Козацькі вожді України - Сушинський Богдан - Ян Оришевський. Гетьман реєстрового козацтва

На жаль, дослідники історії українського козацтва згадують про цього гетьмана лише одним-двома рядками. А дехто поминає зовсім. Одним, бач, не подобалося, що він був з польських аристократів, хоча ж мало не всі козацькі полководці тих часів походили з польської, литовської чи польсько-української або литовсько-української шляхти. Інші ставилися до нього з недовір'ям, бо, мовляв, його призначив польський король, і частина козаків виступала проти цього.

Одначе, по суті, всіх гетьманів того часу призначав або затверджував польський король. І назвіть мені гетьмана, яким би були задоволені геть усі козаки. Хіба мало гетьманів та кошових отаманів загинуло від рук самих козаків?

Ян (Яків) Оришевський (в деяких джерелах його називають Оришовським або Оришковським) справді дістав призначення на гетьмана указом польського короля Стефана Баторія. Згідно з "Хронікою" М. Бєльського, в якій Оришевському теж відводиться лише два рядки, це сталося 1578 року. Козацькі заворушення, викликані стратою І. Підкови та певними невдачами в Молдові, реально загрожували перерости в громадянську війну, в якій українці й поляки, що жили тоді в одній державі, могли б винищувати одні одних - на радість зовнішнім ворогам, які потім пошматували б і Польщу, й Україну.

Отож перше, що зробив Ян Оришевський, - це заспокоїв козаків, які, власне, й не готові були до повстання проти польської корони, а тим більше - до тривалої переможної війни за незалежність України, і дав лад реєстровому козацтву та Січі. Саме за його гетьманування набула активного втілення в життя реформа Стефана Баторія, що офіційно визнав козаків за військову силу королівства та обдарував козацтво прапором, булавою, бунчуком і печаткою - тобто всіма символами законності, які надалі припиняли переслідування козацтва як такого з боку польського уряду. Він також передав козакам місто Терехтемирів, визначив межі територій, підконтрольних Запорізькій Січі, тощо. А ще призначив усім козакам - і городовим і запорізьким — державну платню: по червінцю та по кожухові на рік. Платня, щиро скажемо, символічна. Але важлива суть: козаки - не вороги короні. А 6 тисяч їх навіть увійшло до реєстру.

Коли 1579 року Польща почала війну за естонські землі, що ввійшла в історію під назвою Лівонської, запорізькі козаки брали в ній участь під командуванням гетьмана Яна Ори-шевського. Відомо, що в 1580 році їх загін зробив рейд по московітських землях, узяв штурмом і спалив місто Стародуб і повернувся на пониззя Дніпра з військовими трофеями.

Ці трофеї одразу ж пішли в діло в боях проти татар. На цю пору в Криму завелися династичні чвари. Проти хана Мехмет-Гірея, що успадкував трон від померлого Дивлет-Гірея, виступили два його брати. Виступ не вдався. Війська хана змусили заколотників відступити аж до Дніпра — на козацькі території. І козаки Оришевського розгромили татарські загони, схопили братів Гіреїв і, як полонених, відіслали до Черкас старості Михайлу Вишневецькому.

Скориставшись із послаблення Криму, козаки почали рішучіше нападати на татарські улуси. А коли хан оголосив, що готується до походу в Україну, на допомогу козакам Оришевського прибули 22 ескадрони польської кінноти. Це примусило хана добряче подумати, перш ніж зважитись на проголошений напад. Тим паче, що, крім військ коронного гетьмана Замойського, на боці козаків готові були виступити й особисті загони князя Костянтина Острозького. Тобто трапився той рідкісний випадок, коли козаки, польські війська й особисті загони одного з найславетніших українських аристократів і полководців князя Острозького виступили єдиною збройною силою. Якби таке ставалося частіше, Україна, звичайно, зазнала б у ті часи значно менше лиха.

Ті, хто намагається вдавати, що такого гетьмана, як Оришевський, не існувало, забувають ще й те, що він гетьманував досить тривалий час. Відомо, що під його командуванням 1585 року козаки двічі ходили на кримських татар. Під час другого походу вони розгромили ординців і, крім інших військових трофеїв, захопили ще понад 40 тисяч коней, що було величезною і дуже цінною здобиччю.

* * *

"Яким би давнім та славетним не вважав себе народ, але якщо він не вигартував у собі волі до незалежності, рано чи пізно його поставлять на коліна, і вся ота "щира та вічна дружба", на яку присягають" ся, під час того чи того возз'єднання зі "старшим братом", неминуче виродиться у не менш щире, а тому ще ганебніше, холуйство".

Богдан Сушинський

Після двох удалих походів на Крим гетьман Оришевський відчув себе господарем становища і послав до Бахчисарая послів. Неабияке почуття гумору треба було мати, щоб зважитись на таке після погромних рейдів. Та Ори шевському, як і всім козакам, цього хисту не бракувало. В листі, що його підписали сам гетьман і отамани незалежних козацьких загонів, татарам було запропоновано мир. І навіть мовилося про згоду брати участь у походах орди, якщо тільки вони не спрямовуватимуться проти України та польського королівства. Ясна річ, за платню.

Прочитавши це, дехто може вигукнути: "Як бо воно так?! Козаки ладналися за гроші ходити у спільні походи з татарами!". Не варто нервувати, як це роблять деякі дослідники, а тим більше - розглядати дипломатичний демарш, як зраду козацької справи. Так, гетьман і отамани запропонували ханові мир. А що ж хан? Скипів з люті та гордо відкинув його? Ба ні! Мусив прийняти. Та ще й уклінно. До наших часів дійшов текст відповіді: "Отаманів і всіх черкас (козаків, українців тобто - Б.С.) радо вшанию (підкреслення моє - Б.С.) і, коли вони будуть мені потрібні, то тоді надішлю їм свою платню, а вони щоб були готові...".

А який зиск із цього припадав козакам? Ну, щодо спільної виправи з ординцями, то вони завжди мали час про це добре подумати. А мир, що його хан визнавав своїм листом, давав, з одного боку, реальний перепочинок козакам і всій Україні, а з другого — яскраво свідчив про неабияку скруту в Кримському ханстві. Адже досі воно навіть не уявляло собі існування без грабіжницьких нападів на сусідів.

Тепер уже ніхто не скаже, котра зі сторін першою порушила умови описаного перемир'я, але достеменно відомо, що через кілька місяців Ян Оришевський повів козаків на Очаків, здобув його штурмом і вчинив над ним усе те, що чинять переможці. Своїм Універсалом від 25 липня 1590 року король знову призначив Верховним начальником реєстру старосту Снятинського Миколу Язловецького, проте безпосереднім командиром реєстровців було призначено Яна Оришевського. Язловецький та комісар Яків Претвич - староста Теребовлянський здійснювали лише наглядові функції над цим військом. Тим же Універсалом було наказано спорудити в урочищі Кременчук фортецю, яка, з одного боку, протистояла б татарській орді, з другого - контролювала дії нереєстрового, січового козацтва. Основу гарнізону цієї фортеці мали складати реєстровики на чолі з Оришевським. І можна тільки дивуватися, чому ватажок, що стільки років був на чолі козацтва, й по сьогодні перебуває майже поза увагою наших істориків.

Важко сказати, як склалася подальша доля цього козацького старшини. Але ми повинні пам'ятати, що він був і водив козацькі полки на ворогів.