Ринок праці - Волкова О.В. - 7.1. Сутність індивідуального попиту на працю. Крива індивідуального попиту на працю та визначення обсягу індивідуального попиту на ринку праці

7.1. Сутність індивідуального попиту на працю. Крива індивідуального политу на працю та визначення обсягу індивідуального попиту на ринку праці.

7.2. Короткостроковий та довгостроковий індивідуальний попит на працю.

7.3. Сукупний попит на ринку праці. Еластичність попиту.

7.4. Фактори впливу на попит на ринку праці. Ефекти масштабу та заміщення.

7.1. Сутність індивідуального попиту на працю. Крива індивідуального попиту на працю та визначення обсягу індивідуального попиту на ринку праці

Попит на працю — це кількість праці, що може бути куплена при певній ціні праці та у визначений час. Індивідуальний попит визначається кількістю праці, що може бути куплена при певній ціні праці та у визначений час окремою фірмою. Розглянемо особливості формування індивідуального попиту на конкурентному ринку праці.

Особливість конкурентного ринку праці полягає у відповідності таким характеристикам: наявність на ринку значної кількості фірм, що конкурують між собою за придбання праці; наявності великої кількості працівників однакової кваліфікації, що пропонують свої послуги незалежно один від одного; не можливість впливу на ринкові ставки заробітної плати ні окремою фірмою, ні окремим працівником.

При конкурентному ринку праці окрема фірма погоджується з ринковою ціною праці, і може придбати на ринку більшу чи меншу кількість трудових послуг за даною ціною. Тому пропозиція праці для окремої фірми на конкурентному ринку буде абсолютно еластичною і матиме вигляд прямої лінії, що відповідатиме ринковій ціні праці та, відповідно, граничним витратам на цей ресурс: W=MRC (рис. 7.1).

Попит на працю для фірми визначається кривою граничного продукту (MRP) в грошовому вираженні. Чим меншим є рівень заробітної плати, тим привабливішим є фактор праці для фірми. Але у визначенні зворотної залежності між ставкою заробітної плати і обсягом попиту є обмеження. Поки MRP > MRC, фірма може збільшувати попит на працю при скороченні ціни. Якщо ж додатково витрачена гривня на додаткову працю приносить доходу менше, ніж витрачено коштів, подальше збільшення попиту на працю для фірми стає економічно недоцільним, навіть якщо рівень заробітної плати скорочується (зона Б). Тобто, якщо фірма має 5 станків, та наймання додаткового, шостого робітника, є нерентабельним, бо приросту продукції в результаті не відбудеться. І витрачати кошти на заробітну плату шостому робітникові є недоцільним, навіть якщо робітник згоден працювати за її заниженою ставкою. Оптимальним обсягом індивідуального попиту, що максимізує прибуток фірми, є L1 (MRP = MRC) [49, с. 164—165], коли фірма наймає максимальну кількість працівників, не підвищуючи при цьому собівартість продукції.

Рис. 7.1. Визначення оптимального рівня індивідуального попиту на конкурентному ринку праці

7.2. Короткостроковий та довгостроковий індивідуальний попит на працю

Певні особливості має попит на працю у коротко- і довготривалий періоди. У короткий проміжок часу роботодавцеві важко замінити робочу силу капіталом (і навпаки), споживачі не можуть у значній мірі змінити свого попиту на продукцію у відповідь на зростання ціни на неї. Протягом значного періоду часу реакція на зміну різних чинників попиту на працю стає, безумовно, більш відчутною.

Сутність та принципові відмінності коротко- і довгострокового попиту на працю детально розроблені Р. Д. Еренбергом і Р. С. Смітом.

Короткостроковий індивідуальний попит на працю— попит, за якого капітал підприємства і технологія виробництва залишаються незмінними, єдиним параметром, що змінюється, є праця.

Довгостроковий Індивідуальний попит на працю — попит, на працю, який супроводжується зміною інших чинників виробництва: капіталом, технологією.

У короткостроковому періоді попит на працю буде залежати від двох факторів: 1) граничної продуктивності праці; 2) граничного доходу праці по відношенню до граничних витрат на неї.

Гранична продуктивність праці— кількість продукції яку отримує підприємство, наймаючи одного додаткового працівника при незмінному капіталі (таблиця 7.1).

Таблиця 7.1

ПРИКЛАД ВИЗНАЧЕННЯ ГРАНИЧНОГО ПРОДУКТУ ПРАЦІ АВТОМАГАЗИНУ [13, с. 63]

Як видно із таблиці, один продавець може продати 10 автомобілів за місяць, а два — вже 21 автомобіль. Тобто з приходом другого продавця обсяг реалізації зріс на 11 автомобілів. Тобто 11 автомобілів — це гранична продуктивність праці другого продавця. Наймаючи ще одного продавця, магазин продасть 26 машин. Тобто гранична продуктивність третього продавця складе б автомобілів. Гранична продуктивність четвертого продавця буде ще нижчою, а, можливо, і від'ємною, якщо вчотирьох вони продадуть менше автомобілів, ніж продавали втрьох.

