинні бути обґрунтованими твердженнями.

В комунікативній практиці це правило говорить насамперед про те, що співрозмовники повинні визнавати прийнятність аргументів (для цього вони й повинні бути обґрунтованими). Тобто якщо хтось із учасників спілкування не визнає певне положення, тоді його не можна використовувати в якості аргументу для підтвердження тези.

Обґрунтування тези становить собою, як правило, багатоступеневий процес. Спочатку висувають тезу, до якої підбирають аргументи. Далі вони виступають вже як похідні тези, до яких, у свою чергу, наводять твердження, які б їх обґрунтовували. Схематично цей процес виглядає таким чином:

Схема 1

За такої побудови промови аргументи виявляються незалежними один від одного, проте всі підтримують тезу оратора. Кожний аргумент розпочинає новий блок тексту, в якому мають бути наведені твердження на користь даного положення. Між блоками повинен існувати зв'язок, який забезпечується використанням відповідних перехідних конструкцій.

Можливий інший "ланцюговий" варіант розташування аргументів, коли кожне наступне твердження підтримує попереднє:

Схема 2

Обидві схеми можуть комбінуватися в межах промови.

У випадку порушення цього правила виникає помилка, яка має загальну назву "необгрунтований аргумент". Вона має декілька різновидів:

o "хибний аргумент";

o "випередження основи";

o "коло в обґрунтуванні".

"Хибний аргумент" (лат. fallacia falsi medii) - це така помилка, коли в якості аргументу використовується хибне твердження.

Однак оратор може й не знати про це. Тому при відборі аргументів слід бути дуже уважними й ретельно продумувати обґрунтування кожного твердження, що використовується як аргумент в ораторській промові.

"Випередження основи" (лат. petitio principii) - це така помилка, коли в якості аргументу використовується твердження, яке й не є наперед хибним, але саме потребує обґрунтування.

Тобто достовірність такого положення тільки припускається, однак не встановлюється з необхідністю.

"Коло в обґрунтуванні" (лат. circulus vitiosus) - це така помилка, коли для обґрунтування тези використовується аргумент, який, у свою чергу, випливає з цієї тези.

Наприклад:

"Цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи".

У даному випадку людина для підтвердження своєї тези використовує ту саму тезу, хоча й у дещо зміненому вигляді.

У сучасних комунікативних ситуаціях проблема виявлення кола в обґрунтуванні пов'язана з тим, що, як правило, воно виникає не при прямому співставленні аргументу та тези. Тобто між ними може бути кілька етапів аргументації, коли ланцюжок міркувань (схема 2) робить коло і повертається до вихідного твердження. Ф. ван Єємерен і Р. Гроотендорст наводять такий приклад1.

"Конкуренція стимулює економіку, тому що конкуренція означає, що кожний хоче бути кращим за всіх, швидше всіх і продати товар дешевше за всіх. Оскільки, врешті решт, кожний хоче бути учасником конкуренції, щоб конкурувати з іншими людьми, то це виявляється корисним для розвитку економіки".

Структура даної аргументації може бути представлена в такому вигляді:

Отже, у даному прикладі наявна помилка "коло в обґрунтуванні", оскільки аргумент 1.1.1.1.1 співпадає з тезою.

Правило 2: Аргументи повинні бути достатніми для обґрунтування тези.

Слід підкреслити, що поняття достатності є досить відносним. Серед слухачів є люди, які більш схильні до прийняття аргументації, а є такі, які взагалі не готові до сприйняття тих положень, що пропонує оратор. Тим не менш, хоча рівень достатності аргументації має індивідуальний характер для кожного слухача, можна виділити декілька загальних рис цієї достатності. Насамперед, одного аргументу, як правило, замало для обґрунтування тези. З іншого боку, оратору не слід прагнути й до якомога більшої кількості аргументів. У такому випадку може виникнути помилка, яка називається "надмірне обґрунтування".

