Риторика - Мацько Л. І. -
Тропи

У сучасній літературознавчій стилістиці, лексикології називають переважно три тропи: метафору, метонімію і синекдоху, що виникають в результаті семантико-функціонального переносу. До того ж існують пошуки першотропу, тобто одного основного, найпершого, якому б мали підпорядковуватися інші як його різновиди, бо вже давно помічено, що вони якось споріднені і взаємоперехідні. Цю думку висловив ще в 1910 р. у праці "Символізм" Андрій Бєлий: "...форми зображальності невіддільні одна від одної: вони переходять одна в одну...; один і той самий процес живописання, переходячи різні фази, постає перед нами то як епітет, то як порівняння, то як синекдоха, то як метонімія, то як метафора..."2.

Були і є спроби звести всі тропи до метафори як основного, вихідного тропу, до метонімії (Умберто Еко) і навіть до синекдохи ("Група т").

Основними спільними ознаками тропів є їх аналогійний характер і паралогічність, тому що перенос відбувається за аналогією, що є ніби логічною помилкою, але такою, яка відкриває нові риси явища і збагачує читача, новими знаннями (глобус капусти, конвертики хат — Л. Костенко; жоржини хмар — В. Свідзінський; вечори з Євангелія—Б.-І. Антонин; в'язали мислі у тугий сніпок — М. Осадчий; вишня колише гілкою світ, сонце снідає росою, вишня пасе солов'я, метелик білим рукавом утерся — Т. Мельничук).

Здатність мови до тропеїчності робить її багатшою на переносні значення й відтінки, динамічнішою, свіжішою й образнішою.

Метафора

Метафора — це найпоширеніший і найпродуктивніший у риториці троп, а тому найвідоміший мовцям і найбільше досліджений мовознавцями.

Намагаючись дістатися до суті метафори, дослідити її природу і механізм такого продуктивного процесу, як метафоризація, вчені висловлюють різні думки стосовно того, чим є метафора, що лежить в її основі3 — порівняння, аналогія, тотожність чи подібність.

І те, що кожний дослідник має рацію, бо аналізований ним матеріал дає йому підстави висловити саме таку думку, вже переконує нас у тому, наскільки складним і різноаспектним явищем є метафоризація і наскільки розгалуженою і багатовимірною є метафора як троп. Йосип Мандельштам вважав, що "тільки через метафору розкривається матерія, бо немає буття без порівняння, бо й саме буття — це порівняння"1. Звичайно, поет, мабуть, мав на увазі порівняння в широкому розумінні цього поняття, яке включає в себе і зіставлення.

Порівняння має тричленну структуру: суб'єкт порівняння, об'єкт порівняння й ознака, за якою відбувається порівняння: дівчина гарна, як калина. Метафора відрізняється від порівняння тим, що третій член не названий, він тільки вгадується як "привид", а тому нечіткий, розсіяний. Це залишає великий простір для творчого уявлення слухача (читача) самому "вгадати" ту ознаку, яку він "бачить" або "хоче бачити" (дівчина така свіжа, як калина; дівчина така ніжна, як калина; дівчина така красива, як калина).

Метафори класифікуються за двома принципами: традиційним риторичним і лексико-граматичним.

За традиційним риторичним принципом серед метафор виділяють такі:

—стерті метафори, або загальномовні, такі, в яких уже втрачено свіжість, несподіваність асоціативного зв'язку між віддаленими предметами. їх вживають усі мовці, не відчуваючи фігуральності, відхилення. Значення цих метафор стає ніби прямим: ніжка стола, носик чайника, вушко голки, ручка дверей;

—до стертих метафор близькими є фразеологічні метафори, або метафори-формули: пуд солі з 'їсти, сіль землі; камінь за душею, наріжний камінь, камінь спотикання; нагріти руки, тягти руку, мати руку, своя рука владика, дати по руках, під гарячу руку, їсти очима тощо;

— різку метафору можна побудувати на протилежному полюсі асоціацій. Ця метафора вражає новизною, несподіваністю і непе-редбачуваністю асоціативного зв'язку. На перший погляд, такого зв'язку ніби немає. Тільки на фоні дискурсу, добре знаючи текст і підтекст; поміркувавши, повіриш у його істинність:

Цей став повісплений, осінній, чорний став,

як антрацит видінь, як кремінь крику

вилискує Люципера очима.

І не спіши вперед,

бо чагарями спогадів прослалася

твоя дорога дальня.

(В.Стус)

Отаке ти, людське горе,

отака ти, чорна хлань,

демократіє свободи

і свободо німувань.

(В.Стус)

Розгорнена метафора містить кілька метафоризованих компонентів і охоплює більший семантичний простір у висловленні:

Зажурених двоє віч,

криві терези рамен,

гербарій дзвінких долонь —

з ночі.

