Історія України - Пасічник М.С. - Україна в роки "воєнного комунізму" і нової економічної політики.

Україна в роки "воєнного комунізму" і нової економічної політики.

Внаслідок поразки національної революції та громадянської війни становище України було надзвичайно складним. Під час військових подій та епідемій загинуло близько 1,5 млн людей. Характерною ознакою економічного життя стало згортання виробництва, яке за собою потягло нестачу продовольства, палива, а також безробіття.

Таке становище було спричинене і політикою більшовиків, які намагалися встановити так званий соціалістичний лад, перетворивши народи колишньої царської Росії, в тому числі й український, в об'єкт небаченого за масштабом і жорстокістю експерименту. З метою виконання більшовицької програми, а також для забезпечення продовольством Червоної армії та населення промислових центрів навесні 1919 р. на території України було введено сувору економічну політику під назвою "воєнного комунізму". Ця політика передбачала націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову трудову мобілізацію, централізований розподіл продуктів і товарів. Центральне місце в політиці "воєнного комунізму" займала "продрозкладка" — експропріація зерна в селян. Надлишки сільськогосподарської продукції, насамперед хліб, треба було повністю звозити в пункти і здавати державі.

Більшовики створили в українських селах комітети незаможних селян (комнезами). їх члени, маючи перевагу при розподілі землі, були звільнені від податків. З їхньою допомогою матеріальна база заможних селян була вкрай підірвана. Велика кількість селянства зовсім припинила виробництво. Поряд із зменшенням виробництва продуктів харчування південні райони охопила посуха, внаслідок чого становище в цих регіонах стало катастрофічним. Почався голод. З осені 1921 р. радянські органи визнали це як факт. Всередині країни та за кордоном була організована масова кампанія допомоги тим, хто голодував. Але їх ставало все більше: на кінець 1922 р. (за офіційними, далеко не повними даними) — 6,6 млн осіб або 25 % жителів України. 13,5 млн пудів українського хліба було продано за кордон.

Політична криза охопила майже всі галузі України. Навіть у Росії почало зростати незадоволення політикою більшовиків серед селян і робітників. Найдраматичнішим був виступ донедавна палких прихильників більшовицької партії — моряків Кронштадта. Вони підняли прапор повстання проти "самодержавства комісарів", за владу рад без більшовиків, проти політики уряду щодо селян та робітників. Хоча Червона армія й Чека (ЧК — черезвычайная комиссия. — Ред.) нещадно придушували ці повстання (15 тис. захисників Кронштадта було знищено без суду й слідства), В* Ленін та його партія були змушені визнати провал політики "воєнного комунізму" і прийняти рішення змінити більшовицьку тактику.

Мабуть, тому на X з'їзді РКП(б) 1921 р. В. Ленін висунув ідею про небхідність прийняття нової економічної політики (НЕПу), яка передбачала здійснення комплексу заходів перехідного періоду. Основним завданням НЕПу було заспокоїти селянські маси, забезпечити їм стимули до збільшення виробництва продуктів. З цією метою продрозкладку замінили помірним продподатком, після сплати якого селянин мав право продавати рештки продукції на вільному ринку, встановлюючи свої ціни. Бідніше селянство взагалі не мало сплачувати податку. Значну частину земельного фонду країни розподіляли між селянами. Були дозволені певна лібералізація і децентралізація економіки. НЕП ліквідував контроль уряду над внутрішньою торгівлею, віддав у оренду дрібні та частково середні підприємства, сприяв розвитку кооперації, певною мірою заохочував іноземні капіталовкладення, що сприяло розвиткові приватної ініціативи й економічного життя загалом. Проте ленінська партія погоджувалася лише на тимчасовий компроміс з підприємництвом і не збиралася відмовлятися від мрії створити соціалістичну економіку. Саме тому уряд залишав за собою контроль за такими "командними висотами" в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля.

Йдучи на поступки в економічній сфері, більшовики не допускали їх у політиці. Значна частина більшовиків не зрозуміла нової економічної політики, вважала її' відступом від завойованих позицій. Дехто на знак протесту навіть виходив з партії. Не відразу прийняли НЕП і деякі керівні діячі в Україні. Пленум ЦК КП(б)У під головуванням тодішнього першого секретаря В. Молотова у постанові, прийнятій незначною більшістю голосів, відзначав недоцільність у всеросійському масштабі і непридатність для України заміни продрозкладки продподатком. Проте ідея НЕПу перемогла. 27 березня 1921 р. надзвичайна сесія ВУЦВК прийняла рішення про заміну продрозкладки продподатком; а 29 березня уряд видав декрет про його норми і розмір. Для зернових культур продподаток визначили в 117 млн пудів замість розкладки з урожаю 1921 р. в 160 млн пудів. Селяни, які виконали продрозкладку з урожаю 1921 р., могли вільно реалізувати надлишки своєї продукції.

