Теорія і методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями України - Лісовець О.В. - Пожежно-руханкове товариство "Сокіл" (1894- 1939)

Другий період у розвитку дитячих та молодіжних об'єднань характеризується їх кількісним зростанням, а також якісними змінами у формах діяльності: на порядок денний ці об'єднання дедалі частіше виносили суто молодіжні проблеми.

Дитячо-молодіжні організації на західноукраїнських землях

Перше українське молодіжне товариство створене в Галичині в 1894 р. Його засновники перейняли досвід чеського товариства "Сокіл", яке діяло ще з 1862 р.

Саме його виступи спільно з польськими "соколами" у Львові в липні 1892 року спонукали українську громадськість до створення аналогічного об'єднання.

Пожежно-руханкове товариство "Сокіл" (1894- 1939)

11 лютого 1894 року у Львові в приміщенні "Руської Бесіди" відбулись Установчі збори, на яких було проголошено створення загальномолодіжного українського Пожежно-руханкового товариства "Сокіл". Очолив його український архітектор, громадський діяч Василь Нагірний (1848-1921).

Основна мета діяльності - залучення молоді до загальнофізичних вправ, різних ігрових видів спорту, гімнастики, дотримання здорового способу життя та занять із пожежної справи.

Велику увагу приділяли культурно-освітнім заходам - кампаніям із ліквідації неграмотності, антиалкогольній; антинікотиновій пропаганді; організації гуртків художньої самодіяльності; читанню лекцій з історії України та краю; проведенню тематичних вечорів, концертів, театральних вистав, вечорниць, повітових та крайових сокільських свят із демонстрацією гімнастичних вправ, народних танців, хорового співу, спортивних змагань тощо. У селах сокільські осередки мали "пожежний" характер, а в місті - "гімнастичний". Вікових, соціальних, національних та релігійних обмежень у "Соколі" не встановлювали. Морально-етичною основою для членів товариства були "10 сокільських принципів":

1. Сокіл(ка) - це символ свободи.

2. Сокіл(ка) завжди прагне виховати здорове тілом і духом молоде покоління української нації.

3. Сокіл(ка) - це свідомий дисциплінований громадянин української нації.

4. Сокіл(ка) завжди слухає накази своєї виборної старшини.

5. Сокіл(ка) завжди вчиться єдності і дисципліні.

6. Сокіл(ка) завжди пам'ятає, що світ здобувають справами, а не словами; не плачем - а мечем; байдужі гинуть - нероба стає рабом; не чекати - а діяти.

7. Сокіл(ка) любить Україну.

8. Сокіл(ка) завжди дбає про народну честь, твердий характер, здоров'я; мало говорить, а більше робить.

9. Сокіл(ка) усвідомлює, що тільки працею і згуртованістю народ здобуде свободу.

10. Сокіл(ка) знає тільки один організаційний клич українця - "Всі вперед! Всі разом!".

Символіка. "Сокіл" мав прапор малинового кольору, на одному боці якого зображений золотий лев, що спирається на скелю (герб Галицької землі), на іншому - емблема товариства: птиця-сокіл з тягарцями (гантелями) в кігтях як символ швидкості, витривалості, сили. Гімн - "Соколи! Соколи!".

Структура. Сокільські гнізда об'єднувались у Повітовий союз гнізд, а ті - Краевий союз сокільських товариств під керівництвом Старшинської Ради, очолюваної Головою Ради, яку обирали на три роки.

Якщо станом на 1900 р. діяв лише один осередок у Львові (37 осіб), то вже у 1906 р. - 324 осередки (8921 особа), а у червні 1914 року налічувалось 974 осередки (32 700 осіб). У зв'язку зі збільшенням кількості осередків у провінції "Сокіл" у 1905 р. змінив статут і обрав нову назву - "Сокіл-Батько". Завдяки "Соколу" в Галичині було закладено основи спортивного руху, створено спортивні секції, які об'єдналися в Український спортивний союз, Карпатський лещатарський клуб. З 1901 р. в народних школах запроваджено уроки фізичного виховання; зроблено помітний крок до розвитку культурно-мистецького руху (особливо на селі).

