Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - Яків Шах. Кошовий отаман, гетьман українського козацтва.

Козаки, й ті українські волонтери, що здобували трон для Івана Підкови, обрали Шаха своїм гетьманом ще в Молдові. Одначе військо це вже було невелике. І перебувати в Молдові не бачило підстав. Можливо, ще й тому, що найпершим своїм обов'язком Шах - він був особистим другом Підкови - тепер вважав помсту полякам.

Та перш ніж звернутися до цих подій, згадаймо, що Шах показав себе вправним полководцем ще під Яссами, де він командував лівим крилом наступу. Розуміючи, що ворог переважає його за кількістю, Шах удався до хитрощів. Він наказав виставити поперед війська череду великої рогатої худоби і табун коней. Коли турки пішли в наступ, козаки пальнули кілька разів у череду, і вона, нажахана, кинулась на лави ворога. Потім козакам довелося тільки добивати та гнати навтікача тих, кого не затоптали тварини.

Ну, а помста полякам теж була лютою. Відводячи свої війська з Молдови у бік Немирова (нині райцентр Вінницької області), козаки руйнували дощенту всі польські маєтки, які лишень траплялися їм на шляху. І хтозна, може, це й призвело б до справжньої війни між козаками та польським військом, що стояло в цій частині України, але в цей час вороги господаря Петрила віднайшли десь брата Івана Підкови - Олександра. Щоправда, деякі дослідники й досі сумніваються в тому, що той чолов'яга таки справді був братом господаря. Може, саме його слід було б визнати за самозванця. Але для нас із вами це вже не має особливого значення. Що ж до козаків, то для них поява претендента стала ще однією нагодою для походу в Молдову.

Історичні джерела імені Я. Шаха у зв'язку з цим походом не називають. Але цілком можна припустити, що повів козаків саме він. Бо ж хто краще за нього знав і Молдову, і політичну ситуацію в ній? Та й помста за друга немало важила.

Починався похід вдало. Хоч сили козаків були незначними, проте їм пощастило розгромити військо Петрила та вигнати його з Молдови. Одначе турецька армія, що готувалася до боротьби з Підковою, вже була на Дунаї. Об'єднані турецько-татарсько-молдавські війська зуміли розбити козацькі загони і чимало козаків полонити.

Але Якова Шаха це не зупинило. Так, Олександра турки схопили і посадили на палю. Але знайшовся такий собі Петро Лакуста, що назвався сином страченого. Хай навіть позашлюбним. І в Молдові, і в Варшаві його мали за самозванця - самозванство тоді саме входило в моду по всій Європі. Можливо, й самі козаки не сумнівалися: Петро - таки самозванець. Але ж іншого претендента під рукою не було.

Тут виникає питання: а чому, власне, козаки так затялися на здобутті молдавського трону? Хіба вже іншого клопоту не мали? Мали. Але, як уже мовилося, найбільшим клопотом козаків завжди була Туреччина, що володіла мало не половиною світу. Поки в них не було сили для того, щоб оголосити їй війну, годилося допекти Османській імперії у Молдові. А що? Уклінно просимо! Ми ж не на Туреччину нападаємо, ми тільки правди шукаємо в боротьбі за молдавський трон.

Проте цей похід - відбувся він навесні 1579 року — особливого успіху гетьманові Шаху не дав. Цікаво, що зимував він перед походом у тому ж таки Немирові, під боком у значних польських гарнізонів Кам'янця, Бара, Брацлава. Та нападати на козаків поляки не зважились. Король Стефан Баторій захоплювати непокірного гетьмана не захотів.

А чому не захотів? Та тому, що, відновивши своє панівне становище у Валахії та Молдові, турки зосередили тут значні військові сили і почали погрожувати прикордонним землям Польщі. Як засвідчує автор "Історії русів", про цю небезпеку короля попередив сам гетьман Шах. А Баторій негайно скористався з його донесення і, щоб якось помиритися з козаками, -надав їм статус прикордонних військ. Шах охоче пристав на це, бо, з одного боку, наказ короля дозволяв йому й надалі скубтися з турками, а з другого - амністував якоюсь мірою в очах поляків і легалізовував його становище в Україні.

Збільшивши своє військо козаками й місцевими добровольцями, гетьман створив сторожові загони, що діяли від пониззя Дністра до сучасних Сорок і, завдяки цьому, зумів схопити кількох турецьких офіцерів та негайно відправити їх до Варшави. Мета? Підтвердити свою вірність королеві і разом з тим запевнити поляків, що турки справді мають намір іти походом проти Польщі і не шанують її кордонів.

З дуже розпливчатих відомостей, що їх подають нам історичні джерела, можна зробити висновок: гетьман Шах іще повертався на Запоріжжя і відновив Січ на тому ж самому місці, де її свого часу заснував князь Дмитро Вишневецький (слід сказати, що чи не кожен гетьман, з огляду на ситуацію, обирав якесь нове місце для Січі чи для тимчасової бази козаків). І навіть зробив морський напад на Крим. Одначе його й надалі хвилювали молдавські події.

Останнім походом Я, Шаха став похід на Бухарест. Передмістя столиці валахів він захопив і спалив, а саму фортецю взяв в облогу. Проте здобути її не зміг, оскільки забракло сили. Та й, знову ж таки, на допомогу обложеним поспішили турецькі війська.

Яків Шах повернувся з військом в Україну. Але він уже так насолив туркам, що султан в ультимативній формі вимагав від короля Польщі кари й для нього. Якби король зважився на це, гетьмана Шаха спіткала б доля І. Підкови. Проте цього разу Стефан Баторій повівся обережніше. Він звернувся до Малоросійського трибуналу з вимогою схопити Шаха і судити його.

Можливо, король мав на увазі, що вирок буде найсуворішим, тобто смертна кара. Але трибунал вирішив, що годі буде з Шаха й довічного ув'язнення в Канівському монастирі. Гетьман , уже немолодий на той час чоловік, розумів: вік його недовгий. Тож оскільки доля закинула його в монастир, куди чимало "козаків у відставці" подавалося з власної волі, він постригся в ченці. У цій іпостасі, й відійшов у вічність.

Але в історії України Яків Шах має залишитися гетьманом і полководцем, що прагнув відродити Січ такою, як задумував Дмитро Вишневецький.