Економіка країни була багатоукладною. Велика промисловість, зокрема важка індустрія, переважно була усуспільнена. Разом з тим, щоб пришвидшити відродження промисловості й налагодити обмін між промисловістю і сільським господарством, багато дрібних підприємств передали як організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), так і приватним особам (нерідко колишнім власникам).

В Україні з 1921 р. було здано в оренду 5200 дрібних підприємств харчової, шкіряної, хімічної та інших галузей промисловості. Орендну плату для організацій порівняно з приватними власниками знизили наполовину, їм надавали перевагу в отриманні державних замовлень, сировини, палива, устаткування. Приватний капітал контролював у перші роки НЕПу 75 % роздрібного товарообігу.

У зв'язку з переходом до НЕПу в країні почали діяльність орендарі, приватні торговці, комісіонери, банківські ділки — так звані непмани.

Заохочуючи підприємництво в інтересах відродження продуктивних сил, влада віддавала перевагу державному капіталізмові. Великі промислові підприємства могли передавати іноземцям тільки в концесію. Та оскільки такі умови господарювання іноземці не вважали для себе вигідними, концесійна форма державного капіталізму майже не розвивалася.

Продрозкладка була одним з головних джерел фінансування розвитку промисловості. Ліквідація продрозкладки обмежила кошти, призначені для відродження промисловості. Наявні незначні ресурси витрачали на подолання голоду на селі, на створення промислових об'єктів, пов'язаних з переробкою сільськогосподарської сировини. Через нестачу палива, сировини, продовольства чимало заводів важкої індустрії довелося законсервувати.

Під час воєнного комунізму націоналізовані підприємства були підпорядковані главкам, якими керувала Вища рада народного господарства (ВРНГ). Підприємства не мали самостійності: не продавали, а здавали продукцію главкам на основі домовленості, не купували, а отримували сировину й матеріали. З переходом до НЕПу систему "главкізму" ліквідували, а підприємства об'єднувались у госпрозрахункові трести. Як метод господарювання, госпрозрахунок ґрунтувався на самоокупності підприємств і передбачав не тільки незбитковість, а й отримання додаткового продукту — прибутку. Прибуток від націоналізованої промисловості мали спрямовувати на розширення виробництва, фінансування державних витрат, поліпшення добробуту населення. Трести, які збанкрутували, повинні були докорінно реорганізуватись або закривалися.

В Україні трести почали організовувати з осені 1923 р. Переважну більшість великих кам'яновугільних шахт, де на початок 1923 р. працювало близько 94 тис. робітників, об'єднував трест "Донвугілля", 15 металургійних заводів, частина яких була законсервована, та низка кам'яновугільних шахт входили до тресту "Південьсталь". Деякі машинобудівні заводи об'єднував "Маши-нотрест", залізорудну промисловість — Південнорудний трест. Хімічна промисловість складалася з трьох трестів — "Хімвугілля", "Склосода", "Коксобетон". У харчовій промисловості діяли "Цукротрест", "Олійтрест", "Бахсіль" та інші. Усього на активних промислових підприємствах, охоплених трестами, працювало близько 220 тис. робітників.

Особливу увагу приділяли відродженню Донбасу. З 1926 по 1929 pp. головою "Донвугілля" був призначений Г. Оппоков (Ломов), переконаний більшовик. За час його керівництва 30 % шахт електрифікували, видобуток вугілля зріс у 3,8 раз.

Почалося будівництво низки великих об'єктів електроенергетики — Штерівської та Чугуївської ДРЕС, Дніпровської гідроелектростанції.

В У PCP було збудовано 32 великих заводи сільськогосподарського машинобудування. Більше ніж половину їхньої продукції відправляли в інші республіки. У 1922 р. на Кічкаському машинобудівному заводі (біля м. Олександрівська — тепер Запоріжжя) створили перший трактор, а в 1924 р. тут почали виробляти потужні гусеничні трактори "Комунар".

Уже в 1926 р. довоєнний рівень виробництва в країні було перекрито, деяку частину капіталовкладень вперше вдалося спрямувати на новобудови.

Аграрні перетворення в Україні були в основному завершені у 1923 р. Землекористування бідняцько-середняцьких господарств збільшилося в 1,5 раза за рахунок передачі їм поміщицьких, удільних і церковних земель, а також вилучення частини земель заможного селянства, яка перевищувала трудову норму. Трудовою нормою вважали земельну площу, яку селянин був здатний обробити силами власної сім'ї без застосування найманої праці, в малоземельних районах вона була меншою, в багатоземельних — більшою. Загалом для користування селянам було продано понад 31 мли десятин землі, тобто 92 % земельного фонду України, решта залишалася в розпорядженні держави і була призначена для промислового та радгоспного будівництва.

Внаслідок аграрних перетворень кількість господарств заможних селян на 1923 р. порівняно з дореволюційним періодом різко зменшилася. Значно зменшилося і число бідняцьких господарств.