Після Першої світової війни і встановлення польської влади на західноукраїнських землях "Сокіл" продовжував розвиватись. У жовтні 1932 року польський Сейм ухвалив "Закон про товариства", визначивши віковий ценз дійсним членам товариства з 18 років. Молодші могли бути лише "прихильниками" за письмової згоди батьків чи опікунів. З дітьми до 14 років ("сокільським доростом") члени товариства проводили заняття за спеціальною програмою. Також закон забороняв товариствам одночасно займатися спортивною і пожежною справами. Тому з 1932 р. змінилися спрямованість і назва товариства: Руханково-гімнастичне товариство "Сокіл". У 1936 р. старшина "Сокола-Батька" намагалася навіть здобути право участі команди Галичини в XI літніх Олімпійських іграх у Берліні. Однак потрібна була згода польського Національного олімпійського комітету, якої не отримали. З приходом у 1939 р. радянської влади діяльність товариства була заборонена.

Пожежно-руханкове товариство "Січ" (1900- 1925). Його заснував 5 травня 1900 року в с. Завалля Снятинського повіту Станіславського воєводства коломийський адвокат, діяч Української радикальної партії Кирило Трильовський (1864-1941).

"Січ" мала подібні до "Сокола" мету, завдання і форми роботи. Щонеділі січовики збирались на гутірки (збори): "годину має бути читане, потім громадський спів, потім ідуть всі на січовий майдан на вправи гімнастичні або пожарничі, потім вернуть знову до коша щоби напитися чаю чи українського квасу та й дружньо побалакати, заспівати" ("Отаман", календар для народа на рік 1905). Члени організації носили національні однострої з елементами одягу Західної і Східної України, а чоловіки мали гуцульські топірці (як опришки).

Якщо "Сокіл" наслідував чеських "Соколів", то "Січ" -давніх завзятих запорожців; якщо "Сокіл" був під впливом Національно-демократичної партії, то "Січ" - Української радикальної партії (ідея націоналізму в Україні); якщо "Сокіл" працював із греко-католицькою церквою, то "Січ" мала світський характер і доступ духовних осіб був заборонений.

Символіка. Прапор "Січі" був малинового кольору, а з 1910 р. - синьо-жовтий. З одного боку прапора - восьмикутна зірка, всередині якої дві руки в потиску тримають серп, над зіркою - девіз "В єдності сила!"; з іншого боку кожна повітова "Січ" малювала свого патрона (гетьмана чи історичного діяча). Гімн - "Ще не вмерла Україна". Кожна посада мала свою символіку: кошовий січового осередку - синьо-жовту стрічку та срібний пірнач; повітовий отаман - срібну булаву і білий бунчук, генеральний отаман (К. Трильовський) - золоту булаву і червоний бунчук тощо.

Структура. В організаційній побудові основною ланкою був січовий осередок - кіш, який поділявся на чотири чети. 20 кошів складали повітову січ і мали свою січову раду, яку очолював повітовий отаман. Автономні повітові січі входили до січового союзу, на чолі якого стояла Головна січова команда. Саме вона і повітові отамани обирали генерального отамана.

З 1913 р. розгорнулося формування стрілецьких секцій, які здійснювали військовий вишкіл юнаків і дівчат. У червні 1914 року в Галичині діяло 916 осередків з понад ЗО тисячами членів і 112 осередків - на Буковині.

Після Першої світової війни польська влада активно протидіяла процесу відродження "Січі". На початку 1925 р. функціонувало лише 20 осередків. У цих умовах було вирішено змінити назву і статут організації. На розгляд до львівського староства подали три статути - з назвами "Січ", "Братство", "Луг".