Ти десь живеш на призабутім березі

моїх змілілих пам 'ятей. Блукаєш

пустелею моїх молодощасть,

як біла тінь суворої скорботи.

Наді мною синє віко неба:

сіро-чорна шлакова труна

геть обшила душу.

(В.Стус)

Метафора з часів античної риторики й філософії була і є в центрі уваги вчених-лінгвістів, філософів, психологів, бо це один з основних шляхів пізнання реальності й ідеалу шляхом перенесення понять з однієї сфери в іншу: від конкретно-чуттєвої до абстрактної, від матеріальної до духовної. Метафору можна назвати логікою в образі, настільки точно вона може передати сутність обраного явища, субстанції в образі.

Метафора є в науці, культурі, освіті. В часи розвитку інформаційних технологій, інтенсивного розвитку реклами, коли вимагається короткий, чіткий, але ємкий та образний вербальний текст, який би швидко запам'ятався, засвоївся і "збудив" свідомість саме на цей, актуалізований предмет, роль метафори у мовному спілкуванні зростає. Визначний філософ і письменник X. Ортега-і-Гассет вважав, що метафора подовжує "руку" інтелекту, її роль у логіці можна уподібнити до вудочки на рибалці чи рушниці на полюванні.

Метафора виконує кілька функцій: пізнавальну, номінативну й образну. Метафорою користуються для опису і пояснення складних явищ у процесі наукового дослідження. В результаті сформувався цілий клас наукових метафор.

Метафору використовують як назву для нових предметів, речей, явищ: мишка (для управління комп'ютером), лапка (у швейній машині), собачка (деталь), кросівки, вітрівка, в'єтнамки, бікіні та багато інших. Так виникають загальномовні метафори, які через часту вживаність і поширеність втрачають свою фігуральну ознаку.

Проте найбільш помітною й експлуатованою є первинна і основна функція метафори—образна. Вона здатна швидко й точно активізувати перцептивні можливості слухача, викликати спрогнозований відгук у свідомості й почуттях. Вміння мовця творити свої, оригінальні метафори — це великий талант. Про це говорив ще Арістотель. Навчитися метафоризувати важко, але можливо. Механізм конструювання метафори складається з кількох етапів.

Перший етап — це формування ідеї і пошук основного образу для її вираження — суб'єкта метафори.

Другий етап — пошук додаткового об'єкта, який міг би стати образним компонентом і збудити у свідомості слухача певну асоціацію об'єкта метафори.

Третій етап — це синтез обраних об'єктів — суб'єкта та об'єкта, при якому ознаки обох створюють новий образ.

Як приклад можна навести пошук і створення метафори для рекламування мобільного телефону "Нокіа", описані А. Бичковою у журналі "Реклама":

Ознаки об'єкта:Асоціації, що виникли за аналогією до цих ознак:
мініатюрнийіграшка, метелик, птах
забезпечує постійний зв'язокбути завжди напоготові, контролювати, непомітно, поряд, дім, батьківщина
надійністьне підведе, можна йти в розвідку, Штірліц
відома торгова маркапопулярний герой, радість впізнання, зірка, герой фантазій
престижнийкрок до успіху, впевненість у собі, супермен
зручний, простий для використаннязавжди зі мною, ти не один у лісі і полі

Наступний етап — зіставлення між собою асоціацій, в результаті чого народилася розгорнена метафора, в якій використано образні аналогії:

мініатюрний — птах

постійний зв'язок — мобільний телефон

надійність — не підведе, Штірліц

відома торгова марка — популярний герой

престижний — супермен

зручний — ти не один (а з телефоном)

В результаті відбору варіантів метафора втілилася в такий рекламний малюнок: Штірліц на фоні весняного неба з мобільним телефоном у руці мрійно дивиться на журавлів. Внизу напис: "Краще "Нокіа" в руці, ніж журавель у небі", модифікований з відомої приказки "Краще синиця в жмені, ніж журавель у небі".

Синестезія (від гр. БупаізиЧеБІв — одночасне сприйняття) — різновид метафори, побудований на поєднанні лексем, що позначають різні сфери чуттів або щось сприйняте одночасно різними органами відчуттів. В результаті синестезії утворюються синтетичні художні образи з акустичними компонентами:

Коливалося флейтами

Там, де сонце зайшло;

Гей над дорогою стоїть верба,

Дзвінкі дощові струни ловить.

(П. Тичина)

Метафора
Метонімія
Парономазія
Риторичне запитання
Риторичне звертання
Риторичний оклик
Риторичне порівняння
Антономазія
Персоніфікація
Алегорія