Ринок праці - Волкова О.В. - Тема 9. БЕЗРОБІТТЯ, ЙОГО ФОРМИ І ПРИЧИНИ

Тема 9. БЕЗРОБІТТЯ, ЙОГО ФОРМИ І ПРИЧИНИ

9.1. Сутність безробіття. Підходи до визначення його рівня.

9.2. Вплив безробіття на стан національної економіки. Закон Оукена.

9.3. Види та форми безробіття.

9.4. Соціальний захист населення у випадку безробіття.

9.5. Сучасні пріоритети соціального захисту в Україні.

9.1. Сутність безробіття. Підходи до визначення його рівня

Безробіття — це соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не зайнята у сфері економіки. Безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

Графічно безробіття можна зобразити так (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Графічне зображення безробіття за класичною теорією

Згідно із класичною теорією, причиною безробіття є перевищення ставки заробітної плати над її рівноважним рівнем. Висока заробітна плата приводить до збільшення сукупної пропозиції праці та зниження попиту на неї, в результаті чого виникає безробіття [69, с. 149].

"Кейнсіанське" безробіття виникає через "жорстку" заробітну плату у відповідь на переміщення кривої попиту на працю D0 до позиції D1, яке викликано зниженням сукупного попиту в економіці. При цьому рівень заробітної плати не змінюється, як передбачає класична теорія, внаслідок чого виникає розрив між рівнем попиту і пропозиції при фіксованій заробітній платі — L1Le. "Кейнсіанське" і "класичне" безробіття можуть співіснувати. При цьому загальне безробіття L1L2 складається із LeL2 — рівноважного "класичного" безробіття та L1Le — "кейнсіанського" безробіття (рис. 9.2).

Рис. 9.2. "Кейнсіанське" безробіття [43, с. 210; 13, с. 89]

Марксистською теорією виникнення безробіття пояснюється тим, що з розвитком науки і техніки підприємці все більшу частину прибутку вкладають у капітал і меншу — в заробітну плату, і таким чином, капітал заміщує робочу силу [13, с. 89].

Відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" до зареєстрованих безробітних належать працездатні громадяни працездатного віку, які не мають заробітку чи інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

До безробітних, за методологією МОП відносяться особи віком 15—70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом основним умовам: а) не мали роботи (прибуткового заняття); б) активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню, тобто робили конкретні кроки протягом останніх чотирьох тижнів з метою знайти оплачувану роботу за наймом чи на власному підприємстві; в) були готові приступити до роботи впродовж 2-х найближчих тижнів, тобто почати працювати за плату за наймом або на власному підприємстві. До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу через те, що вже її знайшли і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також проходять навчання за направленням державної служби зайнятості населення. Більш детально з розбіжностями вітчизняної методології та методології МОП наведені в джерелі [69, с. 157].

Згідно із сучасною економічною літературою, рівень безробіття може визначатися за формулами:

Рівень безробіття за методологією МОП визначається відношенням (у відсотках) чисельності безробітних віком 15— 70 років до економічно активного населення (робочої сили) означеного віку або відповідної соціально-демографічної ознаки:

Рівень зареєстрованого безробіття в Україні з 2005 року визначається як відношення чисельності безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості населення, до середньорічної чисельності населення працездатного віку.

Це обумовлено удосконаленням методології розрахунку показника, яка враховує діючу демографічну структуру населення та методику розрахунку рівня безробіття за методологією МОП. До цього року показник розраховувався як відношення (у відсотках) чисельності безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості населення, до працездатного населення працездатного віку на відповідну дату.

З метою здійснення порівнянь за даними вибіркового обстеження населення з питань економічної активності, проводиться розрахунок середньої за період (за місяць, квартал, півріччя, 9 місяців, рік) чисельності зареєстрованих безробітних. Відповідний показник рівня безробіття рахується по відношенню до економічно активного населення працездатного віку за відповідний період. Слід відмітити, що через недостатню кількість вільних робочих місць в офіційному секторі та розповсюдження неформальної зайнятості у сільській місцевості чисельність зареєстрованих безробітних в окремі періоди перевищує обсяги безробіття, визначеного за методологією МОП.

Різні підходи до визначення безробіття, виміру офіційно розрахованого рівня безробіття, приводять до неточностей розрахунків. Цей недолік можна ліквідувати, використовуючи методику розрахунку коефіцієнта безробіття, запропонованої координатором Департаменту зайнятості й розвитку МОП Г. Стендінгом. Визначаючи реальне перевищення пропозиції робочої сили над попитом у перерахунку на еквівалент повного робочого часу, Г. Стендінг припускає, що в разі неповної зайнятості тривалість роботи становить половину середньої тривалості робочого часу. Звідси рівень безробіття можна подати в такому вигляді:

де Ufte — коефіцієнт безробіття в перерахунку на еквівалент повного робочого часу; Uft, Upt — кількість безробітних, які шукають роботу відповідно на повний і неповний робочий час; РТ1 РТ2 — відповідно кількість вимушено та добровільно зайнятих неповний робочий час; FТ— кількість зайнятих повний робочий час.

Цей коефіцієнт безробіття більш точно показує взаємодію попиту та пропозиції робочої сили, тому що виходить за межі поділу найманої робочої сили на зайнятих і безробітних, ураховуючи можливості часткової зайнятості.

Для виміру безробіття користуються ще показниками абсолютної кількості безробітних (тисяч чоловік) та кількістю працівників, що претендує на одне вакантне місце (коефіцієнт навантаження).