"Надмірне обґрунтування" (лат. argumentum nimium probans) - це така помилка, коли людина, намагаючись навести якомога більше аргументів на користь своєї тези, непомітно для себе починає використовувати необґрунтовані, суперечливі, хибні аргументи.

У різноманітних сферах спілкування здається, що чим більше аргументів, тим краще. Проте переконливість певних тверджень залежить не від кількості, а від якості аргументів. Оратору при підготовці до промови слід зважати саме на якість тих положень, за допомогою яких він буде відстоювати свої тези. Кожний зайвий аргумент послаблює обґрунтування. Тому перевагу слід віддавати ієрархічно організованій промові, в якій доводи на користь тези об'єднані в певні блоки.

Правило 3: Аргументи повинні відповідати тезі, яка обґрунтовується.

Суть цього правила полягає в тому, що оратор повинен для обґрунтування своєї тези наводити такі аргументи, які пов'язані з темою промови. Інакше може виникнути помилка, яка називається "безпідставний аргумент".

"Безпідставний аргумент" (лат. argumentum externum) - це така помилка, коли людина на підтримку своєї тези наводить довільні, неочевидні твердження.

Слід звернути увагу на те, що ступінь вимогливості до аргументів залежить від конкретних ситуацій спілкування. У науці ми більш вимогливі до певних положень, ніж, наприклад, у повсякденному житті. С. Поварнін з цього приводу писав:

"Якщо хто-небудь сперечається з нами за гривеник, у нас буде один ступінь вимогливості до його доводів; якщо суперечка йде за двісті тисяч - зовсім інший"1.

Правило щодо форми аргументації має такий вигляд: Відношення між аргументами і тезою повинно бути принаймні відношенням підтвердження. Суть цього положення полягає в тому, що між аргументами та тезою має існувати зв'язок, який відповідає правилам певних аргументативних схем.

Порушення правила щодо форми аргументації призводить до помилки, яка має загальну назву "не підтверджує". Ця помилка має декілька різновидів:

o "від сказаного умовно до сказаного безумовно", яка характерна для симптоматичної аргументації;

o "після цього, отже, з цієї причини", яка характерна для причинної аргументації;

o "хибна аналогія", яка характерна для аналогійної аргументації.

"Від сказаного умовно до сказаного безумовно" (лат. a dicto sekundum ruid ad dictum simplicifer) - це така помилка, коли аргументами, прийнятними або за певних умов, або в певний час, або в певному місці, обґрунтовують тезу безумовного характеру. "Після цього, отже, з цієї причини" (лат. post hoc ergo propter hoc) - це така помилка, коли послідовність у часі сприймається як така, що містить причинний зв'язок.

"Хибна аналогія" - це така помилка, коли наявні обставини, що роблять порівняння недійсним.

Слід наголосити на тому, що дотримання правила щодо форми аргументації тісно пов'язане зі знаннями та вмінням застосувати на практиці закони і правила логіки щодо різних типів міркувань. Інколи інтуїтивної логіки або "логічного чуття" достатньо для того, щоб помітити логічні помилки в процесі аргументації. Чим більше людина аналізує різноманітні тексти, тим краще у неї розвивається "логічне чуття". Однак без спеціальних знань буває важко уникнути логічних помилок навіть у повсякденному спілкуванні. Розвитку й вдосконаленню логічної культури оратору допоможе ретельне опанування курсу логіки (див. список літератури в кінці посібника).

3.3. Завершення промови
РОЗДІЛ 4. ЕЛОКУЦІЯ
4.1. Форми мовленнєвого впливу
4.2. Риторичні фігури
4.3. Тропи
РОЗДІЛ 5. МЕМОРІЯ Й АКЦІЯ
5.1. Способи запам'ятовування промови
5.2. Невербальні засоби оратора
5.3. Аналіз публічного виступу
ЧАСТИНА 3. ІСТОРІЯ РИТОРИКИ