Це — закон зменшення граничної віддачі, який є похідним від того, що зі зростанням числа зайнятих на кожного додаткового працівника припадає менша питома вага капіталу, з яким він працює [13, с. 63]. Справа в тому, що торгові площі магазину не зросли, більше клієнтів вони не вміщують, додаткова кількість робочої сили призводить до все меншого зростання граничного продукту праці.

Аналогічно визначається граничний дохід та граничні витрати праці — приріст доходу та приріст витрат на оплату праці із найманням додаткового працівника. Оскільки прибуток є доходом мінус затрати, то якщо граничний дохід перевищує граничні затрати, загальний прибуток може зростати зі збільшенням числа зайнятих. Якщо граничний дохід нижче за граничні затрати, то прибуток починає зменшуватися з останнім прийнятим на роботу працівником, і тоді можна збільшити прибуток за рахунок скорочення чисельності. Наочно це видно з таблиці 7.2, у якій подано три варіанти визначення прибутку при складанні робітниками телевізорів.

Таблиця 7.2

ВИЗНАЧЕННЯ ГРАНИЧНОГО ПРОДУКТУ ПРАЦІ (13, с. 63]

Як видно із таблиці, в першому прикладі при любій кількості працівників від І до 6 фірма отримує прибуток. Тобто гранична прибутковість праці кожного працівника є додатною. В прикладі Б та В, фірма має зупинитись на чотирьох працівниках. Це пояснюється таким. Для фірми в прикладі Б при такій кількості працівників відбувається максимізація загального обсягу прибутку фірми. Максимізація прибутку можлива за умов такої зайнятості, коли граничний дохід на останнього прийнятого працівника (MRL) дорівнює граничним затратам на оплату праці (МСL). Для фірми в прикладі В така максимізація ще не буде досягнута, але п'ятий працівник вже буде працювати з від'ємною граничною прибутковістю. Для максимального використання виробничих можливостей та максимізації прибутку в такому випадку доцільно було б найняти п'ятого працівника на умовах неповного робочого дня на 2/3 ставки.

Тобто, при MRL > МСL, слід збільшувати число зайнятих; при МRL < МСL, кількість зайнятих необхідно скоротити; при МRL = МСL досягається точка рівноваги, коли не треба ні збільшувати, ні зменшувати чисельність зайнятих тому, в даному випадку прибуток буде максимальним.

У довгостроковому періоді попит на працю роботодавець змінює залежно від кон'юнктури ринку, власної стратегії, особливостей обраної сфери діяльності, вартості капіталу та праці. Вплив співвідношення вартості праці та капіталу на попит на працю в довгостроковому періоді пояснюється дією двох ефектів: "ефект масштабу" та "ефект заміщення". Ефект масштабу — такий засіб впливу на попит на працю, при якому зміна величини показника, що характеризує фактор, веде до зміни попиту на працю. Ефект заміщення характерний тоді, коли праця, представлена певною кількістю працівників, заміщується під випливом дії фактора технікою.

Рівень заробітної плати впливає на зайнятість у зв'язку з ефектом масштабу. Фірма збільшуватиме виробництво доти, доки граничний дохід від останньої виробленої одиниці продукції не дорівнюватиме граничним затратам. У таких умовах підвищення заробітної плати тягне за собою зростання цих затрат, не впливаючи на граничний дохід. Внаслідок цього на попередньому рівноважному рівні виробництва граничні затрати перевищуватимуть граничний дохід. Фірма несе збитки від виробництва останньої одиниці продукції і може збільшити дохід тільки шляхом скорочення виробництва, а скорочення виробництва— це зниження праці й капіталу.

Ефект заміщення дію наступним чином. Для одержання максимального прибутку фірма повинна звести до мінімуму витрати за будь-якого обсягу виробництва. Мінімізація витрат досягається, коли додаткова одиниця продукції, вироблена додатковою одиницею праці (при незмінному капіталі), коштує стільки ж, скільки вона б коштувала за рахунок збільшення капіталу. Якщо граничні витрати при зростанні виробництва на одну одиницю продукції при використанні тільки додаткової праці становлять 20 грн., а при збільшенні капіталу — 10грн., то доцільним є скорочення праці і підвищення капіталу. При звільненні працівників фірма заощадить 20 грн. Для збереження обсягу виробництва їй потрібно буде витратити 10 грн. на збільшення капіталу. Загальним результатом буде незмінний рівень виробництва, але при менших витратах.

Заміна праці капіталом відбуватиметься до тих пір, доки витрати на виробництво додаткової одиниці продукції, зумовлені наймом додаткової одиниці праці, перевищують витрати на виробництво додаткової одиниці продукції, пов'язані зі зростанням капіталу. Мінімізація витрат буде досягнута тоді, коли розширення виробництва за рахунок залучення нової робочої сили і за рахунок зростання капіталу обійдеться однаково [13, с. 63]: