Міжнародна макроекономіка - Козак Ю.Г. - Глава 1. Валюта та валютні курси

Глава 1. Валюта та валютні курси

Ключові поняття Валюта; національна валюта; іноземна валюта; резервна валюта; міжнародна валюта; валютний курс; розрахункові валютні курси; крос-курс; тристоронній арбітраж; фіксований, плаваючий та компромісний валютні курси; паритет купівельної спроможності валют; "ефект Фішера"; "міжнародний ефект Фішера".

1.1. Сутність валюти та валютного курсу

Під валютою слід розуміти будь-який товар, здатний виконувати функцію засобу обміну в міжнародних розрахунках. У більш вузькому розумінні - це наявна частина грошової маси, яка переходить з рук у руки в формі грошових банкнот і монет.

Валюта забезпечує зв'язок і взаємодію національного та світового господарства.

Залежно від належності (статусу) валюти поділяються на національну, іноземну, міжнародну (регіональну).

Національна валюта - це встановлений законом платіжний засіб певної країни: грошові знаки у вигляді банкнот, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території країни, а також платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті цієї країни.

Національна валюта є основою національної валютної системи.

Іноземна валюта - грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і які використовуються в міжнародних розрахунках.

Міжнародна (регіональна) валюта - міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, платіжний та резервний засіб. Наприклад, СДР (SDR - Special Drawing Right або СПЗ - спеціальні права запозичення), які є міжнародним платіжним засобом, що використовується МВФ для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках, і розрахунковою одиницею МВФ; євро - регіональна міжнародна розрахункова одиниця, яка була введена в 1999 р. в межах Європейської валютної системи і є розрахунковою одиницею країн ЄС.

По відношенню до валютних запасів країни розрізняють резервну валюту.

Під резервною валютою розуміють іноземну валюту, в якій центральні банки інших держав нагромаджують і зберігають резерви для міжнародних розрахунків по зовнішньоторговельних операціях та іноземних інвестиціях. Резервна валюта є базою визначення валютного паритету і валютного курсу для інших країн, вона використовується для проведення валютної інтервенції з метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи.

Так, як резервну валюту використовують долар США, японську єну, євро. Для того щоб валюта набула статусу резервної, країна повинна посідати панівне становище у світовому виробництві, в експорті товарів і капіталів, мати розвинуту мережу кредитно-банківських установ у себе і за рубежем, ліберальне валютне регулювання, вільну конвертованість валюти і впровадження її в міжнародний обіг через банки та міжнародні валютно-фінансові організації.

Країна-емітент резервної валюти набуває ряд переваг: можливість покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою, сприяти зміцненню позиції національних виробників у конкурентній боротьбі на світовому ринку.

По відношенню до курсів інших валют розрізняють сильну (тверду) та слабку (м'яку) валюту. Тверда валюта характеризується стабільним валютним курсом. Поняття "тверда валюта" нерідко використовується як синонім конвертованої валюти.

За режимом використання розрізняють валюту вільно конвертовану (це валюти країн, які повністю відмінили валютні обмеження та обмінюють їх на всі інші валюти), частково конвертовану (це валюти країн, що зберігають валютні обмеження певного кола валютних операцій), неконвертовану (це валюти країн, які повністю зберігають валютні обмеження з усіх операцій як для нерезидентів, так і резидентів).

За матеріально-речовою формою валюта буває готівковою і безготівковою.

За принципом побудови - "кошикового" типу і звичайною.

Валютний кошик - це метод сумірності середньозваженого курсу однієї валюти визначеного набору інших валют. Важливим моментом розрахунку валютного кошика є визначення його складу, розміру валютних компонентів, тобто кількість одиниць валюти в наборі.

У науковій економічній літературі, телекомунікаційному зв'язку застосовуються міжнародні коди валют, які значно полегшують і прискорюють поточну діяльність учасників валютного ринку (табл. 1.1).

Таблиця 1.1. МІЖНАРОДНІ КОДИ ВІЛЬНО КОНВЕРТОВАНИХ ВАЛЮТ

Головною характерною рисою теорії і практики міжнародних фінансів є те, що вони мають справу з численними валютами. Кожна країна має свою грошову одиницю, валюту, яка лежить в основі грошової системи країни (долар, єна, рубль, гривня тощо). Валюта в різних країнах може мати одну назву, але різну цінність. Наприклад, грошова одиниця і в Канаді і в США - долар, але цінність американського долара і канадського долара різна.

Завдяки тому, що кожна країна використовує у своєму обігу валюту, яка відрізняється від валюти інших країн, усі міжнародні операції (торговельні, кредитні та ін.) передбачають обмін двох валют. При здійсненні міжнародної операції потік товарів, послуг, капіталу в одному напрямку передбачає рух валютних коштів у зворотному. Наприклад, якщо ви купуєте в автомобільного дилера американську машину, то сплачуєте йому за машину в гривнях. Але автомобільний дилер повинен заплатити американцям у доларах. Дилер створює попит на долари і пропозицію гривень на ринку обміну іноземної валюти. Експорт товарів зумовлює приплив у країну іноземної валюти та її пропозицію на ринку обміну іноземної валюти; імпорт - попит на іноземну валюту.

Інший приклад. Коли іноземець купує іноземну компанію або будує завод в іншій країні, він створює попит на валюту цієї країни і пропозицію валюти своєї країни. А оскільки країна торгує не з однією, а з декількома країнами, то в обмін між собою вступає низка національних валют.

Валюти, як правило, обмінюються не просто одна до одної, а в певному співвідношенні, що визначається їх відносною вартістю, яка називається обмінним курсом валют. Але обмінні курси валют постійно змінюються й часто досить різко. Відтак обмінні курси, ризик коливання курсів валют перебувають у центрі уваги теорії міжнародних фінансів. Для ТНК вирішення всіх питань їхньої діяльності (розміщення виробництва, перспективи його розширення, можливі ризики) ґрунтуються на аналізі обмінних курсів у їхньому зв'язку з відносним рівнем відсоткових ставок і темпів інфляції.

Зростаюча роль зовнішньої торгівлі, бурхливий розвиток міжнародного ринку капіталів висувають як одну з фундаментальних проблем теорії міжнародної економіки проблему досягнення необхідної гармонії між зовнішньоторговельною і валютною політикою різних країн без втручання якогось світового уряду, який указував би, що робити країнам. Проблеми координації валютно-фінансової політики різних країн є найскладнішими.

Обмінний валютний курс - це:

■ кількість одиниць однієї валюти, необхідна для придбання одиниці іншої валюти;

■ ринкові ціни однієї валюти, виражені в іншій валюті;

■ сукупність цін валют, взаємопов'язаних тристороннім арбітражем.

Як уже зазначалося, змістом валютної операції є обмін валюти однієї країни на валюту іншої. Кожна національна валюта має певну ціну, котра виражається в грошових одиницях іншої країни. Наприклад, 1дол. коштує 132,08 єни. Ця ціна валюти називається валютним курсом. Ціни валют щоденно публікуються. Ціни на вільно конвертовану валюту визначаються на міжнародному валютному ринку виходячи з попиту та пропозиції на неї, а в країнах з частково конвертованою валютою ціну національної валюти встановлює центральний банк. Таким чином, валютний, або обмінний, курс має кількісну визначеність, тобто співвідношення кількості обмінюваних валют. Так, якщо ви обмінюєте 100 грн на 20 американських доларів, то 100 грн ділять на 20 дол., що дорівнює 5,0 грн за 1 дол. Обмінний курс - це результат ділення кількості валюти, яку ви обмінюєте, на кількість валюти, яку ви отримуєте в обмін. Якщо ми знаємо обмінний курс гривні (0,20 дол. за 1 грн), то можемо підрахувати, скільки доларів можна отримати за 200 грн. Для цього потрібно 200 грн помножити на обмінний курс гривні, тобто на 0,20. За 200 грн можна отримати 40 дол.

Визначення курсу валют називається котируванням. Існує два методи котирування іноземної валюти до національної: пряме і непряме (зворотне). При прямому котируванні курс одиниці іноземної валюти виражається в національній валюті (1 дол. = 5,0 грн). При непрямому котируванні курс одиниці національної валюти виражається в іноземній валюті (1 грн = 0,20 дол.):

Валютний курс розглядається як ціна іноземної валюти в національній валюті. Курс валют установлюється до четвертого знака після коми десяткового дробу.

При котируванні валют установлюють базову валюту та валюту котирування. Базова валюта - це валюта, відносно якої котируються інші валюти, тобто валюта, з якою порівнюють певну грошову одиницю. Валюта котирування - це валюта, яка котирується до базової, тобто валюта, курс якої визначають. Наприклад, 1 дол. = 5,121 грн. Ліва частина котирування - це базова валюта (долар), права частина - валюта котирування (гривня). Курси валют установлюють до базової валюти, тобто яка кількість валюти котирування відповідає одиниці базової валюти. Як правило, усі валюти (за винятком англійського фунта стерлінга та кошика валют) порівнюється з доларом США. Використання долара як базової валюти відображає роль американської валюти як загальновизнаної розрахункової одиниці.

Під час аналізу динаміки валютних курсів беруть до уваги метод котирування. Оскільки валютний курс - це ціна грошей, то його зміни означають подорожчання або знецінення грошей. Національна валюта дорожчає, якщо валютний курс, визначений методом прямого котирування, знижується: був 5,4010 грн за 1 дол. США, а став 5,1210 за 1 дол. США, при цьому купівельна спроможність гривні зростає з 0,1851 дол. за 1 грн (1 : 5,4010) до 0,1953 дол. за 1 грн (1 : 5,1210), і знецінюється при зростанні валютного курсу.